13 серпня в український прокат виходить документальна біографічна драма «Кузьма: Страшно веселий» — фільм про Андрія Кузьменка, який пропонує поглянути на одного з найвпливовіших українських артистів поза звичними образами та міфами. Що залишається від людини, коли з неї знімають усі ярлики? Саме на це питання намагається відповісти документальна драма «Кузьма: Страшно веселий». Режисер і продюсер фільму Артем Григорян та продюсер Максим Сердюк разом із командою KNIFE! Films опрацювали понад 400 годин архівного відео й аудіо та більш як 22 тисячі фотографій, аби дозволити Кузьмі розповісти власну історію. Напередодні прем’єри ми поговорили з творцями стрічки про архіви, міфологізацію, становлення Андрія Кузьменка та людину, яка стояла за образом народного героя.
Режисер та продюсер Артем Григорян
— Ви вже казали, що хотіли показати Кузьму поза звичними ярликами. Яким було ваше головне відкриття про нього під час роботи над фільмом?
— Для мене головним відкриттям було те, скільки нового ще залишалося поза увагою. Не тому, що це було засекречено, а просто тому, що ніхто особливо не цікавився цим раніше. Про перший склад, перші пісні, його становлення як артиста й музиканта майже не було інформації. І що більше працюєш із цими матеріалами, то більше розумієш наскільки непересічною людиною він був.
— Що найбільше здивувало вас в архівних матеріалах, які раніше не бачили глядачі?
— Не можна виділити щось одне конкретне. Кілька місяців я щодня сидів і дивився годинами матеріали, і завжди було щось цікаве: десь якісь приколи, десь щось миле. Таких моментів було дуже багато. І, мабуть, найбільше здивувало те, що основу фільму зрештою склали не телевізійні матеріали, а приватні домашні архіви й неопубліковані раніше відео, які дозволяють побачити справжнього Кузьму.
— Як знайти баланс між міфом про Кузьму та реальною людиною Андрієм Кузьменком?
— За цей час після смерті Кузьми почалася певна міфологізація: хтось його дуже ідеалізує, хтось, навпаки, сприймає дуже категорично. Ми хотіли трохи позбутися цього і розповісти історію звичайної людини. Ми спілкувалися не з істориками чи біографами, а з його друзями — людьми, з якими він жив, сміявся, потрапляв у різні пригоди.
— Чому для вас було важливо, щоб історію розповідав насамперед сам Кузьма через архіви, а не його оточення?
— Для мене було важливо, щоб глядач не просто почув історії про Кузьму, а побачив його таким, яким він був насправді. Тому архіви стали основою цієї розповіді. Я від самого початку не намагався зробити фільм об'єктивним — це радше історія про суб'єктивне сприйняття героя через людей, архіви, спогади й різні точки зору. Мені було значно цікавіше дати можливість самому Кузьмі бути присутнім у цій історії, ніж будувати її на оцінках чи сенсаційних деталях.
— Які творчі рішення допомогли зробити фільм живою подорожжю його життям?
— Ми свідомо відмовилися від документальної форми зі спікерами в кадрі. У цьому фільмі вони існують лише за кадром, тому увага глядача весь час залишається на Кузьмі. Крім того, ми не намагалися буквально проілюструвати кожну історію.
Значно цікавіше було знайти кадри, які передають стан, емоцію чи настрій героя. Саме це, мені здається, і створює відчуття, що ти не просто дивишся фільм, а проживаєш цей шлях разом із ним.
— Чи були моменти або факти, які змусили вас переглянути власне ставлення до Кузьми?
Це скоріше був не якийсь конкретний факт чи момент. Коли ми починали роботу, то сприймали Кузьму як зірку двотисячних. Ми навіть розраховували, що основу фільму складатимуть матеріали саме того періоду. Але найбільшим відкриттям для нас стала історія його дев'яностих — становлення як музиканта, перших пісень, пошуків себе. Зрештою саме цей період займає величезну частину фільму.
— Як змінювався ваш погляд на героя від початку роботи над проєктом до фінального монтажу?
— Полюбив його ще більше
— Кузьма залишається важливою культурною фігурою навіть через понад десять років після своєї загибелі. Як ви пояснюєте цю актуальність?
— Думаю, Кузьма залишається актуальним, бо він просто називав речі своїми іменами. Багато хто боїться це робити. І, якщо чесно, світ особливо не змінився — багато того, про що він говорив і що критикував, існує досі. Саме тому його слова й сьогодні звучать актуально.
— Який епізод у фільмі, на вашу думку, найкраще розкриває справжнього Кузьму?
— Мабуть, це всі епізоди з його родинних подорожей. Коли я монтував фільм, у мене була окрема папка "Подорожі Кузьми". Там були десятки годин домашніх відео й фотографій із кінця нульових. Я переглянув усе, відфільтрував матеріал, а зрештою він перетворився на кілька хвилин у фільмі. Але саме в цих кадрах, без сцени й телекамер, Кузьма, як мені здається, відкривається найчесніше.
— Що, на вашу думку, відкриють про нього молоді люди, які знають Кузьму радше як легенду, ніж як сучасника?
— Мені здається, молоді люди відкриють для себе, наскільки Кузьма був багатогранним. Він не тільки писав класні пісні. Він був правдорубом, мав абсолютно унікальне почуття гумору й неймовірну харизму. Його жарти й досі живуть в інтернеті — нове покоління продовжує їх знаходити, репостити, цитувати. Він дуже багато всього поєднав у собі одному. Тому він і не зникає і так довго залишається з нами.
— Якби потрібно було описати справжнього Кузьму одним реченням після завершення цього проєкту, яким би воно було?
— Кузьма — це дуже хитре сплетіння часу, місця, середовища й людей. Але передусім — це людина, яка просто хотіла писати класну музику, яку сама хотіла слухати.
Продюсер Максим Сердюк
— З чого почалася ідея створити саме такий фільм про Кузьму?
— Ми з Артемом працювали над нашим документальним проєктом «Епізоди». Це три документальні фільми: «Україна на Мундіалі» про Чемпіонат світу з футболу 2006 року, «Тінь Чорнобиля» про створення першої частини гри «S.T.A.L.K.E.R.» та «Не перемикайтесь» про українське телебачення нульових. Як раз під час створення останнього і зародилася думка про те, щоб було б класно зробити кіно про Кузьму Скрябіна. Ми самі (KNIFE! Films) виступили ініціаторами та продюсерами стрічки “Кузьма: Страшно веселий”.
— Наскільки складним був процес пошуку та отримання доступу до понад 400 годин архівів і 22 тисяч фотографій?
— Перед тим як створювати фільм, ми поспілкувалися приблизно зі ста людьми, які так чи інакше були пов'язані з Кузьмою. З кимось робили глибинні інтерв'ю, з кимось спілкувалися менш формально, але до кожного приходили з одним проханням: "Нам треба все".
Це був справжній клубочок, розслідування: переходили від однієї людини до іншої, знаходили нові фотографії, відео, записи. Для нас дуже цінними стали і самі архіви, і той рівень довіри, коли люди відкривали свої особисті матеріали, щоб разом зробити цей фільм.
Унікальність цього фільму — у реальних архівах, які раніше ніде не публікувалися. Вони дають можливість не просто почути історії про Кузьму, а побачити його таким, яким він був. Найважливіше, що нам вдалося, — зробити так, щоб головним оповідачем став сам Кузьма, який розповідає нам власну історію.
— Чи був момент, коли ви зрозуміли, що знайдених матеріалів достатньо для великого повнометражного фільму?
— Ми принципово збирали максимум матеріалів і лише потім, коли почалася робота над сценарієм, зрозуміли, які саме архіви потрібні історії. У нас була основа фільму – інтерв'ю, які ми записали з героями, а також усі інтерв'ю Кузьми, які ми змогли відшукати. Потім Артем почав віддивлятися знайдені архіви й підбирати візуалізації для кожного з епізодів, які лягли в основу сценарію. Але йому завжди було мало. І я це розумію. Тому наш продюсер по архівах Юрій Самусенко зробив майже неможливе і зміг знайти те, що навіть думали що вже втрачене.
— У чому головна відмінність «Кузьма: Страшно веселий» від інших біографічних документальних фільмів?
— Унікальність — у самому форматі та методі, який ми обрали. Архівні матеріали дають можливість не просто почути історії про Кузьму, а побачити його таким, яким він був — у роботі, в побуті, у повсякденному житті. Найголовніше, що нам вдалося, — Кузьма тут є повноцінним оповідачем, від якого йде ця історія, а не просто всі говорять про нього.
— Як будувалися стосунки з родиною та близькими Кузьми?
— Ми провели з ними всіма не одну годину, а зі Світланою — дуже багато часу. І це було страшенно приємне створення: усі, з ким ми працювали, виявилися відкритими, теплими й цікавими людьми. Вони щиро хотіли допомогти, відкривали архіви, ділилися особистим — усім хотілося, щоб фільм вийшов справді хорошим. І в якийсь момент ловиш себе на думці: Кузьма був саме таким — живим і відкритим. Його оточення дуже на нього схоже.
— Студія KNIFE! Films уже створила низку успішних музичних документальних проєктів. Чому саме зараз настав час для фільму про Кузьму?
— Все почалося з нашої щирої зацікавленості в створенні фільму про Кузьму. Коли ти робиш той чи інший фільм, тим паче біографічний, ти проживаєш з історією достатньо великий період часу. Наприклад, зараз це приблизно 2 роки. І коли ти думаєш, про що чи про кого робити наступний проєкт, то це обов’язково враховується. Так і подумали, що персона Андрія Кузьменка дуже яскрава, неординарна, захоплива і варта того, щоб збирати до купи її життя протягом пари років.
— Якою була найбільша продюсерська складність цього проєкту?
— Найбільша унікальність і водночас найбільша складність — це архіви. Потім усе це треба було очистити по правах, домовитися з усіма, з ким можливо і неможливо.
— Фільм одночасно виходить в Україні та ще у 20 країнах. Чи відчуваєте ви міжнародний інтерес до постаті Кузьми?
— Якщо говорити про міжнародний прокат, то він, передусім, для українців закордоном. Ми хотіли, щоб українці в різних країнах одночасно отримали можливість побачити цей фільм. Але він буде показуватися з локальними субтитрами, тому вони матимуть змогу поділитися цією історією. На наших попередніх фільмів часто приводили друзів, знайомих, родину, яку знайомили з нашими історіями.
— Якої реакції від глядачів ви очікуєте найбільше після перегляду?
— Найбільше хочеться, щоб після перегляду люди перевідкрили для себе Кузьму. Ми звикли знати його як народного героя, телеведучого, автора всім відомих пісень, але насправді він значно складніший, ніж здається на перший погляд. У цьому фільмі він різний — смішний, серйозний, суперечливий, але саме в цьому його справжність. Це людина, яка дуже поспішала жити, і завдяки архівам глядач може пройти цей шлях разом із ним і побачити не просто міф, а людину.