Одне з найстаріших американських медіа, The Washington Post, виклало комікси від української художниці Юлії Вус. Мисткиня за допомогою малюнків розповідає про перші дні війни. На початку матеріалу — коментар Юлі:
«Я живу у Львові, Україна, але зараз перебуваю у рідному місті Червонограді, це приблизно година їзди на північ. Мої сестри, хлопець, кіт і я у відносній безпеці. Дякуємо Богу, що моє місто не бомбили, тому я можу малювати».
Історія Юлії Вус:
«Мій хлопець, наш кіт і я живемо у Львові, Україна. 24 лютого ми прокинулись і зрозуміли, що почалася повномасштабна атака росії.
— Ти пам'ятаєш наш план?
З тривожними валізками, сестрами і котом ми поїхали до мого рідного міста Червонограда (там більше кімнат у квартирі і великий підвал). На шляху бачили багато танків.
— Наші хлопці.
Помітили, що люди почали панікувати, сформувалися черги біля банкоматів і на заправках. Вони спустошували полиці у магазинах.
— Навіщо їм стільки туалетного паперу?
Якось ми доїхали до мого рідного міста, купили їжу та необхідні речі. Вперше в житті я придбала мисливський ніж.
Ковдри. Вода. Електрична плита. Обігрівач. Їжа. Ліхтарик.
У перший день ми були самі у підвалі. Ніхто з сусідів не спустився. Люди гуляли вулицею, коли зазвучала сирена. Вони не розуміли, що це не тренувальне ввімкнення.
Протягом наступних декількох днів сусіди почали приходити до підвалу і розповідати веселі історії, щоб знизити напругу.
— А потім дві ворони разом нагидили на мене!
Після двох днів тривожності ми трішки заспокоїлись і вирішили пошукати по місту, чим можемо допомогти. Ми робили коктейлі Молотова.
— Пінопласт?
— Є.
— Пальне?
— Є.
За декілька годин так багато людей прийшло допомагати, що нас попросили йти додому. Та ніхто не хотів залишатися вдома. Кожен хотів хоча б щось робити.
Гуманітарна допомога
— Комусь чаю чи кави?
Ми не знаємо, що далі, але я сподіваюся, наша довга історія з росією завершується.
Ми платимо величезну ціну за власну незалежність».
Читайте також: Джон Бон Джові виклав відео, як одесити укріплюють місто під пісню It's my life