1947 року Крістіан Діор представив у Парижі свою першу колекцію, що стала різким контрастом ідеології поміркованості та раціонального споживання, актуальної в перші повоєнні роки. Сукні з пишними спідницями, що вражають уяву, на які пішли десятки метрів розкішної тканини, шокували та обурили громадськість до такої міри, що в манекенниць, які позували в Dior на Монмартрі, жбурляли гнилі овочі. І все ж втомлені від робітничих повинностей, форменого одягу і поневірянь воєнних років жінки побачили в урочистих та гламурних вбраннях справжній порятунок.
Наслідки Другої світової війни сформували особливе культурно-соціальне тло, яке виражалося в суспільстві ідеями екзистенціальної відчуженості, втрати й самотності, — це впливало на популярну літературу (Ремарк, Сартр, Гемінгвей, Камю, Орвелл), образотворче та кіномистецтво (експресіонізм і жанр нуар). Людям було складно звикнути до думки про мирне та забезпечене буття, забути всі жахи пережитого здавалося неможливим, а оптимістичний погляд у майбутнє давався далеко не всім. На цьому тлі образ жінки також був досить похмурим. Світ поринув у темряву, і повернення до звичного життя здавалося неможливим.
Навесні 1945 року французькі Будинки моди представили в павільйоні Лувру нові колекції, які ще відображали деякі воєнні тенденції, проте виставку відвідала величезна кількість людей. Показ Крістіана Діора 1947 року підірвав чинну мораль занепаду й запустіння остаточно. І справа не тільки в розкішних тканинах, багатій вишивці у вигляді квітучих конвалій на подолах суконь і незвично жіночних силуетах. Показ став потужним поривом для всього суспільства до радикального оновлення та руху вперед. Відродивши буржуазну моду на достаток і традиційні гендерні уявлення з одного боку, Діор посприяв модифікації виробництва та індустріалізації з іншого. Вражаючи публіку новими несподіваними рішеннями в дизайні щосезону, кутюр'є сприяв розвитку промисловості, що в сукупності з іншими факторами потягло за собою економічні підйоми й розквіт у суспільстві оптимізму та впевненості в завтрашньому дні.
Діор не тільки повернув до життя жінку-музу, завдяки йому елегантність стала суспільним надбанням. Голлівудські зірки замовляли розкішне вбрання будинку Dior, з'являлися в ньому на публіці та, будучи інструментом зв'язку між світом мрій і звичайних людей, робили розкіш й презентабельність предметом жадання, а Париж — знову столицею свята і моди. Однією з перших зірок у Dior переодяглася Марлен Дітріх, яку до закінчення війни неможливо було уявити без чоловічих костюмів. Знімаючись у фільмі Альфреда Гічкока «Страх сцени» 1950 року, актриса наполягла на тому, щоб усі костюми її персонажа були створені Діором. Нескладно уявити, як швидко такі радикальні зміни в образах кумирів ставали тенденціями в суспільстві, виснаженому роками порожнечі й одноманітності.
Копіювати та тиражувати одяг Dior було дозволено на офіційному рівні, тож у широкого кола споживачів з'явилася можливість долучитися до нового явища. Діор розробив комерційну схему, згідно з якою виробники інших країн і власники роздрібних магазинів могли продавати «офіційні» копії суконь Dior. Усе це спричинило певну соціальну узагальненість діоровського new-look, що загалом ознаменувало новий етап в історії моди. Подібно до Наполеона Бонапарта, Діор проголосив розкіш загальнодоступним інструментом самопрезентації. Модельєр створював пишні колекції для багатих француженок і спрощені, демократичніші, для американського ринку — у підсумку ідеологія та естетика Будинку поширилася так широко, що в пишних спідницях із затягнутими таліями ходили всі: від заводських робітниць до світських левиць. Навіть в аскетичній повоєнній Британії, за чинного канцлера скарбниці Стеффорда Кріппса, який проводив політику споживчого мінімалізму і суворої поміркованості, паризький нью-лук адаптували для жінок, які працюють, що спричинило виникнення особливої стилістики — демократичного шику.
Кутюр'є запропонував жінкам образ, повністю готовий до використання та копіювання: сукня і сумочка в тон, підібрані взуття та аксесуари, макіяж, зачіска і, нарешті, аромат. Всі ці складники були покликані підігрівати відчуття свята життя, чистої краси та абсолютної вишуканості, а також що важливо — все це на найрізноманітніших соціально-економічних рівнях.
Попри те, що роботу Діора за надмірність, повернення до старих принципів дизайну, жорстких корсетів і важких спідниць намагалися оскаржити безліч колег — від Коко Шанель до Крістобаля Баленсіаги, образ Dior став сенсацією в момент своєї появи. Життя кутюр'є обірвалося передчасно 1957 року, проте його блискучі ідеї продовжують захоплювати найталановитіших: Жана-Франко Ферре, Джона Гальяно, Рафа Сімонса і Марію Грацію К'юрі, знаходячи втілення в легких колекціях, сумісних із сучасним життям, для модного будинку.
Читайте також: Повернення культового ім’я: як Крістіан Лакруа модернізував високу моду