«Іноземці скрізь» чи дім там, де плетуть сітки?
Коріння вплітається в землю міцно, стаючи фундаментом для майбутнього зростання. Іноземці – люди, вимушені проростати в іншому місці. Головна тема виставки 60-ї Венеційської бієнале досліджуватиме маргінес, еміграцію та відчуження. Почуття, властиві багатьом художникам, сьогодні не абстрактні для багатьох українців, змушених зрощувати своє зерно поза рідним ґрунтом через повномасштабне вторгнення. Як описати свій дім сьогодні в мистецькому есе? Для українського корнеру на майбутню Венеційську бієнале було обрано проєкт «Плетіння сіток» кураторів Максима Горбацького та Вікторії Бавикіної.
Вікторія: Ми думали про основну метафору, яка б відображала сучасну Україну. Головні питання, які постали перед нами: яким є українське суспільство сьогодні, що його характеризує і про що б ми хотіли розповісти на таку велику аудиторію? Нам не хотілося, щоб розмова була опосередкована лише темою війни з Росією.
Максим: Ми замислились, чи є якась дія, що певним чином уособлює ці часові межі та соціальні явища. Релевантною темою було те, чим Україна відрізняється від Росії, і соціальний дискурс вказує на горизонтальність процесів. Росія – це про вертикаль, про неможливість емансипації себе, неможливість брати на себе відповідальність.
В.: Вони мають можливість.
М.: Я маю на увазі дії, руйнування системи, а не слова та бажання миру. Українці натомість об’єднуються. Вони виходять на майдани, йдуть добровольцями воювати, молоді та літні люди збираються на плетіння сіток. Це практика, що нас відрізняє. Плетіння сіток – практичний та побутовий процес, за яким стоїть більше, ніж сплести сітку для допомоги фронту. У ній проявляється усвідомлення спільної дії, корисної одне для одного та для країни. Це рішення, що не спускається «згори».
В.: Проєкт «Плетіння сіток» для нас уособлює українські практики самоорганізації, усвідомлення, взяття на себе відповідальності.
М.: Це потреба в терапії. Також це бачення соціуму та громади. Спочатку проєкт мав вказувати на дію, ми навіть спершу планували зробити цей процес публічним. Потім прийшли до менш буквальної експозиції, до нової матеріальності, що пов’язує собою ключові сенси «Плетіння сіток».
В.: Ти маєш на увазі колективність?
М.: Так. В оформленні експозиції використовуються тканини, що демонструють як матеріальні переплетіння, так і колективну взаємодію, тобто процес не прив’язаний тільки до подій 2022–2023 років. Проєкт порушує питання спільного та приватного.
В.: Взагалі, тема «Іноземці скрізь» має широке поле для інтерпретації своєї думки, свого досвіду. Хто такий сьогодні іноземець? Чи це погано, чи це добре? Це вказує на самоідентифікацію, на сприйняття світу чи на географічні переміщення?
М.: Чи, навпаки, у цій фразі приховується неприйняття. Або плюралізм усього.
В.: Досвід війни може зробити вас інакшим для тих, хто його не має. Це впливає на свідомість і світосприйняття, на побут і на соціальне життя. Війна дає досвід, через який речі сприймаються по-іншому. І ця прірва існує між людьми. Це впливає на свідомість, на побут.
М.: Цей досвід може бути як роз’єднувальним, так і спільним. Його важко артикулювати.
В.: До того ж над цьогорічним павільйоном працює шість художників та художниць, які залучають до роботи різні спільноти українців та українок в Україні та за кордоном. Фактично всі роботи колективні, й автори та авторки проєктів виступають швидше медіаторами, архіваторами та режисерами групових дій.
М.: Так ми підтримуємо тенденцію мистецького світу, що полягає в об’єднаності. Ми йдемо шляхом спільної роботи. Ми не нівелюємо роль художника, а наголошуємо на цінності співавторства. Це дозволяє голосам людей проявлятися, звучати так само голосно, як і авторському. Наприклад, одна з робіт у павільйоні – проєкт «Щирі вітання», створений Катею Бучацькою у співпраці з нейровідмінними художниками. З 2016-го вона співпрацює з інклюзивною лабораторією «Майстерня можливостей», зокрема, її група продовжувала роботу в лютому 2022-го, всі щодня зустрічалися у зумі. Ці зустрічі були порятунком для учасників і стали поштовхом до проєкту «Щирі вітання». Катя розповідає, що саме в критичний момент вторгнення звернула увагу на те, що мова навколо розпадається, звичні явища сприймаються по-іншому, і мова тих, хто в епіцентрі подій, змінюється. Її проєкт зосередиться на нових властивостях мови опуклювати звичне. Дуже важливо, що цей проєкт втілюється у співавторстві, бо саме так зародилася його ідея, до того ж саме в полілозі відбувається «промацування» розломів мови. Тож проєкт є перш за все колективним і багатоголосим висловлюванням.
В.: У нас не було мети виходити з індивідуальних позицій. Головна ідея проєкту «Плетіння сіток» почала формувати загальний підхід.
М.: Але ми враховували попередній досвід. Можливо, зараз час проявити горизонтальність. Основним викликом для нас стала відповідальність презентувати Україну в цей період. Ми маємо продемонструвати не лише мистецьку складову, а й соціально-політичну.
В.: Потрібно зберігати та повертати інтерес світової спільноти до українського павільйону. Це певний виклик.
М.: І наша мета – відповісти на нього.
В.: Розпочинаючи цей шлях, ми також не знали особливостей роботи павільйону. Ми постійно спілкуємося з кураторами попередніх бієнале, які вже мають подібний досвід. Інструкцій для кураторських груп немає. Крім того, у Венеції існують специфічні правила перевезення вантажів. Наприклад, не до всіх локацій міста можна доїхати на автівці. Так склалося, що наші колеги з Міністерства культури, що мають взяти на себе частину організаційних процесів у проєкті, не знайомі з досвідом влаштування виставки минулих років. Від самого початку велику частину нашої роботи займає збір цих правил і досвідів, ніби вперше.
М.: Приміром, затвердження архітектурних і технічних рішень, які потребують сертифікації. Вимоги до тканин та матеріалів, що будуть використовуватися. До прикладу, у нашому павільйоні є конструкції, які б можна було застосувати для підвішування елементів, проте це заборонено нормами. Венеція – особливе місто зі сформованими традиціями, у тому числі логістичними.
В.: Реалізація павільйону вимагає значних коштів.
М.: Ми розуміємо, що наразі є інші пріоритетні напрями для фінансування в Україні. Однак репрезентація нашої держави на міжнародному рівні також важлива, особливо під час війни. Знайти фінансування – це складне завдання.
В.: І це ще один виклик для нас як кураторів. Проте ми вдячні, що вже другий рік поспіль Венеційська бієнале надає безоплатний простір для України, адже зазвичай країни сплачують кошти за оренду павільйонів. Венеція розуміє важливість присутності України на бієнале.|
