Надя Парфан: «Якщо людина не ходить в офіс з 10 до 19, це не означає, що вона – маргінал, наркоман чи якийсь торчок»

Интервью
21.03.2016
ТЕКСТ: Наталья Череп
ПОДЕЛИТЬСЯ

PinchukArtCentre продовжує свою кінопрограму та оголошує кураторку наступного циклу фільмів: нею стала Надя Парфан, режисерка, культурологиня та засновниця фестивалю «86». Тема циклу – «Життя богеми»; серія присвячена щоденному життю найцікавіших мистецьких угрупувань і розповідає про побут відомих митців. Детальніше про програму, про феномен богеми та про те, навіщо нам взагалі знати хоч щось про побут митців,

ПОДЕЛИТЬСЯ

PinchukArtCentre продовжує свою кінопрограму та оголошує кураторку наступного циклу фільмів: нею стала Надя Парфан, режисерка, культурологиня та засновниця фестивалю «86». Тема циклу – «Життя богеми»; серія присвячена щоденному життю найцікавіших мистецьких угрупувань і розповідає про побут відомих митців.

Детальніше про програму, про феномен богеми та про те, навіщо нам взагалі знати хоч щось про побут митців, Надя розповіла нам особисто.

nad

Надю, а навіщо вам взагалі участь у кінопроекті PinchukArtCentre?

Я вважаю себе кураторкою, а куратор – це людина, що працює на наступному рівні складності. Митець чи художник робить окремий твір, намагаючись ним щось сказати, а куратор займається монтажем, тобто робить висловлювання нового порядку. Це твір-синтез, створений з творів інших людей. І це – моя робота, яку я вмію, люблю і хочу робити. Більше того, це рідкісна можливість – професійно попрацювати куратором, адже в Україні кураторську роботу здебільшого заміщає продюсерська, координаційна і менеджерська. Словом, коли мені пропонують попрацювати безпосередньо кураторкою, я не можу не погодитись.

У релізі до вашого циклу кінопрограми написано про те, що у різних національностей різне розуміння та сприйняття слова «богема». А ви могли би детальніше про це розповісти?

Богема — це французьке слово. В деяких культурах його нема – як немає богеми. Це поняття родом з XIX століття: так називали творчих людей, які вели «циганський» спосіб життя, не ходили на постійну роботу, не мали сталого джерела доходів. У нашій кінопрограмі я хотіла поговорити про богему як стиль життя і прошарок людей, який витіснений з нашої офіційної історії. Ми знаємо українських політиків, воїнів, дисидентів, але богеми не знаємо, хоча, я глибоко переконана, вона завжди була. Сьогодні, щоб рухатись далі, нам треба переписати власну історію. Якщо в ній немає культури, мистецтва, богеми – їх треба вигадати. Європейська культура дуже цінує цей буйний і квітчастий прошарок своєї історії, і нам також треба ідентифікувати своїх культурних героїв, заговорити про них і просто подякувати за те, що вони зробили. Ці люди – великі сміливці, які ризикують і розширюють наші уявлення про світ. Інакше ми завжди будемо країною Голодомору, Чорнобиля, корупції і низького рівня життя.

До речі, минулого разу ми дивились фільм Акі Каурісмякі «Життя богеми» і помітили, що є дуже велика подібність між богемою – художниками, письменниками, лахмітниками, жебраками – і сучасними фрілансерами.

bohem2

А кого з українців можна віднести до богеми – щоб на живому прикладі зрозуміти, про який тип людей йдеться?

Приміром, Паризьку комуну — це люди, які були достатньо сміливими, щоб обрати такий спосіб життя, об’єднатись та зайняти певний простір. Звичайно, у них з’явилась і об’єктивна можливість – розпався Радянський Союз, все трошки лібералізувалось. Сьогодні ж таких кіл у Києві дуже багато, їхня кількість постійно збільшується, і це дуже добре. Наприклад, є artist-run простір на Подолі, який курує художник Саша Довгий. Сашу і його середовище можна назвати богемою у тому сенсі, що вони – люди, які не прив’язані до жодних структур, які займаються творчістю. Звичайно, треба виділити й те, що відбувається на Нижньоюрківській вулиці – Closer, Mezzanine, Otel’, музична тусовка… Я недаремно згадую не про особистостей, а про місця, бо богема – це люди, в першу чергу прив’язані до певних просторів та сквотів.

А гості активно беруть участь в обговореннях? Що їх цікавить, про що вони хочуть поговорити?

Поки що у нас було лише два покази, тож важко узагальнювати: здебільшого гості питали про конкретний фільм. Глядачі рефлексують, порівнюють той контекст, що вони побачили в кіно, із сучасною Україною. Окрім того, до PinchukArtCentre також ходять багато художників і художниць – вони були і на показі, коментували  те, що побачили, та розповідали, як їм живеться.

e1

Коли ви складали програму, вам хотілося, щоб глядачі, передивившись її, усвідомили для себе конкретні речі? Себто, чи ставили ви перед собою задачу чітко донести якісь певні тези?

Я зараз буду змушена відкрити вам велику таємницю, але так, в мене взагалі є план захоплення світу і зміни свідомості. Вся моя кураторська робота – прихований спосіб розкрити певні меседжі. Я цю ідею переслідую завжди – в мене є декілька одержимостей, які я своєю роботою реалізую. Ця конкретна програма – для того, щоб викликати емпатію і розуміння того, що, якщо людина не ходить в офіс з 10 до 19, якщо вона обирає більш економічно вразливий спосіб життя, це не означає, що вона – маргінал, наркоман чи просто якийсь торчок. Ця людина може мати свої причини так чинити. Можливо, я і сама до цього прошарку належу на різних етапах життя. Тож мені здається, що як суспільство ми маємо поважати цей вибір. Богема робить наше життя цікавішим і наповненим. І, звісно, я – кінокураторка і режисерка, тому для мене важливо показати якесь цікаве кіно, що не доходить у кінотеатри. Приміром, той самий Акі Каурісмякі – це живий класик, який просто не поїхав на церемонію нагородження «Оскар», бо сказав, що нога його не ступить в Америку.

Ви плануєте показати фільми про те, як проводили час люди, що належали до кола богеми, що вони їли, як будували побут. А навіщо нам взагалі про це знати, за великим рахунком, як це стосується їхніх надбань?

Сучасне мистецтво має дуже багато різних форм і об’єктів: є люди, що працюють із полотном, хтось працює з тілом, хтось – з медіа, а є художники, об’єктом мистецтва яких є сама повсякденність. І от богема – це такі люди, що перетворюють своє життя на творчий об’єкт. Представники мистецького клубу «Флуксус», до якого належать режисер Йонас Мекас та Йоко Оно, казали про те, що необхідно зруйнувати саму межу між життям і мистецтвом. Вони стверджували, що не існує автономії мистецтва чи так званого white cube. Мені дуже близька ця ідея: думаю, естетизація повсякденності нам, у Києві, з кіосками, маршрутками і метро, не те щоб просто не завадить, а буде дуже корисна. Я зовсім не проти жити у трохи більш гарних реаліях – і всім цього бажаю.

bohem1

Ідея про те, що треба знести стіну між мистецтвом та повсякденністю, здається досить зрозумілою тим людям, що зазвичай приходять у Pinchuk та, відповідно, на ваші покази. А як донести її до широкого загалу?

Мені б дуже хотілось це зробити, але люди дуже різні, а суспільство – дуже неодноманітне, відтак з кожною аудиторією варто розмовляти іншою мовою, доносити інформацію різними методами. Я намагаюся це робити зокрема і в рамках фестивалю «86», засновницею якого я є: дуже багато людей, що приїздять на фестиваль, потім несуть цю ідею із собою, у свої місця та середовища. Можна розповсюджувати її і показами фільмів в кінотеатрах – скажімо, в нашій програмі «86PROKAT» ми показуємо в регулярній ротації трошки інше, більш цікаве кіно.

Про які саме мистецькі угрупування ви розповідатимете в кінопрограмі?

Я поставила собі завдання підсвітити прожектором ті творчі середовища, які знають менше за інші. Минулого разу ми говорили про класичну богему XIX століття і про Париж 20-х років. Але він зображений дещо аісторично та агеографічно – це перенесення на екран того, як Акі Каурісмякі сам розумів французьку богему. Далі говоритимемо про Нью-Йорк 60-х, про «Флуксус», трошки про Енді Уорхола та навіть зачепимо поп-арт. Потім – про сучасну Україну та Маріуполь, але я навіть не можу окреслити це середовище чи рух одним словом: воно існує лише настільки, наскільки його знімає режисер Сашко Протяг. Він – моє величезне відкриття, і я дуже рада поділитись ним із аудиторією. Я вважаю Сашка українським Йонасом Мекасом, бо він говорить тією ж кіномовою: з щоденника робить мистецтво, а з мистецтва – щоденник. Надалі програма ще уточнюється, але, скоріш за все, візьмемо найгучніший сербський фільм минулого року – він присвячений мистецтву за часів Тіто та «високого тітоїзму». Далі буде фільм Тімура Новікова – мені було б цікаво звернутись до радянського контексту. Також покажемо стрічку про Берлін 80-х, що називається «B-Movie: Звук і пристрасть у Західному Берліні» і розповідає про дуже цікаву музичну сцену, яка утворилась у місті напередодні падіння стіни. І на фінал ми плануємо культовий фільм «Fuck For Forest» про активістів з сучасного Берліну: вони знімали порнографію, продавали ці фільми і на гроші з продажів поїхали рятувати Амазонський ліс.

e2

А про що саме знімає Протяг?

Це досить важко пояснити. Він не знімає галереї або художні майстерні, він просто показує, як до нього додому приходять люди і сидять на кухні. Але він може зробити так, що десь – на склейках або на ракурсах – створюється відчуття інтенсивного переживання моменту. І він, як і Мекас, сам начитує тексти, тож його фільми ніби поетизовані авторським голосом. В Україні взагалі не так багато подібного кіно – я намагалась обирати твори, що були б художньо сильними, з гарними режисурою та візуальним рішенням. За цими критеріями саме Сашко підійшов ідеально.

Як ви гадаєте, які саме об’єднання найбільше вплинули на мистецтво, на його історію?

Культура XX століття – це взагалі історія об’єднань, угрупувань. Це був час створення просторів, у яких одна творча людина може вступити з іншою у діалог. Таким чином вони отримали можливість обговорити роботи, покритикувати їх, посваритись, почерпнути натхнення. То було століття маніфестів – згадайте дадаїстів або сюрреалістів – , це був переломний час, коли все декілька разів сильно перевернулось.

bohem3

У чому полягає принципова різниця між інтелігенцією і богемою?

Різниця у тому, що ці поняття належать до різних світів та світоглядів, вони у чомусь мимобіжні та паралельні, але це різні типи реальності. В Радянському Союзі існувало поняття «творча інтелігенція» — це був такий спосіб визначити цю дивну категорію людей, яку ми сьогодні називаємо богемою, помістити її у сувору марксистську сітку. Знаєте, це так, щоб було чітко розділено: робочий, селянка, капіталіст, творчий інтелігент. Тож, певно, відповідь така, що інтелігенція – це інструменталізована, приручена заводом чи державою богема.

ПОДЕЛИТЬСЯ
ВЕЩЬ ДНЯ
06.12.2019
LANVIN
Платье
На сайте доступны аудиозаписи статей, подкасты и рекомендации стилистов в аудио-формате. Такие материалы отмечены соответствующим знаком(слева).