Січень нового 1972 року розпочався не з різдвяної коляди, а масових арештів, організованих КДБ, українських дисидентів у Львові та Києві. Відома дослідниця дисидентського руху Людмила Алексєєва написала: «Арешти виглядали як частина широко задуманого плану з викорінення самосвідомості українців». З сучасного погляду на тоталітарну машину радянського союзу, можна ствердити, що головною метою січневих погромів була нейтралізація української культурної еліти, розправа з лідерами руху та залякування решти учасників.
Коляда – це свято на честь початку нового року, присвячене Різдву Христовому. Невід’ємним елементом святкування є театралізований вертеп, в межах якого відбуваються традиційні обрядодії на чолі з колядуванням. Новий 1972 рік, замість довгоочікуваного щастя святкування, приніс масові арешти українського дисидентського руху. КДБ розпочав спецоперацію з нейтралізації людей з відвертою громадянською позицією, внаслідок було заарештовано близько двадцяти учасників різдвяної коляди у Львові та Києві.
Організаторами святкування була проактивна молодь, яка чинила опір викоріненню українських традицій і забороні відзначення релігійних свят, тобто ідеології, яка насаджувалася червоною машиною. Ініціаторкою львівського вертепу стала лікарка Олена Антонів, дружина В'ячеслава Чорновола. У переддень Нового року у її помешканні зібралися однодумці, які вивчали календарно-обрядові пісні, присвячені Різдву. Взяло участь близько 45 осіб, серед них був відомий український поет-дисидент Василь Стус, а також подружжя поетів Ігоря та Ірини Калинців, психолог Михайло Горинь із дружиною-вчителькою Ольгою, художниця Стефанія Шабатура, художник Микола Білоус та інші.
Відповідно до інформаційного повідомлення, позначеного грифом «Совершенно секретно», вказано: «Участники колядок группами по 10–12 человек посетили квартиры отдельных творческих и научных работников, которые заранее были уведомлены об этом и согласились принять их у себя».
Влада радянського союзу не могла дозволити поширенню подібних настроїв, а арешт за недотримання атеїстичних принципів був би залегкий для учасників. Бажання розправи було значно сильнішим. Тож, для проведення масових арештів були організовані ситуації, які дозволили пов’язати коляду з націоналістичним підпіллям. Після проведених обшуків у холодній опинились лідери дисидентства — Іван Світличний, Василь Стус, Євген Сверстюк, Зіновія Франко, Леонід Селезненко та інші активні учасники руху. Упродовж цієї січневої акції було заарештовано щонайменше 19 осіб у Києві та Львові.
Більшість учасників отримала вирок позбавлення волі терміном від п’яти до семи років у таборах суворого режиму та три роки заслання. Вони зазнавали насильницького поводження, примусового психічного лікування тощо.
Результатами жорстоких арештів стали стагнація публічних релігійних традицій, призупинення масового видання самвидаву. Щоправда, опір тоталітарній машині не припинився, а навпаки посилився у другій половині 70-х років XX століття із заснуванням Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінських угод.