18 вересня народилася Алла Горська — визначна художниця, монументалістка, котра все життя рухалася проти панівного вітру. Свою українську ідентичність вона вибудувала сама, черпаючи натхнення з національних мотивів. Яскрава й смілива душа шістдесятництва, мисткиня виступала проти арештів української інтелігенції. За це — зіштовхнулася з цензурою, переслідуваннями та фізичним знищенням, виконаними радянською системою.
Від творчості до громадської діяльності — все, що треба знати про Аллу Горську, розповідає L’Officiel Online.
Із сім’ї радянського кінодіяча
Алла Горська народилася в російськомовній і заможній сім’ї радянського кінодіяча Олександра Горського, що очолював одразу кілька кіностудій, — Ленфільм, Ялтинську, Київську та Одеську. Під час Другої світової війни в Ленінграді вона з матір’ю пережила дві блокадні зими.
На початку 40-х років Алла Горська з сім’єю переїжджає в Київ, де вступає в Київський художній інститут. Влітку 1952 року художниця одружується зі студентом того ж навчального закладу й митцем Віктором Зарецьким, із яким вони неодноразово творчо співпрацюватимуть.
Через два роки в них народиться син Олексій, якого художниця закарбує в одній зі своїх знакових робіт «Автопортрет із сином». «Ваш онук Альоша надсилає вам подарунок», — напише до батьків у 1954 році. «Цей номерок було прив’язано до його ручки відразу, як він народився… Я здорова, він також. Вже не маленька».
Українка за вибором
Походження й талант Алли Горської давали їй можливість стати гучним ім’ям на радянських просторах. Протягом 50-х років вона бере участь на виставках у Москві, Міністерство культури УРСР замовляє в неї роботи. Водночас мисткиня обирає інший шлях, що не передбачає номенклатурних лавр: захоплюється українством.
Прикметно, що художниця вивчила українську мову в дорослому віці. «Ти знаєш, весь час хочеться писати українською, розмовляти українською, думати починаєш українською», — йдеться в її листі до батька на початку 60-х років. Українську вона вивчала разом з іншими художниками Людмилою Семикіною й Панасом Заливахою. Викладала їм дисидентка Надія Світлична. Навчальними матеріалами слугували поезії Василя Симоненка, Івана Драча, Миколи Вінграновського та Ліни Костенко.
На хвилі хрущовської відлиги в Києві виник Клуб творчої молоді «Сучасник», членкинею якого була Алла Горська. У ньому й зароджувалося шістдесятництво — покоління, яке прагнуло свободи в культурі й суспільно-політичному житті.
«Висока, коси хвилями, білий светр, сині брюки спортивного крою», — згадуватиме Аллу Горську Лесь Танюк, засновник осередку й режисер. Дуже голосна, життєрадісна — вмить все переінакшила, і за кілька хвилин ми вже говорили про необхідність розвивати мистецтво української театральної афіші, про повернення до джерел та традицій, про необхідність рівнятися на самих себе, на Бойчука й Курбаса, бути гідними наших поетів (всіх тих, хто розстріляний)».
У той же період, на початку 60-х, саме Лесь Танюк, Василь Симоненко й Алла Горська стали першими, хто відкрив Биківнянські могили. Місце, де були заховані десятки тисяч жертв радянських репресій. Вони побачили розкидані кістки та дітей, що грали черепом у футбол. Поки шістдесятники намагалися достукатися до влади, щоб досягти справедливості, вони зазнали переслідувань від неї самі.
Історія мистецтва — історія форми — історія народу
Творчість Алли Горської складається з яскравих монументальних творів, мозаїк, графіки, сценографічних напрацювань і живопису. Її робити поєднували національні мотиви, а також тогочасний нонконформізм.
«Історія мистецтва — історія форми — історія народу», — писала вона Опанасу Заливасі. «Мені “не подобається” мистецтво Пікассо як прояв світогляду світового міщанства… Він існує об’єктивно як певна філософія, світогляд. Але існує мистецтво Мексики, що представляє свій народ. І я працюю, щоб було мистецтво сучасне, українське, яке представляє свій народ».
У 1964 році Алла Горська та інші митці створюють вітраж «Шевченко. Мати» для червоного корпуса Київського національного університету імені Тараса Шевченка. На ньому зобразили грізного Тараса Шевченка й жінку, яка символізувала Україну. За згадками шістдесятниці Михайлини Коцюбинської, його розтрощив сам ректор. Під час цього риторично запитуючи, чому Україна така сумна й перебуває за ґратами. А ще — на кого чекає суд і кара Шевченка.
Станом на сьогодні майже всі монументальні роботи Алли Горської втрачені. Їхня значна кількість перебуває на тимчасово окупованих територіях ще з 2014-го. На підконтрольних — лише дві мозаїки. У 2022 році російські війська знищили в Маріуполі мозаїки, створені мисткинею в співавторстві з іншими художниками.
Переслідування
З 1965 року за Аллою Горською та її однодумцями починають стежити, частину з них — заарештовувати. Мисткиня стає частиною правозахисного руху, підтримуючи постраждалих та їхніх сімей. Через три роки вона стає однією зі 139 підписантів резонансного листа-простесту, в якому українські діячі виступали проти репресій. За художницею починає пильно стежити КДБ. Згідно зі згадками сучасників, на всіх допитах вона поводилася з викликом і сміливістю.
Восени 1970 року Алла Горська вирушила до свекра в містечко Васильків на Київщині. Вона не повернулася: її знайшли мертвою в його домі. Слідство постановило, що художницю вбив літній свекор. Однодумці не сумнівалися, що це знищення, замовлене радянською системою.
«Всі ми, друзі Алли Горської, переконані: Горську вбила система», — писатиме Лесь Танюк. «Як вбила вона Василя Симоненка, вбила Івасюка, як замордувала Валерія Марченка й багатьох інших в’язнів сумління. І справа зовсім не в тому, хто заніс над нею сокиру, а в тому, хто створив такий лад, в якому люди честі й совісті були приречені на загибель. І хто відповість за це — перед Богом?».
Читайте також: Іван Марчук — нонконформіст, засновник унікальної техніки «пльонтанізм» та найдорожчий український художник