Національний центр Олександра Довженка запустив онлайн-кінотеатр, де можна переглянути оцифровані українські фільми різних епох з його колекції. Раніше їх можна було лише побачити в межах фестивалів і спеціальних показів. Зібрання представлених картин буде змінюватися й доповнюватися.
Серед представлених нині кіноробіт — найзнаковіші стрічки української кінематографу, що здобули світове визнання. Нижче L’Officiel Online про 6 із них, які варті перегляду.
«Земля» (1930)
«Земля» режисерства Олександра Довженка є шедевром українського й світового кіно, входячи в переліки найкращих фільмів в історії. Чорно-біла німа стрічка з поетичною мовою переносить глядачів у часи колективізації, запровадження колгоспів, наприкінці 20-х років XX століття. Змальовуючи символами зв’язок українців із землею, Олександр Довженко свого часу зіштовхнувся з критикою та зняттям із прокату своєї роботи в СРСР, водночас здобувши світовий грандіозний успіх.
«Людина з кіноапаратом» (1929)
Без допомоги написів, сценарію й акторів — саме такими словами починається ще один шедевр кіно, експериментальна документальна стрічка «Людина з кіноапаратом». Зрежисований Дзиґою Вертовим, він також належить до числа найкращих фільмів в історії та є фільмом про фільм. «Людина з кіноапаратом» — це мовчазна подорож кінооператора і фіксація справжнього життя мегаполіса в Києві, Одесі та Харкові, де народжуються, працюють, одружуються й помирають.
«Ця експериментальна робота направлена до створення справжньої міжнародної абсолютної мови кіно на основі її повного відділення від мови театру та літератури», — описував фільм Дзиґа Вертов.
«Вавилон XX» (1979)
«Вавилон XX» режисера Івана Миколайчука належить до класики українського поетичного кіно, відомого метафоричністю, символізмом, зверненням до народного й зображенням духовного світу людини. Історія в стрічці, створеної за мотивом роману «Лебедина зграя» Василя Земляка, розгортається в селі 1920-х, де зіштовхуються старе й нове, власна власність і колгоспи, за чим споглядає трунар-філософ Фабіян.
«Камінний хрест» (1968)
«Камінний хрест» — ще одна значуща робота на просторах українського поетичного кіно про еміграцію, знята за однойменною новелою Василя Стефаника. Її режисером виступив Леонід Осика, а сценаристом — Іван Драч, поет і політичний діяч. У центрі сюжету — літній селянин Іван Дідух, що погоджується переїхати до дітей у Канаду. Прощання з батьківщиною перетворюється на похорон: чоловік встановляє на пам’ять про себе камінний хрест, збирає в себе односельців, а церковний спів нагадує панахиду.
«Пропала грамота» (1972)
Заснована частково на однойменній повісті Миколи Гоголя, «Пропала грамота» є пригодницькою комедією з самобутнім козацьким гумором від режисера Бориса Івченка. Двоє козаків — Василь і Андрій — вирушають у Петербург, щоб доставити цариці грамоту від гетьмана. Їхній шлях у традиціях Миколи Гоголя складається із зустрічей із нечестю, сміховинних подій та небезпек.
«Навесні» (1929)
«Навесні» — культовий фільм українського авангарду Михаїла Кауфмана, де кінематографіст вперше застосував принцип «прихованої камери». У ньому зображений Київ 1929 року з кількома кадрами Харкова. Це неігрова розповідь про весну й природу, присвята столиці та її людям, усміхненим дітям.
Читайте також: 5 документальних фільмів і серіалів, які занурять в українську культуру