Сьогодні, 8 серпня, в український прокат виходить документальний фільм «Яремчук: Незрівнянний світ краси». Чуттєва стрічка розповідає історію Назарія Яремчука — першої попзірки України й трендсеттера української пісні, виконавця культових композицій, як-от «Червона рута», «Водограй», «Гай, зелений гай» і «Стожари».
Над картиною працювали співзасновники продакшн-студії KNIFE! Films: режисером виступив Артемом Григоряном, продюсером — Максим Сердюк.
Ідейницею створення фільму та його продюсеркою є донька Назарія Яремчука, співачка Марія. Саме її слова відкривають фільм. Вона зазначає: дослідження Назарія Яремчука — це наче пошук міфічного Ельдорадо, адже батько пішов із життя, коли їй було лише два роки.
Про те, яким хотіли показати культового співака сучасному глядачеві, реактуалізацію його творчості з альбомом переспівів «Re: Yaremchuk» і майбутні проєкти — далі в інтерв’ю Марії Яремчук із L’Officiel Online.
Ви є ідейницею створення фільму про вашого батька й співака Назарія Яремчука. Як виник задум розповісти його історію в стрічці?
Це був 2021. Я хотіла відзначити день народження Назарія Яремчука, якому мало виповнитися 70 років. Спочатку виникла ідея записати альбом каверів на його пісні за участі сучасних талановитих українських артистів. Це мала бути суто музична акція.
Проте невдовзі мені порадили зробити освітній відеопроєкт, щоб познайомити молоде покоління з татом. Тоді ще не було Knife! Films, але вийшов «Спалах» (документальний серіал про сучасну українську культуру від співзасновників продакшн-студії, — прим.ред.). Я подумала: «Ці хлопці точно знають, як представити українську культуру так, щоб її зрозуміла молодь». Я звернулася до Артема Григоряна. Знала його раніше, він мені симпатизував, як людина й професіонал. Артем люб’язно погодився. За його словами, Яремчук справив на нього враження ще під час роботи над «Спалахом». З часом об’єми нашої співпраці стали значно більшими, аніж те, що я планувала на початку. Як наслідок вихід фільму ми перенесли, не встигали до 70-літнього ювілею.
Стрічка знайшла свої час і місце — сьогодення. Всередині нашої країни помітно підвищилася зацікавленість до її ж історії. Я цьому рада.
Яким ви хотіли показати Назарія Яремчука сучасному глядачеві?
Він дійсно той персонаж, що надихає. Глибина його голосу, артистична харизма й сенси, що він транслював — це все непідвладне часу; українська культура, якою можна пишатися. У нього були надзвичайні музичний смак і естетичне бачення. Це не «вишиванка поп» чи шароварщина. Це була елегантна, вишукана українська музика. Все, що Назарій Яремчук робив, він робив красиво.
Я не люблю паралелі з чимось іноземним. А втім, мені хотілося б сказати, що Яремчук — це український Елвіс Преслі або Френк Сінатра. Бажаю, щоб його побачили таким, яким він є. Всі ці архівні фото й відео говоритимуть самі за себе.
Я вважаю, що такі особистості, які зробили стільки для українського, повинні посісти своє належне місце в історії; бути знаними.
Чи відкрили ви для себе нові грані особистості батька, якщо говорити про особистий бік роботи над фільмом?
Мені було два роки, коли він пішов із життя. Тато Яремчук для мене був в страшенному дефіциті. Мабуть, я десь несвідомо шукала й досліджувала більш доступного, земного та зрозумілого Назарія. Такого трошки тата. Тож було багато зворушливих моментів, коли ми працювали з архівами.
У цьому випадку для мене це не лише продюсерська робота. Вона також про особисте.
Проте насправді я хочу, щоб цей фільм був важливим для суспільства. Це зв’язок поколінь, коли ми занурюємося в історію, щоб знайти самих себе.
Марія Яремчук у фільмі «Яремчук: Незрівнянний світ краси»
Значну частину архівів для фільму надали ви, так?
Так, звісно, я надавала ці архіви. Впустила хлопців «в душу» та в дім. Я запросила Артема Григоряна з його родиною й друзями пожити в моєму будинку в Чернівцях, коли почалася повномасштабна війна. У ньому колись жив мій тато. Тож команда фільму перейнялася атмосферою на 150%.
Ми провели велику роботу, шукаючи концертні архіви, які були в національних скарбничках. Хлопці все передивлялися, фільтрували й обирали найцінніше для стрічки.
З якими труднощами зі свого боку ви зіштовхнулися під час роботи над стрічкою? Знаю, що не зі всіма побратимами й колегами Назарія вдалося домовитися про інтерв’ю.
Такі моменти були. Я дуже шкодую, що мені не вдалося вмовити Левка Дутковського (засновник ансамблю «Смерічка», де був солістом Назарій Яремчук, — прим.ред.). У свій час він зробив надзвичайно багато. Мабуть, без нього ми не знали б Володимира Івасюка й Назарія Яремчука такими, якими знаємо їх сьогодні. Проте в Левка були нюанси зі здоров’ям, через що він фізично не міг дати інтерв’ю. Весною минулого року його не стало. Цей сумний факт підтверджує, що необхідно документувати історію. З перших вуст — найбільш правдиво.
Хочеться, щоб занурення в історію ставало мейнстримним, модним. У нас ще маса крутих персонажів, наприклад, Володимир Івасюк, про якого немає класного повнометражного кіно. Він легенда з надзвичайно цікавою долею. Ніхто такого, як Володимир Івасюк, більше не напише.
Яким був для вас досвід роботи в ролі продюсерки?
Це суперцікава робота. Ти трошки історик, трошки психолог і трошки археолог. Розкопуєш щось, шукаєш діаманти, круті факти й вивчаєш персонажів, щоб вибудувати історію.
Чи було вам емоційно складно працювати над фільмом?
Не буду позитивізувати. Напевно, бувало й складно, адже були деякі кадри, на які досі складно дивитися, адже тоді тато вже хворів (на початку 90-х у Назарія Яремчука діагностували рак, — прим.ред). Десь я намагалася абстрагуватися й залишатися просто продюсеркою. Віддавала хлопцям повністю пульт управління, щоб ця заангажованість і, не дай Боже, фамільярність часом не повпливали на суть. Основним завданням було зробити класний байопік.
Ви також спродюсували Re: Yaremchuk — альбом каверів на пісні Назарія Яремчука від сучасних українських виконавців. Чи міститиме він треки, виконані вами?
Ні, адже моїми вустами це звучало б зовсім по-іншому. Тут потрібна стороння енергія.
Починалося все з пісень. Був список пісень, який за своїм настроєм і наповненням диктував, до якого артиста звернутися. Я дуже рада цьому прояву, тому що вийшло надзвичайно органічно. Ідея така: виконавець залишається самим собою. Пісня, яка стала класикою, звучить у стилі самого артиста. Це дуже крутий формат.
За 2022 і 2023 рік ви представили кілька нових треків. Чи плануєте повернутися до виконавчої діяльності?
Морально було дуже важливо підтримати одне одного, тому я презентувала ці пісні, коли почалося повномасштабне вторгнення. Намагалася допомагати, чим могла: з грошовими зборами чи гуманітарною допомогою.
Другим проявом було «Євробачення-2023» в Ліверпулі, де я виконала попурі з українських пісень. Не могла відмовитися від цієї ідеї, адже це про мій патріотизм і те, як я пишаюся культурою своєї країни.
Звичайно, що цю справу я люблю не менше, аніж будь-коли. Це питання моменту, а його поки що не відчуваю.
Повернімося до фільму. Якими були ваші перші враження, коли ви подивилися стрічку?
Я була захоплена від того, як це виглядає. Це досягнення режисера Артема Григоряна, сценариста Ярослава Короткова, продюсера Максима Сердюка й оператора Іллі Михайлусі, який все дуже естетично зняв. У нас талановита команда, яка справді пройнялася героєм. Можна було зробити по-різному, тим паче, що багато спікерів у фільмі похилого віку чи старші. Ми навіть трішки переживали щодо цього. Проте потім зрозуміли: це ніяк не змінює насиченості чи суті фільму.
На вашу думку, як сьогодні ми можемо оцінити внесок Назарія Яремчука в українську культуру?
Це феномен, тому що всередині Радянського Союзу, за залізною завісою, з’явився українськомовний, західноорієнтований, модний і крутий продукт.
Всі 15 республік «вибухнули» після перемоги «Червоної Рути» на «Пісні-71». Це була слава величезного масштабу. Це була українськомовна пісня.
Свого часу це був бум; основа української попмузики, адже до того були лише народні колективи. Назарій Яремчук — значуща фігура, як і ті, хто творив разом із ним. Я вважаю, що цей пласт української історії треба знати, а ще там є чому повчитися й надихнутися. Це наше, а наше — найкраще.
Чи плануєте ви інші проєкти, пов’язані з Назарієм Яремчуком, або ж особисті?
Мені дійсно хотілося, щоб його доробок був знаним. З іншого боку це була певна данина татові. Проте зараз я бачу, що це дуже добре «залітає». Людям подобається. Мабуть, у цього буде продовження. Я тільки за. Загалом я також думаю розвиватися в продюсерському культурному напрямі, окрім співочого. Це дуже збагачує й потрібно сьогодні.
Читайте також: Яка вона — історія першої попзірки України? Інтерв’ю з творцями фільму про Назарія Яремчука