Димитрій Рибальченко – художник, для якого рисунок є не стільки технікою, скільки способом мислити й відчувати світ. Його роботи існують на перетині ремесла та уяви, де кожен образ народжується з тонкого діалогу між лінією, матеріалом і внутрішнім станом. Упродовж понад трьох десятиліть він створює цілі всесвіти – від шовкових каре Hermès до просторів, сценографій і об’єктів, залишаючись вірним одній ідеї: мистецтво як форма розповіді . У цій розмові ми говоримо не лише про творчий шлях, колаборації та знакові проєкти, а й про природу краси, уяву та ту внутрішню свободу, без якої неможливе справжнє мистецтво.
Ви є митцем у третьому поколінні. Що або хто передав вам любов до мистецтва та творчості?
Я походжу з родини митців – середовища, де мистецтво завжди займало центральне місце. Я виріс, занурений у цей світ, і моє ставлення до творчості сформувалося дуже природно, майже як щось очевидне. Мій батько та один із моїх двоюрідних дідусів працювали у сфері рисунка, що з дитинства глибоко сформувало мій погляд і чутливість. Інший двоюрідний дідусь обрав більш літературний шлях, зокрема перекладаючи твори Толкіна, відкриваючи для мене інший вимір уяви. Ще ближче до мене – моя партнерка, дизайнерка інтер’єрів, моя сестра-художниця та брат-архітектор – продовжують цю творчу присутність уже в моєму поколінні.
Загалом уся моя родина мала тісний зв’язок із мистецтвом. Мій український дід співав у хорі Київської опери й водночас був інженером мостів і шляхів, перш ніж приїхати до Франції у 1921 році. Моя двоюрідна бабуся була концертною арфісткою, а бабуся – піаністкою. Таким чином мистецтво було невід’ємною частиною нашого повсякденного життя – майже як родинна мова, що природно передається з покоління в покоління.
Якою дитиною ви були? Ваші роботи значною мірою присвячені уявним світам і мріям. Які це асоціації?
Я дуже любив своє дитинство. Значну його частину я провів за містом, неподалік Парижа, в оточенні дуже близькому до природи. Ця близькість глибоко сформувала моє сприйняття світу – зокрема любов до мрійливості та неквапливого споглядання.
Іноді було нудно, але сьогодні я бачу в цьому велику цінність: це простір, який дає змогу вигадувати, мріяти та творити. Я проводив багато часу, спостерігаючи за тим, що мене оточувало – хмарами, прожилками дерева, камінням, усіма цими випадковими формами, які дарує природа. Я перебував у стані справжнього споглядання і відкривав у цьому уявні світи.
Пізніше я дізнався, що це явище має назву – парейдолія, яку можна побачити, зокрема, у тесті Роршаха. Сальвадор Далі називав це «параноїдально-критичним методом». Цей спосіб бачити образи в абстрактних формах глибоко вплинув на мою творчість. До речі, малюнок, який я створив понад двадцять років тому для Hermès і який нещодавно був перевиданий під назвою Cheval Surprise, безпосередньо базується на цьому принципі: з плям і неоднозначних форм поступово відкриваються образи коней.
І ще один феномен супроводжує мене й досі – синестезія. У моєму випадку вона проявляється як спонтанні асоціації між кольорами, цифрами та літерами.
Завжди – і донині – літери та числа мають для мене конкретні кольори, які не змінюються. Ці асоціації є суто особистими і, наприклад, не збігаються з асоціаціями Кандинського (див. «Точка, лінія, площина», 1926).
Ваше ім’я нерозривно пов’язане з Домом Hermès. Як ви туди потрапили і з чого почався ваш творчий шлях?
Я завжди малював – майже інстинктивно. Тож для мене було природно здобути освіту в цій сфері. Я виріс із цією свободою уяви, яку живили природа, постійна практика рисунка та допитливість. Наприкінці навчання я почав працювати ілюстратором, коли мій батько запропонував мені допомогти йому з проєктом для Дому Hermès.
Він створив малюнок для пляжного рушника і попросив мене розфарбувати його гуашшю. Ми провели разом два чи три дні – працювали, розмовляли, слухали джаз і водночас розписували макет. Пляжний рушник – особливий об’єкт: малюнок призначений для друку на махровій тканині, що виключає дрібні деталі. Він має «жити» влітку – з яскравими небагатьма кольорами та сильною композицією. Лінії повинні бути чіткими, структура – міцною.
Ці обмеження мені дуже сподобалися. Вони вимагали графічної чіткості й високої читабельності рисунка. Саме так я представив свій перший проєкт Жану-Луї Дюма, тодішньому художньому директору Дому Hermès. Цей момент став початком довгої історії – це було понад 30 років тому.
Окрім шовкових каре, ви також створювали інші об’єкти та дизайни. Чи могли б ви розповісти про це детальніше?
Творити для мене – необхідність. Я не можу без цього існувати. І все починається з рисунка. Від самого початку творчий жест був для мене способом дослідження світу і пошуку нових форм його «написання» – через об’єкти, сценографії та простори, які я уявляю. Це можуть бути фреска для Le Bristol у Парижі, скляні мозаїчні фрески для Paris Paradis у Дубаї, вітрини для Hermès, Saint Laurent або Dior, або ж зовсім нещодавній VR-проєкт для Saut Hermès L’Appel du large.
Створювати – означає шукати ідеї, пропонувати точки зору, вигадувати нові способи бачити світ довкола. Це подорож, залишаючись на місці, прогулянка серед можливостей, відкритість до несподіваного. Кожен проєкт стає відкриттям: дивитися інакше, дозволяти собі свободу, легкість, відпускання контролю. Створення простору чи об’єкта – це експеримент, спроба, здивування, перетворення майстерні на живу лабораторію: для Hermès – powerbank Volt’H із фірмовим індикатором, ніж Herlag (Hermès / Laguiole) зі шкіряною ручкою, срібний браслет Glenan, циферблати виняткових годинників, перешкоди для Saut Hermès; для Fendi Casa – крісла та стільці Cerva; для Cristalleries Saint-Louis – Mini-Louis; для Saint Laurent – ігри та геймінгові столи.
У цьому завжди є частка сміливості та ризику: відкривати себе через те, що створюєш, інколи зникати, щоб краще себе віднайти. Процес коливається між роздумом і грою, медитацією і задоволенням. Уявляти сценографію чи створювати об’єкт стає формою внутрішньої подорожі – втечею, де все можливе. Наприклад, вітрини Hermès Tokyo Maison Ginza – Please Hold the Line, створені в цій вражаючій скляній архітектурі Ренцо П’яно; VIPсценографія Saut Hermès; вітрини Yves Saint Laurent по всьому світу або сценографії Dior Addict для глобальних флагманів.
Творення – це також спосіб мислення і вирішення. Воно передбачає постійний діалог із матерією та реальними обмеженнями – масштабом, функціями, рухом, світлом, текстурами. Це конкретне зіткнення зі світом і водночас постійне здивування – тим, як з’являється те, що народжується з взаємодії руки, інструмента і матеріалу.
Створювати – означає повністю залучатися, розповідати історію, передавати емоцію, дарувати досвід. І коли об’єкт, простір або сценографія викликає в когось мить здивування – тиху усмішку, затриманий погляд, відчуття радості чи комфорту – тоді я розумію, що проєкт знайшов свій сенс.
Список ваших колаборацій із великими домами вражає! За тридцять років кар’єри ви працювали з Dior, Saint Laurent, Diptyque, Pierre Hermé, Fendi Casa, Saint-Louis та Le Bristol. Як ви вважаєте, що саме шукають у вас ці бренди з творчого боку?
Мені здається, що ці доми передусім шукають мрію і свіжість – здатність створювати фантазію, народжувати уяву, поєднуючи це з високою експертизою та вимогливістю до якості. Також – бажання передавати позитивну енергію, щось живе, радісне, але завжди наповнене історією і сенсом, що для мене є принципово важливим.
У дизайні, ймовірно, вони цінують певну простоту, лаконічність форми, увагу до матеріалів, точність і економію у виборі рішень – як у формі, так і у функції. Я часто згадую слова Оскара Німеєра, які для мене дуже важливі: «Краса має функцію». Також важливо вміти слухати ідентичність і цінності бренду, щоб точно їх передати.
Моя роль – приносити ідеї, бачення і, можливо, частку магії, яка допомагає проєкту ожити по-новому. І, звісно, легкість – адже легкість і є елегантність.
Як би ви сьогодні описали свою власну ДНК як художника?
Моя художня ДНК передусім полягає в умінні розповідати історії – тисячами способів. Я не можу творити без наративу: кожен проєкт починається з історії, і кожна моя робота повинна її нести, мати сенс.
Я намагаюся додати елемент несподіванки – як відкриття наприкінці мрії, разом із легкістю та певною магією. Це ключові для мене речі, адже вони створюють емоцію і відкривають простір уяви.
Я завжди повністю занурююся в те, що роблю. Працюючи з домом або брендом, я глибоко вивчаю його всесвіт, цінності та ідентичність, щоб створити щось точне і щире. Моя практика охоплює дуже різні носії – іноді зовсім не схожі між собою: від шовкових каре до майже індустріального дизайну, від VR-анімацій до вітрин, фресок, інсталяцій, просторів і цілісних середовищ. Проте всі вони належать до одного світу, в якому я розповідаю історії. Я адаптуюся до кожного формату, намагаючись підкреслити його потенціал і розкрити його повною мірою.
Зрештою, кожен проєкт стає зустріччю між історією, яку потрібно розповісти, і глибокою особистою залученістю.
Окрім артоб’єктів, ви також створюєте інтер’єри. У чому особливість вашого авторського підходу до проєктування просторів?
Навіть коли я працюю над інтер’єрами, я залишаюся в наративній логіці: йдеться завжди про розповідь історії. Через фрески та сценографії моя мета – створювати всесвіти, з якими можна жити, не втомлюючись від них. Я намагаюся проєктувати простори, які змінюються разом зі світлом, поглядом і часом.
Барельєфна фреска Dans les rêveries d’Eros, створена для Le Bristol Paris, є хорошим прикладом: виконана майстрами найвищого рівня, вона постійно взаємодіє зі світлом, завдяки чому виглядає інакше в різний час доби. Я також створював скляні мозаїчні фрески для Paris Paradis у Дубаї, де реміснича робота повною мірою формує чуттєве багатство простору. Мозаїки змінюються разом із насиченими та живими світловими сценаріями локації. Ці втручання не є лише декоративними: вони «населяють» простір, підсилюють його і визначають атмосферу. Вони створюють живу сценографію, здатну супроводжувати тих, хто проходить крізь неї або в ній перебуває.
Я хотів би детальніше поговорити про вашу фреску у готелі Le Bristol. Кому належала ця ідея і скільки часу тривала її реалізація?
Запрошення надійшло від Mary Erlingsen зі студії Björg, яка відповідала за декор honeymoon-сьюта в Le Bristol Paris разом з архітектурним бюро Geiger & Hijlkema.
Мені дали повну творчу свободу, щоб придумати історію, яка резонувала б із місцем.
Міф про Психею та Ероса здався мені очевидним вибором. Це дуже красива історія кохання, що перегукується з духом Bristol і самою ідеєю honeymoon-сьюта – простору, присвяченого любові. Також існували символічні паралелі між палацом Ероса і самим Bristol.
Цей сюжет, який також перегукується з більш сучасними образами – наприклад, «Красуня і чудовисько» Жана Кокто або казки на кшталт «Білосніжки», – став ідеальною поетичною основою для фрески.
Реалізація тривала кілька місяців – час, необхідний для створення цього барельєфу разом із винятковими майстрами, чия майстерність була ключовою для втілення проєкту (Atelier d’Offard).
Я можу без вагань назвати вас мрійником. Чи існує проєкт мрії, який ви ще не реалізували?
Я думаю, що проєкт мрії – це завжди той, який ще потрібно вигадати. Мене приваблюють передусім незвідані території, проєкти, що дозволяють розширювати межі між дисциплінами – ще більше поєднувати простір, наратив, світло, матеріали, рух і навіть імерсивні технології.
Ймовірно, я хотів би створити місце, повністю задумане як тотальний твір мистецтва – всесвіт, у який можна увійти, як у живу історію, де архітектура, декор і емоція стають єдиним цілим. Проєкт, здатний переносити, не змінюючи локації, і дарувати відвідувачу справжній чуттєвий і поетичний досвід. Зрештою, мрія – це передусім рушійна сила: вона відкриває можливості і дає бажання продовжувати шукати, уявляти і розповідати по-новому.
Чи передаєте ви свої мистецькі навички молодому поколінню? Чи замислювалися про створення школи або студії?
Передавати – це, мабуть, найпрекрасніше. Це спосіб продовжити те, що ти сам отримав, і дозволити циркулювати поглядам, жестам і чутливості. Я намагаюся робити це природно – через співпрацю, спілкування з молодими митцями та роботу в майстерні, де діалог і обмін посідають ключове місце.
Я не впевнений, що традиційна школа – це саме те, що мені близьке. Натомість мене більше приваблює ідея відкритої студії – живого простору для експерименту та передачі знань, де можна вчитися через практику, спостереження та спільний пошук.
Для мене передавати – означає не лише навчати техніки, а передусім формувати спосіб дивитися на світ: залишатися допитливим, вільним і відкритим до уяви.
Чим ви займаєтесь поза своєю художньою практикою?
Моя творча практика не закінчується, коли я зачиняю двері майстерні. Вона всюдисуща і глибоко пов’язана з моїм способом життя. Вона супроводжує мою щоденність, мої взаємодії з людьми, мій погляд на світ. Виставки, кіно, музика, подорожі або просто зустрічі з людьми постійно живлять мою уяву. Кожен досвід може стати джерелом натхнення – іноді свідомо, іноді майже непомітно. Зрештою, межі між роботою та життям майже не існує: творчість – це спосіб бути у світі, постійна увага до форм, атмосфер і історій, які нас оточують.
Яке місце, на вашу думку, займає краса в сучасному, часто неспокійному світі?
Краса здається мені необхідною, можливо, навіть незамінною. Мені важко уявити світ без неї. Але йдеться не про поверхневу чи декоративну красу – радше про глибоку, майже внутрішню, яку можна знайти в природі, у мріях або в тих рідкісних моментах, коли щось підносить нас і виходить за межі звичного.
У часто тривожному світі краса діє як світло. Вона не заперечує реальність, але допомагає дивитися на неї інакше – з більшою глибиною, точністю та людяністю. Вона несе в собі щирість і любов, здатні заспокоювати, об’єднувати та надихати. Для мене творити – означає також шукати саме таку красу: ту, що освітлює, відкриває можливості й допомагає, бодай трохи, проявляти найкраще в кожному з нас і довкола.
Що ви вважаєте великою красою?
Для мене велика краса насамперед походить від Природи. Це, мабуть, найочевидніша і найуніверсальніша форма краси: вона постійна, водночас безперервно оновлюється і завжди здатна дивувати. У ній є щось глибоко магічне і поетичне – тиха сила, яка перевершує нас і викликає захоплення.
Але краса існує й у людях. Вона часто проявляється несподівано – у жесті, погляді, увазі або зустрічі. Це крихка і спонтанна краса, яку відкриваєш раптово і яка пов’язує нас між собою.
Велика краса – це, можливо, та, що пробуджує нас: та, що дозволяє повніше відчути світ і нагадує про найсуттєвіше.
Ви створили обкладинку нашого ювілейного числа до 25-річчя. Що вас надихало і що вона розповідає?
Ця обкладинка народилася з ідеї, яка для мене є дуже важливою: здивування перед красою світу. Я хотів передати це просте й водночас суттєве відчуття, яке ми всі переживаємо – момент, коли раптом усвідомлюєш, що краса існує і здатна глибоко нас зворушити.
Вона говорить про світлу, єднальну красу – про щось, що зігріває, поєднує людей і несе в собі глибоко позитивну енергію. Йдеться про любов, дружбу і про те, що нас єднає через емоції та чуттєвий досвід.
Для цього ювілейного числа моїм наміром було створити образ, сповнений імпульсу та надії – запрошення дивитися на світ із доброзичливістю, цікавістю, м’якістю та довірою.
Яку роботу ви сьогодні вважаєте найбільш знаковою у своїй кар’єрі?
Я не думаю, що існує одна-єдина робота, яка могла б під - сумувати мій шлях. Радше мені здається, що всі мої проєкти разом утворюють ширше ціле – єдину систему, в якій кожна робота вступає в діалог з іншими. Рисунок, дизайн, сценографія, простір чи навіть фільм – це для мене різні мови, які сходяться в одному наративі.
Втім, якщо говорити про щось особливо близьке, я б назвав Cheval Surprise – шовкове каре для Hermès, створене близько двадцяти років тому, про яке я вже згадував. Цей малюнок, побудований із плям чорнила, подібних до тесту Роршаха, з яких поступово з’являються коні, досить точно передає моє ставлення до образу: залишати простір для уяви, відкриття та несподіванки погляду. Він замислювався як ілюстрація народження ідеї – і саме це мене досі захоплює.
Проте знаковою є, можливо, не окрема робота, а сам безперервний процес – спосіб розповідати історії та пов’язувати речі між собою.|
Інтерв’ю: ОЛЕКСІЙ НІЛОВ
Фотограф: NICK NAIDA
Локація: ГОТЕЛЬ LE BRISTOL PARIS, 112 RUE DU FAUBOURG SAINT-HONORÉ, 75008 PARIS
