«Київський Тиждень критики» — це міжнародний кінофестиваль, створений з метою ознайомлення українських глядачів із найкращими новими фільмами, обраними професійними українськими кінокритиками. До програми фестивалю, який пройде з 21 по 27 жовтня, входять фільми з лайнапів головних світових кінофестивалів цього року, а також стрічки, що мали значний вплив на історію кінематографа або присвячені визначним діячам кіномистецтва.
Після кожного показу на глядачів чекає дискусія з кінокритиком. Цього року фільми до 3-х категорій («Фокус: Україна-Канада», «Міжнародна програма», «Нуль за поведінку») відбирали чотири професійні куратори (докладніше про них тут). Ми дослідили програму і відібрали ті фільми, які, на наш погляд, варто не проґавити на великому екрані.
«Стоп-Земля» (2021, Україна)
Фільм — ігровий дебют режисерки Катерини Горностай, яка раніше знімала лише документальне кіно. Під час фестивалю відбудеться українська прем’єра фільму, який вже здобув декілька міжнародних нагород, а саме: «Кришталевого ведмедя» за найкращий художній фільм в Берліні та Гран-прі «Золотий Дюк» в Одесі як найкращий повнометражний фільм.
За сюжетом 16-річна дівчина Маша вчиться у звичайній київській школі, в 11-А класі. Не почуватися дивно та відсторонено в колективі їй допомагають близькі друзі Яна та Сєня, по-своєму переживаючи напружену шкільну буденність. Окрім майбутніх екзаменів вийти з зони комфорту Машу змушує закоханість в однокласника Сашу. Вона розуміє: якщо не наважишся спитати, ніколи не знатимеш, чи це взаємно. Назва фільму походить від вигуку, який учні видають під час гри на шкільному подвір’ї, але також він символізує гірко-солодкі зітхання за швидкоплинною природою молодості.
Сама режисерка чекає на зустріч із глядачами після перегляду фільму. «Прокляттям для автора є неможливість пережити такий емоційний досвід під час перегляду, що хоч трішки був би схожим на глядацький. Коли ти дивишся свій фільм, ти не можеш дивитись його «чисто», ти одночасно слухаєш реакцію зали, вкотре перевіряєш монтажні склейки, оцінюєш ритм. В Одесі я, окрім публіки, слухала ще й наших акторів — вони принишкли й дивились як зачаровані. І я навіть запереживала, що щось не так. Але коли ми усі разом вийшли на сцену — заспокоїлась. Допоміг і зал Музкомедії, глядачі були неймовірно дружні й буквально обійняли нас з акторами й командою. В мене вібрувало усе всередині ще декілька днів потому. Цікаво, як сприйме Київ. Замість слів перед переглядом, сподіваюсь на глибоку розмову опісля», — розповідає L’Officiel Катерина Горностай.
«Носоріг» (2021, Україна)
Ще одна українська прем’єра, яка вже встигла наробити галасу за кордоном, а саме на Венеційському кінофестивалі. Новий фільм Олега Сенцова заснований на реальній історії хлопця з 1990-х років. Головний герой, бандюган на прізвисько Носоріг, потрапляє до кримінального світу і починає свій кривавий шлях, який приведе його зовсім не туди, куди він очікував. Носоріг розповідає історію свого життя.
«Дивлячись з боку тих, хто за межами України, відокремлений від уявлення про минуле режисера Олега Сенцова та головного актора Сергія Філімонова, «Носоріг» – це стильна, жорстока, надзвичайно добре реалізована казка про молодого чоловіка, що виріс від того, над ким знущалися, до того, хто знущається. У фільмі є всі тропи великих казок про гангстерів, питання моралі, ретельно складена історична документація бурхливого періоду і чудова символічна частина. Якщо звернути увагу на обставини ув'язнення Сенцова, складну історію життя Філімонова та непросту історію пострадянської України 90-х років, то можна побачити задатки великого мистецтва, де чим ближче ви дивитесь, тим більше можете знайти. Фільм не потребує політичних суперечок або каскадерських трюків, щоб підсилити його досконалість, він генерує автентичність, відчутну крізь культури та країни. Результат – це потужне поєднання кінематографічних ремесел, жахаючих зображень та нюансного образу анімалістичного бандита, який прямує до спокути, але виявляється, що він опинився у замкнутому колі насильства, якому сам сприяв», — розповідає про фільм куратор програми «Фокус: Україна — Канада» Джейсон Горбер.
Робота над фільмом розпочалась ще у 2012 році. Проте була зупинена через незаконний арешт Сенцова російськими спецслужбами у 2014 році та подальше його ув’язнення. Після свого звільнення у 2019 році Сенцов знов повернувся до роботи й завершив фільм. В одному зі своїх інтерв'ю режисер зізнається, що деталі героя, його риси характеру та історії з життя були списані з реальної людини.
«Кермуй моїм авто» (2021, Японія)
Філософська драма Рюсуке Хамаґуті розповідає про театрального актора і режисера Юсуке, який раптово втрачає кохану дружину. Через два роки чоловік отримує роботу на театральному фестивалі, куди приїздить на своєму авто. Через проблеми із зором він змушений користуватися послугами водійки, небалакучої Місакі. За час, проведений із нею, Юсуке переосмислює свої стосунки з дружиною. На написання сценарію Рюсуке Хамаґуті надихнуло оповідання Харукі Муракамі.
«У 2021 вийшло відразу два фільми Рюсуке Хамаґуті. Обидва здобули нагороди на двох з трьох ключових кінофестивалів світу. Перший (Wheel of Fortune and Fantasy) – на Берлінському, другий (Drive My Car) – на Каннському. Все це стало логічним затвердженням Хамаґуті в якості одного з ключових режисерів сучасного арт-кіно. Вийшовши з експериментального театру, Хамаґуті завжди приділяв велику увагу театральній складовій, вивіреним чехівським діалогам, любові до спостереження в дусі Еріка Ромера та грайливості Жака Ріветта. У той самий час Drive My Car – це, мабуть, найбільш еталонний та глядацький фільм режисера. Фільм, де невеличке оповідання Харукі Муракамі стає приводом до ніжної та мінорної історії про те, як мистецтво може допомогти в примиренні з втратою та подоланні болю», — коментує куратор фестивалю Станіслав Битюцький.
«Бунтівник без причини» (1955, США)
Окрім нових фільмів, у програмі фестивалю є культові стрічки, які варто побачити тим, хто ще цього не зробив (нагадаємо також, що фільми демонструються мовою оригіналу із субтитрами). Наприклад, фільм «Бунтівник без причини» отримав три номінації на премію «Оскар» у 1956 році: за найкращу жіночу роль другого плану, найкращу чоловічу роль другого плану, найкраще літературне першоджерело. Роль головного героя дісталась Джеймсу Діну.
За сюжетом Джим Старк не знаходить спільної мови з батьками, хоча і намагається справляти враження тихого юнака з пристойної сім'ї. Бунтівне нутро змушує героя взяти участь у небезпечному змаганні, мета якого – довести крутому Баззу і його банді, що він не боягуз. Прийнявши виклик крутія, Джим потрапляє в ланцюжок драматичних подій.
У 1944 році доктор Роберт Лінднер написав наукову працю Rebel Without a Cause: The Hypnoanalysis of a Criminal Psychopath про відносини дітей та батьків, а також про відчужену молодь Америки. Ця проблематика дуже цікавила режисера Ніколаса Рея, тож він запропонував Лінднеру написати оповідання спеціально для майбутнього фільму. Потім це оповідання адаптували в сценарій і повноцінний роман.
Після прем’єри (29 листопада 1955 року) фільм заборонили показувати у Великобританії та Новій Зеландії. Місцевій владі здавалось, що він може спровокувати масові заворушення молоді та підвищити рівень злочинності. На жаль, сам Дін загинув за місяць до того, розбившись на своєму сріблястому Porsche 550 Spyder. Це була його остання роль.
«Червона ракета» (2021, США)
Завершимо добірку комедією, адже іноді ввечері хочеться подивитись щось легке, як новий фільм Шона Бейкера. Який, до речі, побував в основній конкурсній програмі Каннського кінофестивалю та отримав Нагороду критиків та Приз журі на Фестивалі американського кіно в Довілі.
За сюжетом все дуже просто: розчарований у своїй професії порноактор приїздить на батьківщину, в маленьке техаське містечко, де йому ніхто не радий. Незабаром чоловік вирішує повернутися до справ разом із продавчинею з місцевого магазину.
Кураторка фестивалю Анна Дацюк розповідає: «Бейкер вдивляється у Майкі та його оточення неначе з бажанням зафіксувати безсмертність миті, в якій ті застрягли: кава на задньому дворі, старі велосипеди, відлуння передвиборчої кампанії Трампа, косячки на парковці, шум заводських труб і тепле сонце Техасу. Втім, у його оптиці повністю відсутні засудження або прагнення ставити діагноз. Можливо, тому, що його головного героя перемолов і викинув споживацький Лос-Анджелес, де кожне тіло – нічого особистого, тільки бізнес. І хоч за великим рахунком такий сюжет можна трактувати як обернену сторону американської мрії, сам Бейкер, здається, зовсім не хоче декламувати такі очевидні магістральні ідеї. Скоріше дивиться у пейзажі за вікном автобусу, де відчувається непідробне і непрописане життя, і вмикає Backstreet Boys».
Читайте також: