Не зупинити: Олег Рижов, Ваня Якимов та Кирило Сигида про час, його цінність та силу

Герои
29.12.2021
ТЕКСТ: Олег Рижов, Ваня Якимов та Кирило Сигида
Три герої нашого часу з різних сфер та жанрів розмірковують на тему часу та його впливу на життя людства у спільному проекті з ювелірно-часовим домом BVLGARI та брендом ISAIA.
ПОДЕЛИТЬСЯ
На Олегу: Сорочка, костюм, ISAIA. Годинник, BVLGARI

"Ціна часу" Олег Рижов

власник fashion-рітейлу, кінорежисер

Скажіть, що для вас час? Так, це дуже дивне питання. Особливо в контексті того, що ми з вами живемо це життя, постійно звіряючи години, хвилини та секунди. Ось і стає час для нас чимось дуже реальним і в певні моменти навіть відчутним. Жаль ось тільки, що при цьому ми все одно забуваємо про найголовніше - часу-то не існує!

Вам не почулося, його справді немає з погляду квантової фізики. У всіх тих рівняннях, що систематизують нашу реальність, взагалі немає подібної змінної. Час вигадали ми самі, зробивши з суто структурного поняття щось емоційне і зав'язане сприйняття навколишньої дійсності.

Час виходить на перший план тоді, коли ми його проживаємо і намагаємось відчути та почути. І кожен з доступних моментів починаємо наділяти змістом, а для більшої зручності ще й вписувати їх у часові рамки. До того ж, це так зручно робити, коли на руці годинник, а смартфони завжди під рукою.

Взагалі час придумали для системи. Бажання впорядковувати та знаходити пояснення завжди переслідували людство. Коли жахливо, то треба раціоналізувати. Ось і планета рухається орбітою, міняються пори року, сонце танцює в обійми з місяцем. А ми за цим усім спостерігаємо і документуємо, адже нам так безперечно простіше і навіть спокійніше. І не страшно, що десь там нескінченний і мовчазний Всесвіт, де порядку немає взагалі і жодного разу. Ну чи ми його поки що просто не можемо зрозуміти.

А так концепція часу – чудова казка, яку людство у певний момент розповіло саме собі. Оскільки казки і фольклор взагалі мають властивість трансформуватися від оповідача до оповідача, і сприйняття часу в кожного тепер своє. Та й сенс, яким ми його наділяємо.

Ще ми дуже любимо міняти тимчасову структуру. Мій друг, Кирило Сигида, взагалі вважає, що всі нові цифрові програми та метавсесвіти вигадують якраз для того, щоб час зупинити і зафіксувати. Там, у цих несправжніх реальностях, все застигає, змінюється та протікає інакше. На жаль, поки що це призводить виключно до неврозів та синдрому втрачених можливостей.

Ми намагаємося підбивати підсумки, створювати списки, а потім все одно усвідомлюємо, що час – незалежна величина і що втрачаємо його тоді, коли обертаємося назад. Адже життя не повинно бути суцільним розкладом.

Другий мій найрозумніший друг, поет Ваня Якимов, упевнений, що час взагалі завжди один і той самий. Інакше чому так влучно потрапляє написане в інші доби? Коли панували зовсім інші обставини та наймутніші історичні контексти. Адже людина не сильно змінилася за кілька тисяч років, ось тільки квартирне питання замучало. Пам'ятаєте слова Воланда у булгаківській нетлінці?

По суті ж, у нашому житті мають значення лише дві речі – її початок та кінець. А в цьому проміжку і вершиться все найпрекрасніше і найцікавіше. І найголовніше те, що це залежить виключно від нас. Живіть!

На Івані:  Водолазка, піджак, штани, ISAIA. Годинник, каблучка, BVLGARI

"Вплив часу на поезію" ВАНЯ ЯКИМОВ,

поет

На мою думку, є два суттєві чинники, здатні наблизити нас до розуміння цієї теми. Багато років я виходжу до глядачів не лише зі своїми віршами, а й читаю великих поетів часів давноминулих. За реакцією зали бачу – зачіпляє за живе. Та чи ж не диво! Чому й справді влучає в точку написане в інші століття, за інших, уже давно забутих, обставин і мутних історичних контекстів? Можливо, ключову підказку дає нам Михайло Булгаков вустами Воланда, який, як відомо, спостерігав за людиною від часів Старого та Нового Завіту й помітив, що за останні дві тисячі років вона не сильно змінилася, хіба лишень її трохи зіпсувало квартирне питання...

Висока поезія минулих століть із нами, тому що в людських душах вирують ті ж пристрасті, їх роздирають колишні сумніви й страхи, у них назавжди оселилися мрії і жевріють надії. Сучасному індивіду радісно й боляче так само, як бувало радісно чи боляче його побратиму тисячу чи дві тисячі років тому. Щасливий і великий той поет, який зумів висловити й донести цю радість і цей біль. У цьому сенсі поетична творчість безсмертна, і час не владний щось змінити. Водночас, кожна людина проживає своє життя, а в ньому є два абсолютні рубежі – початок і кінець. У відпущеному кожному часовому проміжку має відбутися все: відкриття та пізнання світу, захоплення та віра в ідеал, любов, зрада, перемоги та поразки.

Світ людських почуттів та фантазій величезний, мінливий і незбагненний. Коли поталанить хоч трохи розповісти про це римованим рядком – це удача. Чинник часу тут найважливіший елемент. Гарні слова поза поточним життєвим контекстом зависають у порожнечі. Потрібна часова рамка. Тоді читач вірить, він бачить за вікном картину, яку бачиш ти, він знайомий із дівчинкою, в якої «томик Бродского, платье и кеды», у тій самій часовій рамці він вимірює відстані – «от тебя до меня – лишь по вторникам рейсы Lufthansa, от меня до тебя – только красная ветка метро...». Схематично поезія – це завжди конфлікт романтики натхнення та сірих обивательських буднів. Найлегше пояснити собі власні проблеми та невдачі життєвими обставинами, що склалися. Винен хтось, кому довіряв, а він/вона виявився зовсім не таким, яким здавався в недалекому минулому. Не завжди випадає нагода переконливо сказати, що головна сюжетна лінія долі розкривається не в зовнішніх подіях, а в самій людині. Передовсім це треба пережити самому, прийняти цей вибір, інакше не донести це іншим людям. Це лишень здається, що говорити правду просто. До речі, згадуючи Бродського, не можна не пригадати його незвичайну характеристику жанру: «Література не про життя, як і саме життя – не про життя. Література про обшир і час». Іншими словами, вона унікальна, як відбитки пальців, неповторна, як випадковий знімок, і завжди точна, як секундна стрілка. У цьому й полягає привабливість віршування, у цьому й полягає його таїнство. Ми не владні над часом, ми можемо лише кричати щось услід цьому потягу, який нескінченно йде від нас.

На Кирилі:  Кофта, піджак, ISAIA. Годинник, каблучка, BVLGARI

"УСІ МИ не встигаємо. Це НОРМа" КИРИЛО СИГИДА,

IT-підприємець, засновник компаній Reface, Zibra, Pawa та ін.

Кожна людина має своє розуміння того, що таке час, і його перебіг кожен відчуває по-різному. Можна вийти на вулицю, зупинити кількох пішоходів та запитати, чим є час для них, і, впевнений, всі дадуть різні відповіді.

Дивує, що в залежності від моменту, який ми переживаємо, хвилини можуть летіти непомітно для нас, а можуть тягнутися вічність. За моїми спостереженнями, це залежить від кількості та частоти подій, що відбуваються з нами і в навколишньому середовищі: чим більше руху й хаосу – тим швидше спливають години.

Таке сприйняття часу закономірне як для минулого, так і для сьогодення, але наше ставлення до нього все ж відрізняється від перцепції наших предків. Хоча ми, як і раніше, мислимо лінійно, йдемо по життю від точки «А» до точки «Б» і знаємо, що колись помремо, років нам дається набагато більше.

На відміну від середньовічних людей, які за своє життя встигали пройти лише один його цикл, у нас він періодично обнуляється і починається знову. Це величезний плюс, але й випробування: нам складно будувати стосунки раз і назавжди, до нас регулярно повертаються депресії та інші психічні розлади, а ще ми починаємо надто серйозно та поблажливо ставитися до розподілу часу.

Із цього випливає кілька тенденцій, актуальних нині. Наразі суспільство постійно говорить про брак дорогоцінних хвилин, і все ж облаштовує нові майданчики, які їх пожирають. Що передбачають сучасні соціальні мережі та метавсесвіти майбутнього? Витрату часу на створення місць, де ми проводимо все більше годин, конкуруючи за увагу користувачів. Ми проживаємо певні події, а потім дублюємо їх у соцмережах, спотворюючи реаль- ність, а час вислизає з наших рук.

Раніше, як і зараз, люди хотіли залишити частину себе в історії – і вони мали можливість, принаймні, «вписати» своє ім’я в підручники. Ми ж витрачаємо час на те, щоб досягти публічності, а в результаті потрапляємо у стрічки соцмереж, де за добу про нас ніхто не згадає. На цих же платформах блоґери кричать: «Зверни увагу на мене! Я знаю, як керувати часом!», пишуть про принципи тайм-менеджменту та видають книги, що існують десятки років. Але ні ті, ні інші не є панацеєю.

Ми забиваємо свої розклади корисними заняттями, складаємо to-do-листи, біжимо «спринти» тривалістю у два-три тижні, але не помічаємо результатів. Відчуваємо, що потрібно постійно підсумовувати: під Новий рік, на день народження, перед п’ятиріччям компанії. А в результаті отримуємо самоїдство й синдром втраченої вигоди – кому, яка котиться на людину в наш і без того складний час, забиваючи її у кут нерозуміння: куди ж їй бігти в цьому світі можливостей і тайм-менеджменту?

Скільки разів на рік ми говоримо собі, що ось-ось здобудемо додаткову освіту, віддамо увагу хобі, набудемо нових навичок? Потім ми не встигаємо зробити це з об’єктивних причин, та відчуваємо, що час минув.

На мій погляд, час — це величина, від якої ми ніяк не залежимо, а втрачаємо ми його тільки тоді, коли постійно озираємося назад. Чи можемо ми сприймати години як ресурс, який ми витрачаємо, як сіль із пачки чи сірники з коробки? Можливо, адже, як я вже казав, він є відносним. Впевнений лише в одному: коли ми дорослішаємо, життя втрачає природність і стає одним суцільним розкладом. Та, можливо, ми спроможні це виправити?

ТЦ Мандарин Плаза, вул. Басейна, 6

Телефон: +380978684979

Сайт та Instagram BVLGARI

 

Відео: Катя Ісаєва

Стиліст: Євгенія Бакуменко

Зачіски та макіяж: Марія Реутова

Продюсер: Діана Мельникова

 

Читайте також: 

Все, що потрібно знати про зимовий номер L'Officiel Hommes UA

ПОДЕЛИТЬСЯ
На сайте доступны аудиозаписи статей, подкасты и рекомендации стилистов в аудио-формате. Такие материалы отмечены соответствующим знаком(слева).