У всього є свій термін. Середній термін придатності вашого улюбленого йогурту – близько 14 днів. А ще якихось два століття тому середній термін вашого життя становив би близько 40 років. І це, зважаючи на попередню історію людської цивілізації, ще вважалося класним показником.
Якщо ж говорити про час теперішній, то завдяки науці та медицині кожен із нас після сорокаліття може сподіватися ще на кілька приємних декад, сповнених пригод і ностальгії за юністю. Принаймні нам хочеться так вважати й при цьому будувати купу захмарних планів. Відкидаючи на задній план один із постулатів стоїцизму – memento mori. Що у перекладі на загальнолюдську означає «всі ми рано чи пізно завершимо свій земний шлях».
А чи можна встигнути прожити не один людський вік? Згадаймо все тих же стоїків та їхні рекомендації цінувати життя, насолоджуючись його кожною миттю. Жити на повну попри всі труднощі та незгоди. На додачу запропоную вам не тільки озброїтись цим відомим принципом, а й розмножити його на кілька паралельних життів. Цікаво? Мені теж!
Олег Рижов, 52 роки. Створювач смислів
Як вважають вчені, вік 28 років – своєрідний рубікон для людини. Така собі відправна точка, після якої організм починає старіти. Час набуває нового значення. Турбота про себе виходить на перший план, залишаючи все менше місця для безглуздих вчинків та прокрастинації. А ще це той час, коли варто рухатися кількома життєвими потоками – кожен зі своїми подвигами, відкриттями, знаннями й героями. Якими стаєте ви і яких зустрічаєте на своєму шляху.
Не лякайтеся, це не якась нова хитромудра практика, а давно забуте старе вміння. Пам’ятаєте дитинство? Коли ви вчилися, відвідували з десяток різних гуртків і секцій, бавилися з друзями на вулиці, все встигали й при цьому ще якимось дивом мали трохи вільного часу. І ні на мить не переставали досліджувати світ з широко розплющеними очима, не дуже замислюючись про час як такий.
Може, варто пригадати ось це все і спробувати жити кілька життів в одному? Об’єднати, як те зараз пропагують експерти із самовдосконалення і різноманітні коучі, свої інтереси та бажання в єдиному життєвому руслі. Досягаючи успіху у кожній зі сфер. Без сумніву, це було б і зручно, і приємно. Бо майже гарантовано залатає широкий спектр наших базових потреб, бажань і неврозів. І може, навіть приведе до класного і… абсолютно непотрібного вам результату.
Скажіть, відсутність вільного часу та відпочинку гарантує вам відчуття щастя? Чи не перетвориться це все на втечу від самого себе? Ви можете бути ким завгодно. Але чи готові ви заплатити потрібну ціну? І чи не виявиться фінал фейлом? Адже ми часто не знаємо, чого хочемо і чому. Крім того, ми ще й лінуємося розв’язувати ці ребуси, натомість проживаючи у гонитві за щастям не своє власне, а чуже, нав’язане вам життя. Робимо багато, досягаємо життєвих вершин. І ні на йоту не наближаємося до бажаного щастя, яке так і залишається за межею досяжного. Все тому, що дуже любимо плутати цілі й сенси. Зосереджуємося тільки на втіленні поставлених завдань, забиваючи на почуття, емоції та так зване вище призначення.
От простий приклад. Багато людей часто стверджують, що стануть щасливими тільки тоді, коли зароблять на квартиру, машину, родину, виховають дітей, поїдуть у жадану відпустку. І для них це обов’язкові вимоги настання щастя. Зазвичай ці цілі не досягаються, вимоги не виконуються, і людина прирікає себе на нескінченний шлях нещасть. Бо як можна бути щасливим, якщо квест провалено? Все, лишається тільки доживати життя, ховаючись у тенетах додаткових умов, невдоволення та самоїдства.
Цимес у тому, що ви можете бути щасливими, не виконуючи жодних умов чи квестів. Успіх оманливий. Кожен новий щабель, нова життєва перемога породжують черговий запит, і ви вирушаєте в експедицію за ще більшим успіхом. Яка, зі свого боку, витягує з вас все більше сил та вимагає все більше ресурсів. Щастя ж не приходить навіть при наступних пошуках і ще більших статках. Саме тому я вважаю, що успішним стати неможливо. А от щасливим навіть дуже можна.
У давнину люди знайшли класний вихід із ситуації, вигадавши філософію. Бо кожен філософ все вміє і може, але не хоче. Така собі імпотенція навпаки. Заняття філософією дуже корисне, бо приносить плоди, в яких вона сама не особливо зацікавлена. При цьому що більше ви робитимете те, що хочете, то кращим буде урожай. Але важливо не забувати перевіряти його на «свіжість», критично оцінюючи кожен окремо взятий момент простору та часу. Намагатися зрозуміти, чи все робите вірно. Чи отримуєте досвід, долаючи життєві перешкоди та бар’єри. Чи вчитеся нового.
Чи це складно? Все залежить від вас.
Уявімо, що всі війни закінчилися, на землі мир і можливостей безліч. А ви, приміром, полюбляєте дивитися на море і щоб при цьому нікого не було поруч. Знайшли ідеальне місце, інвестували в безлюдний острів. Побудували там собі будинок та зовсім невеликий курорт, щоб пропонувати кінозіркам відпочинок без папараці на час своєї відсутності. Почали популяризувати своє дітище серед потенційних клієнтів з великими статками, які теж люблять хвильки і соціальну ізоляцію. Теоретично на цьому можна заробити купу грошей.
Але ж є зовсім простий шлях для отримання саме цих емоцій – дивитися на море, просто не зважаючи на людей навколо. Для щастя у моменті вам не потрібні роки важкої роботи, а вистачить і 10 хвилин. Хвилин споглядання-контемпляції заради пізнання, як би їх назвали середньовічні монахи. Медитації, як сказали б буддисти. Коли не думаєш, як досягати і куди бігти. А намагаєшся побачити і пізнати красу, довершеність. Знайти Бога у навколишньому і у собі.
Чи, може, правильним рішенням є шлях до банальної цілі – не бути жадібним до всіх і всього? Не намагатися прославитись у купі ролей та амплуа, не отримувати всі можливі призи та премії? А просто отримувати задоволення від самого життя, тут і зараз. Не очікуючи на якесь там краще і світле майбутнє. Щодня роблячи щасливими і себе, і тих, хто поруч. Звісно, перепон буде безліч, а як же. І йдеться тут не тільки про повсюдну прокрастинацію, якій я вже гарно навчився наступати на горло одразу обома ногами. Бо як-не-як, а я теж людина, і для мене робити дурниці зазвичай легше, ніж робити те, що я дійсно хочу.
Ми легко піддаємось одержимості бігти одразу в різні боки. Вибираємо максималістський підхід до самореалізації. Хочемо досягати успіхів одразу і в усьому. Не думаємо про те, наскільки це здоро́во і правильно. Адже нам так багато казали, що маленькі цілі – для маленьких людей. І тільки націлившись на велике, можна хоча б чогось досягнути. Тому треба бути сміливими, не стримувати себе у бажаннях, а сили з’являться. Якщо ж не буде чим живити ці надмірні життєві апетити, то для виправдань є самоорганізація з усіма її системами планування, організації часу, моніторингу результатів, тренуванням волі та скорочення часу сну. Ось тільки життя там забули, от біда.
Давайте замінювати фрагментарність дефрагментацією. Сприймати буття не у вигляді ланцюжка послідовних дій, а шаленого вибуху п’ятсотвимірного просторо-часу, у центрі якого нікого крім вас. Не гнатися за кожним вітром, намагаючись бути одночасно різними особистостями. Натомість творити реальності та площини, де відображатимуться і розвиватимуться саме ваші цінності, прагнення, віра та ідеали. Де немає різнопланових персон, а тільки ви справжні. У різних, але водночас однакових іпостасях.
Бачити, цінувати і створювати не тільки моменти, а й паузи між ними, інтервали. Виплітати нові незбагненні мережива, споглядаючи світ. Надихатися всією цією навколишньою красою, а не сторонніми самопрезентаціями, вихопленими з чужих наративів. Розвивати не власну ефективність, а уміння зупинятись, бачити, бути у контакті.
І ось зараз ви читаєте цей гарно надрукований, ідеально зверстаний, модний інтелектуальний журнал, що вишукано пахне дорогим папером. Та, ймовірно, сидите у красивому і зручному кріслі, в приємній обстановці, що так вам пасує. Перегорнувши його останню сторінку, подивіться на того, хто поруч і чекає. Чекає на ваш погляд, усмішку, доторк, поцілунок.
Бо верховним мірилом краси і законом буття є тільки любов.|