З дитинства Яйої Кусама знала, що стане художницею. Живопис був для неї втечею від реальності або, радше, способом співіснувати з власним психічним розладом, який проявлявся епізодичними галюцинаціями. У мистецтві Яйої знайшла примирення, не полишаючи пензель до останніх днів свого життя.
Кусама померла у віці 97 років у психіатричній лікарні в Кіото, де мешкала майже половину свого життя, залишивши спадок у понад 50000 робіт. У пам’ять про Яйої Кусаму редакція L’Officiel Online згадує, яким було життя та творчість мисткині — маргіналки, котрій вдалося стати однією з найуспішніших художниць в історії.
Яйої Кусама народилася 1929 року в містечку Мацумото, у забезпеченій родині, що займалася вирощуванням насіння. Малювати вона почала ще в дитинстві, але її прагнення стати професійною художницею не знайшло підтримки в родині: мати забирала в неї пензлі та намагалася спрямувати доньку до традиційної ролі японської домогосподарки. Однак після Другої світової війни батьки дозволили їй поїхати до Кіото вивчати академічний живопис, від методів якого Яйої відмовилась майже одразу.
На батьківщині Кусама не отримала того визнання, на яке розраховувала. Одна з її перших виставок у Японії залишилася майже без відвідувачів, тому в 1957 році вона переїхала до США, спочатку виставилася в Сіетлі, а вже наступного року перебралася до Нью-Йорка.
«Горох не може існувати окремо. Коли ми вкриваємо природу та наші тіла крапочками, ми стаємо частиною єдиного цілого нашого оточення».
Там Кусама опинилася в середовищі, де активно розвивалися нові мистецькі практики, але сама залишалася маргіналкою — японкою, жінкою з психічними розладами та художницею, яка свідомо відмовлялася миритися з патріархальною сценою. Вона почала створювати великі монохромні полотна, відомі як Infinity Nets, вкриваючи їх тисячами повторюваних дрібних елементів. Перша персональна виставка цих робіт у Нью-Йорку відбулася 1959 року в Brata Gallery та зібрала схвальні відгуки. Згодом Кусама працювала з перформансом і стала помітною фігурою нью-йоркського авангарду.
Повторення стало основою її художньої мови. Кусама переносила крапки з полотен на скульптури, предмети, стіни та власне тіло, а в 1960-х створювала м'які скульптури з фалічними формами, інсталяції та перформанси.
«У розривах між людьми та загадковими, цивілізованими джунглями, у яких вони живуть, чимало психологічних і фізичних суперечностей».
Кусама вважала, що її ідеї запозичували інші художники нью-йоркської сцени. Серед них вона називала й Енді Воргола. Після того як митець відвідав її виставку, у 1966 році він представив експозицію з подібним принципом, у якій малюнки корови заповнювали стіни Leo Castelli Gallery.
Досвід галюцинацій супроводжував Кусаму з дитинства і безпосередньо вплинув на її мистецтво: вона сама описувала крапки та повторювані образи як спосіб переносити пережите у творчість. У 1973 році художниця повернулася до Японії, а з 1977-го за власним рішенням жила в психіатричній лікарні в Токіо. Вона продовжувала працювати у студії неподалік, а також писала вірші та прозу, знімалась у кіно та створювала модні колаборації.
«Бувають ночі, коли я не можу заснути просто тому, що моє серце переповнене бажанням створювати мистецтво, яке житиме вічно. Я відчуваю, наскільки прекрасне життя, і тремчу від незгасаючого захоплення світом мистецтва — єдиним місцем, яке дає мені надію і робить життя вартісним».
У 2012 році Кусама вперше співпрацювала з Louis Vuitton, створивши колекцію з тодішнім креативним директором бренду Марком Джейкобсом. Її впізнавані крапки з’явилися на сумках, одязі, взутті та аксесуарах Дому, а фірмовий візерунок художниці використали і в оформленні бутиків. У 2023 році Louis Vuitton представив другу спільну колекцію, до якої увійшли речі з мотивами крапок, гарбузів, квітів та дзеркальних куль — ще одних характерних образів у творчості Кусами.