Впродовж багатьох десятиліть як доказ величі, непохитності й легітимності влади використовувалося мистецтво, у тому числі кінематограф. Художні та документальні стрічки виконували певні політичні функції, а також мали ступінь впливу на суспільство. L'Officiel поговорили з Любомиром Левицьким про значення кінематографа у війнах загалом і зокрема у нинішній.
Як працює пропаганда в кіно, в чому її сила?
Почнемо з того, що під час будь-якого конфлікту обидві сторони знімають своє кіно. Різниця тільки в тому, що одна сторона може демонструвати реальні події або художні матеріали, засновані на історіях очевидців, а друга – використовувати фільми для пропаганди та виправдання своєї агресії. Так в часи Другої світової війни фашистський режим Гітлера поширював нацистську ідеологію під керівництвом імперського міністерства народної просвіти й пропаганди, яке очолював Йозеф Ґеббельс. Для німців знімалися кінострічки, які пропагували ідею антисемітизму, в них висвітлювали євреїв у негативному образі, а у противагу їм – чистоту і шляхетність арійської раси.
Демонструвалася сила і першість німецької армії на фоні недолугості та злісної природи ворогів. На окупованих територіях же під страхом смерті залучали місцевих кінорежисерів і змушували створювати фільми, в яких українці прославляли німецьких солдатів та нібито раділи приходу Гітлера в їхні міста. Зараз подібну схему ми спостерігаємо на прикладі російських відеосюжетів. Легкість подачі матеріалу плюс розважальний характер приваблюють широкі маси, інформація сприймається невимушено, викликає потрібний відгук, і у такий спосіб доволі легко впливати на суспільство, підтасовуючи факти або подаючи їх з вигідної позиції.
Що відомо з історії про кінорежисерів, які зробили вагомий вклад у всесвітню перемогу?
Важко говорити про всесвітню перемогу, адже, уникнувши німецької окупації, Україна залишилася під радянською. Не варто забувати, що до Другої світової війни наша країна вела багаторічну боротьбу з більшовицьким та комуністичним режимами за власну незалежність, намагаючись позбутися російського впливу. Українські митці, не згодні з політикою керівної партії, потрапляли під великий терор і репресії, правда у фільмах про ці жорстокі події була під забороною. Дозволялося тільки хвалебне кіно про Червону армію та світло комунізму. Режим був настільки суворий, що у немилість можна було потрапити навіть недостатньо прославляючи радянський режим.
Так, наприклад, Олександр Довженко, бувши щирим українцем, але намагаючись працювати в тодішніх умовах, був позбавлений всіх своїх регалій через відмову Сталіну зрусифікувати свого персонажа, героя-українця Кравчину у фільмі «Україна у вогні». Отже, якщо казати про кінорежисерів, які зробили вагомий вклад у всесвітню перемогу, то це будуть радянські митці, які своїми стрічками підтримували народні маси та надихали на боротьбу з фашистами – кінорежисери «Бойових збірок».
Чому слід звертати увагу на те, що поглинаємо з екранів? Чи кіно як зброя?
В часи інтернету довіряти всьому, що показують, як мінімум нерозумно. Вже багато сказано і написано про інформаційну гігієну. Тому зараз, маючи бажання, можна спростувати або довести будь-який сюжет. Треба розуміти, що інформаційний фронт доволі потужний і ворог буде робити все можливе, аби вплинути не тільки на хід війни, а й надати виправдання своїм жорстоким діям.
Хочеться вірити, що пропаганда Росії не спрацює на території України вже ніколи, але історія доводить, що все може бути. Зараз в тимчасово окупованих містах та селах ведеться потужна пропаганда, у тому числі за допомогою кінематографа, тому ми маємо бути готові подати інформацію про події з іншого ракурсу, а глядач вже має зробити висновки. Нам приховувати нема чого, у нас є документальні кадри злочинів, свідчення очевидців, тому ми маємо максимально використовувати їх для історії.
Яка культура кінорежисерів під час війни?
Культура кінорежисерів у воєнний час від мирного відрізняється тим, що зараз ми маємо знімати фільми про війну, бо є рупорами подій, що відбуваються в країні. Це може бути як реалістичне кіно, так і правдоподібне. У першому випадку мова йде про документалістику, а у другому – про більш художній варіант, але заснований на реальних історіях, зібраних образах очевидців або учасників подій.
Допомагають військові, які коментують процес створення фільму, щоб відтворення подій було максимально наближене до реальності. В умовах боротьби з пропагандою, яка спонсорується багатомільйонним бюджетом ворога і працює за прикладом гармат, перед кінорежисером стоїть задача відзняти такий фільм, щоби він завдав максимально влучного удару, як снайперська гвинтівка, без права на помилку, врахувавши всі похибки.
Читайте також: Куди піти: Експозиція митців SPILNE "Земля" — роздуми про першообрази та першоджерела