Війна наклала відбиток на суспільство, змусивши трансформувати та перевинаходити самих себе заново. Понад 20 років тому молода команда Алана змінила й реформувала виробництво кліпів, телевізійних шоу та продюсування артистів в Україні, а пізніше СНД, підвищивши планку якості й перетворивши ці сфери на успішний бізнес. Сьогодні Алан та його команда ставлять перед собою нові завдання, спрямовані на трансформацію кіноіндустрії, національну єдність, а новий проєкт «Хроніки Сили» стане основним для режисера у найближчу декаду.
Алане, чи пам'ятаєте ви динаміку свого життя три роки тому? Чим жили за пів року до повномасштабної війни?
Це досить парадоксально, але довоєнне життя для мене сьогодні наче в тумані. Мозок стирає те, що вже зовсім не потрібно. Я відстежую ці процеси й розумію, що величезна кількість людей та подій, навіть дуже важливих, ніби зникли. Ті події та емоції, які ми пережили за останні три роки, практично витіснили все, що було в минулому. Але якщо говорити конкретно про ритм, це також досить парадоксально. Можливо, хтось почуває тугу за минулим життям. Безумовно, і я сумую за усмішкою на своєму обличчі. Але останні п'ять років до лютого 2022-го я був схожим на дефрагментований диск: неймовірна кількість завдань різного масштабу, дуже багато кліпів, поїздок, переїздів, локацій. Мені важко давалася цілісність. Життєвий темп підкорявся шаленому обсягу роботи, іноді такої, яку в принципі не хотілося виконувати.
Як доволі вперта людина, я завжди намагаюся встигнути все, щоб нікого не підвести, і часто через це заганяю в кут себе. Тож тоді особистого часу в мене майже не було. А війна, до якої ніхто не був готовим, вмить прибрала все другорядне в житті, дуже швидко зірвала всі ці непотрібні рюкзаки, сумки та доважки, які вже стали частиною мене. Раніше я вважав, що це природний стан мого організму та непорушне психологічне світосприйняття – бути обтяженим. Але, як з’ясувалося, все зникло за три дні повномасштабного вторгнення. Перші два роки великої війни я був у дуже дивному самовідчутті. З одного боку, зазнав стільки болю та жаху, що не розумів, як взагалі можна жити і які цілі мають бути, а з іншого – почувався по-студентськи вільно. Я усвідомив, що з мого життя зникли слова «повинен», «не підвести» і «хоч би що встигнути все». Натомість з’явилися зовсім інші: «Чого я хочу? Для чого це в залишку мого життя і як вплине на те, ким я є? Чому це необхідно для мене?» І це вже зовсім інший стан. З'явилася цілісність, що дозволяє уникнути непотрібної рутини, що стало дуже важливим для мене відкриттям. Я завжди тверезо оцінюю свої можливості та розумію, що на сьогодні, коли мені 43 роки, такого потужного енергетичного заряду у мене ще років так на 20. Тому треба думати, на що витрачаю свої ритмічні імпульси, що вони створять, що я залишу після.
Розкажіть про перші місяці великої війни. Як знайшли в собі сили повернутися до роботи?
Дуже чітко пам'ятаю, як зустрів перші дні повномасштабного вторгнення. Я належу до тих людей, які до цього не були готовими. Навіть якби напевно знав, що має статися, це ніяк не допомогло б мені. Я повністю відмовлявся вірити в те, що до нас так підступно, настільки жорстоко прийдуть росіяни, що мільйони людей, які живуть у росії, не просто залишаться сліпими щодо вчинку свого уряду, а ще й підтримуватимуть його. Ця реальність зруйнувала все те, що закладалося батьком і матір’ю, якоюсь аурою, в якій мене виховували.
Залишився повністю голим всередині себе, не усвідомлював до кінця, хто ж я. Не розумів, чим взагалі варто займатися. І не знав, чи залишуся живим. За місяць після повномасштабного вторгнення повернувся до Києва. І це стало початком моєї глобальної трансформації в особистому та творчому плані. Я хотів прийняти будьяку гірку правду, знати її, чітко розуміти. І мені як художнику було дуже важливо перебувати саме там, де я відчуваю максимальні зміни, що відбуваються з людьми.
Я завжди відчував Київ теплим, сонячним, наповненим усмішками людей містом. І його сірі, безлюдні тоді вулиці по-справжньому протверезили мене. Не могло бути по-іншому, коли ти зустрічаєш єдиного перехожого, ви вітаєтеся, цікавитеся, чи потрібна допомога, а потім потрапляєш до волонтерів, друзів, які теж не виїхали, знайомишся з людьми, бачиш, як вони готують їжу для стареньких, розвозять її… Це все надавало мені сил прокидатися вранці та вірити в те, що ми вистоїмо. Люди, що оточували мене в ті дні, надихали своїми вчинками. Оговтавшись від першого шоку, я вирішив діяти й робити те, що вмію найкраще. Так зародилася ідея документального фільму «Довга Доба».
Якраз про це я й планував поставити наступне запитання.
Я ідентифікую себе як режисер. Це моя професія, моя суперсила, якщо хочете. Відчував величезну потребу переконливо донести думку та знайти правильний спосіб розповісти цю частину нашої історії. Я вже тоді розумів, що дуже скоро всі ці відео, повідомлення, кружечки в месенджерах перетворяться на «білий шум» і перестануть хвилювати кого-небудь. Для мене було очевидним, що потрібно задокументувати події цих моторошних днів війни, коли вся країна об'єдналася проти ворога. Це мають знати та пам'ятати наші діти.
Адже навіть зараз, на третьому році, можна помітити, наскільки коротка наша пам'ять. До того ж багато хто маніпулює нею, навмисне перекручуючи факти й почасти наповнюючи їх псевдопатріотизмом. Про що свідчить, наприклад, намагання стерти зі свідомості людей той факт, що на момент початку повномасштабного вторгнення половина країни була російськомовною. На мою думку, це дуже погано, бо тоді незрозуміло, чому ця війна сталася. Наші діти повинні пам'ятати, що використання російської мови так чи інакше призводить до того, що ворог отримує можливість заявити, що він такий самий, як ми, а ми такі, як він. Про це не можна забувати, оскільки зникне причинно-наслідковий зв'язок. Своєю чергою, російська пропаганда досягла вершин викривлення фактів у своїй спробі називати чорне білим.
Саме тому я вирішив задокументувати ті дні в такий спосіб, щоб ніхто й ніколи не зміг переписати нашу історію – ні ми, ні вони. Документальний фільм «Довга Доба» має бути капсулою часу для майбутніх поколінь. Саме тому я вирішив нічого не знімати у цій роботі самостійно, не режисирувати, а працювати тільки з файлами, які надсилають самі українці. Відчуваю, що на сьогодні це найвагоміша моя робота. Бачу це щоразу в очах глядачів: вони не брешуть. Фільм дихає часом, у якому створений, і я вірю, що в майбутньому він стане ще важливішим, ніж сьогодні.
Який проміжок часу охоплює фільм «Довга Доба»?
Найчастіше люди думають, що в стрічці відображено перші дні війни, але це зовсім не так. Фільм починається з картинки про те, якою була Україна за кілька місяців до вторгнення. Мені було важливо показати нашу країну з телефонів її громадян – з чого складалися наші стрічки та сторіз.
На сьогодні фільм «Довга Доба» переглянули люди у більш ніж 40 країнах. Стрічку спочатку було знято, щоб встановити діалог з міжнародним глядачем, донести голоси та вчинки українців. Для мене було важливо показати, що ми в Україні жили так само, як європейці, а подекуди набагато краще. А потім трапилися перші бомби… і до визволення Херсона – історія завдовжки рік.
Чи є різниця у сприйнятті глядачів – тих, які це пережили, та тих, хто бачить усе вперше? Тому що для мене, наприклад, це подібне до того, що тебе зґвалтували, а потім показують відео, як усе було. І це просто нестерпно бачити.
Багато українських глядачів кажуть, що переглянуть цей фільм після, колись потім. Але ті, хто його бачив, розповідають, що в ньому багато життя та доброти. Я створив фільм «Довга Доба» не для того, щоб демонструвати нескінченне насильство, а щоб показати, чому і як ворог напав на нас. І як люди спочатку злякалися, а потім затято об'єдналися в опорі злу. Для мене це дуже важливо. Фільм, безумовно, важкий, тому що в ньому показано все як є. І так, на початку картини багато його героїв говорять російською. А закінчується вона тим, що практично всі перейшли на українську. І це наша об’єктивна історична реальність. Саме так можна зрозуміти нас, усвідомити ті процеси, які сталися. Ти не можеш говорити мовою ґвалтівника. Для багатьох це був складний вибір, але фільм пояснює його.
Ви насамперед відомі як один із найуспішніших кліпмейкерів. Які проєкти зараз заповнюють ваше життя? Розкажіть про трансформацію своєї творчої діяльності.
Протягом перших двох років не те що не думав про кліпи – вони були недоречні у моїй свідомості. Я радів появі нових артистів, нової української музики, але зосереджувався на монтажі та створенні фільму «Довга Доба». Ми з режисеркою монтажу Яною Мазаною переглянули понад двісті годин реальної хроніки, занурившись у долі людей, і я не міг думати про симпатичні картинки під музику. Не відчував у собі на той момент сили повернутися до створення кліпів. І тільки згодом, коли роботу над фільмом «Довга Доба» було завершено і він зажив власним життям, я став звертати увагу на нову музику і відчув, що зараз саме час доторкнутися до неї своїм баченням. За останні два місяці я зняв три кліпи для артистів, які мені дуже подобаються. Поки що готовий працювати дуже точково.
Крім того, ви відчутно змінили творчу діяльність Макса Барських. Тобто це був усвідомлений, досить важливий крок?
Правильніше буде сказати, що це Макс трансформував себе та своїх близьких. Так сталося, що з усієї нашої компанії в перші дні війни Максим виявився найбільш стійким до стресів, найбільш усвідомленим. Принаймні він не показував вигляд, що в нього земля хитається під ногами. Так вийшло, що нас було четверо на одну машину. І Максим три доби їхав за кермом. Спочатку забрали його маму та сестру з Херсона, потім довезли їх до кордону, після цього залишились у Карпатах, потім їздили ще та ще. І все це якраз у перший місяць лиха, коли я відчував себе буквально безпорадною дитиною. А Максим уже тоді розумів, що відбувається і як треба діяти. Відповідальність за себе та своїх близьких дуже трансформувала його і навіть для мене показала Макса з іншого боку.
Як ви трансформувалися ментально після стількох років роботи на різних ринках?
Коли я розпочинав роботу над фільмом «Довга Доба», мені випала нагода звернутися до українців зі студії «Сніданку з 1+1». Я сказав, що абсолютно точно розумію, що мій творчий шлях частково несвідомо розмивав кордони між Україною та росією. Тому що так я виховувався в сім'ї, й у моїй душі не існувало цих кордонів, та й було б дивно, якби я відчував усе якось по-іншому. Тоді ж, зі студії, перед величезною аудиторією ранкового ефіру я пообіцяв, що сенсом моєї творчості буде створення культурного кордону між росією та Україною. Вважаю це й обов'язком, і необхідністю. Така межа має захищати нас від російських наративів. Сучасним українцям потрібно запропонувати проєкти, які глибинно й нативно знайомлять із нашою історією, традицією та вибудовують майбутнє. Нам є чим пишатися та що вивчати. Також необхідно створювати проєкти, які дозволятимуть світу долучитися до пізнання української культури та історії. Адже тільки коли любиш, хочеш захистити та зберегти. Документальна стрічка «Довга Доба» – перший крок на цьому шляху. Другий крок складніший, він багатошаровий. Йдеться про перший фентезі-всесвіт про українську силу.
З чого розпочався проєкт «Хроніки Сили»?
Працюючи над фільмом «Довга Доба», я прийшов до відчуття необхідності наступного кроку, більш глибинного та пластичного. Зрозумів, що важливо створити проєкт, який закохував би й нас, і світового глядача в Україну, а саме в її багатошарову стародавню культуру, а також історію. Проєкт, який міг би подолати межі болю та чутливості, зацікавити та покликати за собою у захопливу подорож Я знав людину, яка вже багато років виношувала подібну ідею. Це Ольга Навроцька, з якою мене пов'язували десять років суперуспішної роботи та дружби. І на третій місяць війни я зателефонував їй, озвучив свої думки. Оля – один із перших українських дизайнерів одягу, які вивели свій бренд на міжнародний ринок (бренд NAVRO. – Прим. авт.). Також вона займалася режисурою кліпів та короткометражних фільмів, захопилася письменницьким ремеслом та опублікувала фентезі-книгу «Життя після смерті Маші звичайної», яка мені дуже сподобалася.
Ми зустрілися, взяли каву і вирушили гуляти Володимирською гіркою. Наша зустріч тривала шість годин. Спочатку ми ділилися одне з одним болем і гнівом перших місяців війни, але дуже швидко розмова спрямувалася на пошук того, що необхідно і можливо зробити нам. Оля вже давно виношувала ідею фентезіфільму про козака-характерника на ім'я Хорт – це й стало вихідною точкою. І от уже практично три роки ми невтомно створюємо перший фентезі-всесвіт про українську силу «Хроніки Сили».
Розкажіть про свою нинішню команду.
Ядро команди залишилося незмінним. Говорю про це з гордістю, тому що з людьми, яких я знаю понад 26 років, ми все робимо разом і з любов'ю. Серце нашої команди – Ольга Навроцька, головна муза та «гід» простором всесвіту. Анатолій Уманець – наш артдиректор, нескінченно талановитий та суперкрейзілюдина. Анна Ковальова – CEO BADOEV ID, саме вона стоїть за роботою із залучення фінансування у наш проєкт і навіть у найскладніші моменти не дозволяє опускати руки. Продюсери продакшнкомпанії BADOEV TEAM – Юлія Вєрткова-Пілунська та Наталія Синельникова, на їхніх плечах – реалізація найскладніших постановчих завдань. Марина Фролова – консультантка проєкту з креативних комунікацій. Вона тонко відчуває сенс часу, в якому живемо, і наділяє ними наш проєкт. Поступово до нас долучаються експерти: міфологи, історики, мистецтвознавці, креативні люди, маркетологи. Команда зростає з кожним кварталом, оскільки проєкт потребує глибинних знань та нескінченної фантазії, а також грамотної стратегічної роботи з інвесторами, партнерами та ринком загалом.
Звучить як глобальна та гідна місія.
Ми ніколи не погодимося з людьми, які кажуть, що культура зараз не на часі. Бо за що ж тоді ведеться війна? За що гинуть наші люди? За що віддають життя військові? За те, щоб ми встигли щось сказати світу, зберегли головне, а наші діти встигли полюбити український світ. Саме це місія проєкту «Хроніки Сили».
Хто фінансово підтримує вашу історію?
На етапі перших трьох років я все фінансував сам – вкладав те, що заробляв. Це абсолютно нормальна для мене практика, оскільки завжди вірю у проєкти, які запускаю, і готовий ризикувати останнім, важливо лише розуміти, чого хочеш досягти. На сьогодні навколо проєкту починають об'єднуватися дуже потужні україноцентричні бренди, які теж, як і ми, хочуть, щоб ДНК української ідентичності було зрозумілим усьому світу. Завдяки цьому він набирає обертів і готовий показувати перші продукти. Впевнений, коло цих брендів розширюватиметься.
Чи вели ви вже комунікацію з міжнародними цифровими платформами Netflix та HBO? Як вони відреагували на перше відео?
Проєкт розпочався з того, що ми підготували все необхідне для потужної пітчинг-презентації. Ми вже виходили на зв'язок із Netflix та ще декількома цифровими платформами. Проєкт отримав високу зацікавленість. Глава європейського Netflix задав нам дуже конкретний маршрут того, як і з чим потрібно працювати. Ми йдемо ним із вибудуваними чіткими цілями. Вся наша команда дуже пишається тим, що вже у 2025 році проєкт «Хроніки Сили» представить перші продукти українського фентезі-всесвіту. У світ вийдуть перші частини книги та коміксу про головного героя – козака-характерника на ім'я Хорт. Загалом наступний рік відкриє завісу повної картини шляху нашого проєкту, який триватиме не менш ніж вісім років. Його унікальність у тому, що всесвіт створюватиметься буквально на очах у глядачів від першого до останнього продукту.
Чим будуть наповнені ці вісім років?
У наших планах – серія книг, коміксів, гра для мобільних застосунків, комп'ютерна рольова гра, чотири частини фільму та три spin-off серіали. Проєкт покликаний видозмінити українську кіноіндустрію та об'єднати навколо себе найкращих професіоналів, створюючи велику кількість робочих місць. Ми не cтавимо собі за мету конкурувати з іншими українськими мультимедійними продуктами та студіями, навпаки – наш проєкт створений, щоб об'єднати всіх гравців ринку, оскільки за наявності успіху та фінансування роботи вистачить усім.
Я дуже поважаю колег і пишаюся їхніми успіхами. Вважаю, що велика та цікава місія може і має об'єднувати та підіймати якісну планку фінансово успішних кінопроєктів.
За лаштунками проєкту «Хроніки Сили» ми побачили процес створення фентезі-всесвіту та були вражені візуальним ефектом.
Я щасливий, що художню та технологічну лінію нашого проєкту координує талановитий одеський художник Андрій Уманець. Він вміло комбінує найсучасніші технології (Unreal Engine) з неповторним візуальним стилем. Вашій редакції вдалося зазирнути у процес створення промо трейлеру для коміксу про козакахарактерника Хорта. Гадаю, що в 2025 році нам вдасться здивувати багатьох тим, як саме ми просуватимемо книгу та комікс. Це буде цікава комунікація.
Як кажуть, легко у цьому світі бути сильним. Але сьогодні я бачу дуже багато людей, які реально розгублені, мають проблеми з ментальним здоров'ям, змінилася модель їхньої поведінки. Як вам вдається балансувати?
Найважливіше – знати, для чого ти прокидаєшся вранці. Я й сам час від часу не можу підвестися з ліжка, коли «накриває». Але коли знаєш своє завдання, воно надає тобі сили. Так, іноді мене лякає його масштаб, але саме це робить мене живим. Я знаю, для чого я і моя команда прокидаємося: щоб створити продукт, який об'єднає українців і зробить так, що люди усвідомлюватимуть власну силу та пишатимуться своєю історією.
Слоган проєкту «Хроніки Сили»: «Єдність – ключ до Перемоги». І це не просто фраза. Я справді вірю, що Україна непереможна, лише коли люди об'єднані ідеєю, розумінням того, що роблять, усвідомленням своєї мети. Сьогодні є труднощі в нашому громадському полі, ми постійно чуємо про ті чи інші суперечки, сварки. Але якщо ти людина усвідомлена, ти вищий за це. Ти маєш об'єднати людей, протверезити їх: це призначення художника. І це моя місія на сьогодні.|
Інтерв’ю: ОЛЕКСІЙ НІЛОВ
Фото: ВІКТОР БАКІН
Стиль: АЛАН БАДОЄВ, ОЛЬГА НАВРОЦЬКА, LUVI
Творці всесвіту «Хроніки Сили»: АЛАН БАДОЄВ, ОЛЬГА НАВРОЦЬКА
Сценарист: СЕРГІЙ КОРОТУН
Артдиректор, продакшн: АНАТОЛІЙ УМАНЕЦЬ
Продюсерки: ЮЛІЯ ВЄРТКОВА-ПІЛУНСЬКА, НАТАЛІЯ СИНЕЛЬНИКОВА
Режисер: ЄВГЕН СИНЕЛЬНИКОВ
Консультантка з креативних комунікацій: МАРИНА ФРОЛОВА
SMM-менеджерка BADOEV ID: ВІКТОРІЯ ЗАЙЧЕНКО
Асистент режисера: ВАЛЕРІЙ СКАЧЕК
Продакшн: BADOEVTEAM PRODUCTION
Локація: DEEP3DSTUDIO, ONE LOCATION
Рентал компанії: PATRIOT RENTAL, STARWAGEN.UA