Одна з п’яти українців у списку BOF 500 Ольга Курищук розповідає про потенціал української fashion-індустрії

Ольга Курищук – одна з п’яти українців у престижному списку Business of Fashion 500, що включає найвпливовіших гравців світової індустрії моди. У розмові з «L’Officiel Україна» Ольга розповіла про пошуки таланту, особливості сучасної модної освіти та потенціал української fashion-індустрії.

Під час навчання у престижному Лондонському fashion-коледжі святого Мартіна (Central Saint Martins) вона заснувала журнал 1 Granary, спрямований на підтримку талановитих студентів та випускників. За майже вісім років він розрісся до цілої екосистеми, що допомагає випускникам знайти роботу, інвестиції, команду, налагодити систему продажів, розробити та втілити бізнес-стратегію, вийти на постачальників тканин і фурнітури, почати співпрацювати з сейлз-шоурумами тощо.

ПРО ТАЛАНТ У МОДІ

Талант – поняття здебільшого ефемерне, і сьогодні більше, ніж будь-коли, визначається скоріше зовнішнім визнанням, аніж внутрішнім наповненням. Більшість інсайдерів бояться бути першим, хто назве того чи іншого дизайнера талановитим, тож як це – бути на передовій?

Модний бізнес – це інтелектуальна робота. Враховуючи сучасний рівень конкуренції і те, як важко вижити на ринку, найголовніше, що я наразі шукаю в дизайнерах, – це мізки. Половина фіналістів LVMH Prize – дизайнери, які пройшли наші програми, з якими ми працювали: Richard Quinn, Chopova Lowena і багато інших. І ми вчимо всіх, що геній дизайнера не здатен витягнути бренд, адже він має бути частиною команди. Треба розуміти, що до нових підходів та принципів роботи, які пропонують ті ж Chopova Lowena, індустрія ставиться скептично і майже ніколи не сприймає одразу.

Що ж тоді для вас талант?

Я не до кінця розумію насправді, що люди мають на увазі, коли називають когось талановитим. Бухгалтер теж може бути талановитим, але це означає, що він має високий рівень професіоналізму. Після семи років важкої роботи у fashion-школі дизайнери випускаються з високим рівнем кваліфікації. Шукати талант вкрай складно, тому ми шукаємо професіоналів. У бренді дизайнер, арт-директор, фотограф, конструктор – всі мають бути професіоналами. Хороших дизайнерів як було з десяток серед 2 000 випускників, так і залишилось. Якщо колекцію оцінили 20 інсайдерів індустрії, а світ в цілому не сприйняв та не купив – це сумно, і хоч таким проєктам теж є місце, мода – то перш за все бізнес.

Чи реально в 2021 р., коли вже всі силуети і форми вигадані, розібрані та зібрані заново, показати світу щось нове?

Насправді найбільший челендж для дизайнерів сьогодні – це думати про сталість та екологію, адже вони вже не можуть собі дозволити просто бути креативними та створювати все, що їм заманеться.

Що ж важливіше – креатив чи таймінг?

Ще кілька років тому я би бурхливо відстоювала думку, що немає шаблону побудови бренда – потрібна вдача, таймінг та безліч іншого. Та ця структура є, крок за кроком бренди будуються, але на кожній позиції й на кожному етапі тобі потрібні професіонали. З яких публікацій починати, в які магазини ставати перш за все – це не можна віддавати на волю випадку. Безперечно, твоя робота має також відповідати духу часу, адже немає нічого гіршого для дизайнера, аніж створити щось застаріле, неактуальне. І треба розуміти, що бачення актуального у медіа і дизайнерів часто відрізняється.

Що в такому разі для вас є хорошим дизайном?

Коли ти дивишся на річ і розумієш, що для існування кожної деталі в ній є причина. Коли річ пропрацьована та продумана до найменших дрібниць.

ПРО БІЗНЕС ТА ОСВІТУ

Як сильно змінилась чи, можливо, погіршилась якість дизайн-освіти через пандемію?

Скажу так: коли у нас на консультаціях питали, чи варто зараз вступати до університету, ми радили почекати декілька років. Особливо одразу після школи. Зараз краще піти на стажування та отримати практичні навички, якщо є така можливість.

А чи можна в принципі навчитись дизайну у дистанційному форматі?

Якщо ти вмієш себе організовувати і є хтось, хто дасть тобі структуру навчання, то цілком реально. Перші роки навчання в Central Saint Martins ми бачили викладачів п’ять хвилин раз на тиждень, це повністю була самоосвіта за винятком двотижневого курсу, де нас вчили кроїти. Найбільший недолік дистанційної освіти – це те, що ти не можеш бачити роботи своїх однокурсників та вчитись на їхніх помилках.

Як важливо сучасному креативному директору модного бренда мати класичну освіту дизайнера та вміти створити річ від ескізу до готового виробу?

Можна мати класний власний бренд і без скіла дизайнера, адже його ти можеш найняти. Якщо в тебе цей скіл є, то простіше самому започаткувати бренд з нуля, але це не обов’язково, адже дизайнер та креативний директор – це різний набір завдань та обов’язків. Креативний директор веде дизайнерів, піар- та маркетинг-команду, взаємодіє з CEO – керує системою в цілому.

Які три найбільші помилки, що їх припускаються молоді дизайнери?

Всі дизайнери прагнуть аплодисментів, це їхній хліб – не гроші, а слава та визнання, і тут їх треба зупиняти. Адже вони надто концентруються на тих же соцмережах ще під час освіти і дозволяють фідбеку від підписників впливати на напрям своєї роботи замість того, щоб спокійно вчитись. Другий момент – вони надто поспішають зробити показ, презентацію, податись на конкурс LVMH Prize, прагнучи швидкого визнання. Це як вийти на рінг боксувати, не відвідавши жодного тренування. Третя помилка – це стереотип, що індустрія тобою користується, вижимає з тебе твій талант і потім тебе викидає. І щоб цього уникнути, дизайнери стають саме тими, хто всіма користується і потім викидає. Індустрія насправді дуже допомагає, важливо створити цю мережу підтримки, яка пронесе тебе через проблемні ситуації та допоможе не вигоріти за кілька сезонів.

Що краще – отримати досвід роботи в інших брендах чи запускати власний?

Не існує універсальної відповіді, адже все залежить від людини. Хтось мріє стати мільйонером та очолити Louis Vuitton, і для нього сидіти в котеджі посеред лісу і місяць в’язати один светр – справжнє пекло. А для когось – навпаки.

Сьогодні багато говорять про застарілість тих чи інших елементів індустрії – фізичних показів, наприклад. Які б «артефакти» моди ви залишили у минулому?

Якщо брати окремі елементи, як-от покази, вечірки, презентації, я б нічого не залишала, систему в цілому варто змінювати. Покази, наприклад, дуже ефективний інструмент, із хорошим ROI, але він потрібен не всім. Нам варто зібрати нову систему вже з наявних елементів. Скажімо, є практика безкоштовно працювати на дизайнерів, підтримуючи їх, і ми в 1 Granary зараз намагаємося систему підтримки розширити і на фотографів, стилістів, арт-директорів – даючи їм долю в прибутках бренда в тому числі.

ПРО УКРАЇНСЬКУ МОДУ

Якщо говорити про конкурентну перевагу українських дизайнерів на світовій арені, в чому вона полягає?

Обираючи між колекцією «на 5» від випускника Central Saint Martins та колекцією «на 4» дизайнера з України, у довгостроковому сенсі я би ставила на другого, адже в українських умовах набагато складніше створювати якісний цікавий продукт, і в цьому випадку потенціал дизайнера набагато вище.

Хоча ви не живете в Україні, але спостерігаєте за локальною модою. Які найсильніші зміни за останні роки можете відзначити?

Був момент, коли у світі з’явився великий інтерес до українських дизайнерів, але, як на мене, представники української моди не змогли повністю ним скористатись. Причин цьому багато – від нестачі якісної освіти до майже відсутньої державної підтримки. І ще одна – невміння працювати в команді, єдиним фронтом. Світло прожектора впало на все ком’юніті, але кожен намагався перетягнути його на себе замість того, аби вибудовувати індустрію в цілому. Конкурувати варто з іншими країнами, а не між собою.

Яким ви бачите місце України на модній карті світу?

Потенціал індустрії величезний, адже це абсолютно геніальне місце для виробництва – як одягу, так і культурного продукту в цілому, тих же зйомок кліпів та кіно, запису музики і всього, що пов’язано з модою. Але в сусідній Молдові, наприклад, часто набагато простіше отримати дозвіл від держави на зйомки. І ці бюрократичні обмеження гальмують розвиток України, зокрема як модного хабу між західним та східним світом.

Чи актуально, враховуючи пандемію та діджиталізацію індустрії, прагнути фізичної присутності в одній зі столиць моди?

Є плюси та мінуси. Мінуси – життя в модній столиці дуже відволікає. У Лондоні всі дизайнери тусують в Далстоні, у них є спільне бачення того, що класно та актуально, але вечірки й нетворкінг займають 90% їхнього часу. Плюси – рівно те саме. Бути всередині цього кола, всіх знати, користуватися контактами – це дуже допомагає розвиватися, рости, а бути поза межами цього вкрай складно. Ідеальний варіант, як на мене, – приїжджати на кілька тижнів, показати колекцію, побачитися з усіма, провести купу інтерв’ю та зустрічей, а постійно жити подалі від цього. Зараз можна бути де завгодно в світі й досягнути світової слави.