Street fashion має особливе значення для історії моди країн із колоніальними та (або) тоталітарними періодами в історії, серед яких є Україна. Усвідомлюючи неможливість розуміння історії вітчизняної моди без «моди людей», історикиня моди та fashion-критикиня Зоя Звиняцьківська створила колекцію світлин української вуличної моди.
Ніколаєва Любов Андріївна. Працювала в бібліотеці, а пізніше – в дитячому садочку. Бердянськ, 1952 рік. Фото надала Надія Маслікова
Варвара Притико. Бердянськ, 1952 рік. Фото надала Надія Маслікова
Коментує Надія Маслікова: “На фото моя дальня родичка Варвара Притико. Фотографію було зроблено на балконі квартири мого дідуся, єдиному балконі в усій околиці, і позаду – вид згори на тогочасний Бердянськ”.
Колекція покликана дати уявлення про зовнішній вигляд та одяг представників різних регіонів, часів та соціальних прошарків України. Проєкт "Родинний альбом” — цифровий фотоархів, який включає у себе світлини з приватних родинних альбомів. На них зображені пересічні люди, що мешкали на території сучасної України впродовж ХХ сторіччя; обрані фото, на яких можна добре роздивитись одяг.
Кожна світлина містить інформацію про час та місце, коли вона була зроблена, і людей, які зображені на фото. Також світлини супроводжуються коментарями надавачів фото, що містять безцінну інформацію щодо уявлень українців про моду, особливості вітчизняної модної індустрії, специфічні практики, пов’язані з модою, тощо.
Реалізація проєкту зайняла близько пів року. Команда проєкту опрацювала більше 300 світлин, з яких до колекції було ретельно відібрано 117. Найдавнішу світлину архіву датовано 1905 роком, найпізнішу — 1995 роком.
Валя і Люба Берегелі на прогулянці в парку. Первомайськ-на-Бузі, 1976 рік. Фото надала Інна Огер
Випускниці й сестри Олена (справа) і Софія Войцеховські. Київ, 1927 рік. Фото надав Сергій Гриненко
“Випускниці й сестри Олена (справа) і Софія Войцеховські. Потім Олена Іванівна працювала діловодом у нотаріальній конторі, а її сестра вчителювала”.
Ольга Солодовник (праворуч) у 17 років, із подругою. Обухів, 1952. Фото надала Алла Юрковська
Алла Юрковська: “Моя мама Ольга Солодовник (праворуч) у 17 років, із подругою. Фото зроблено у фотоательє Обухова”.
"Через політичні та соціальні катаклізми професійна мода мала в Україні радянських часів несистемний вплив на суспільство; українські дизайнери часів незалежності взагалі майже втратили зв'язок із широкими верствами населення. В такій ситуації самостійне творення та перетворення моди для людей було звичним, і без нього картина української моди буде неповною", — зазначає Зоя Звиняцьківська.
Колекцію створено за підтримки Українського культурного фонду.
Олена Войцеховська та її чоловік Помпій Лубенець. Київ, 1933 рік. Фото надав Сергій Гриненко
Коментує Сергій Гриненко: “Олена Войцеховська та її чоловік Помпій Лубенець. Чоловік був меліоратором, вчився та працював у Києві, час від часу виїжджав на станції меліорації. На фото подружжя з дочкою Тамарою, моєю мамою”.
Тамара Лубенець із подругою біля свого дому в Нестерівському провулку. Київ, 1951. Фото надав Сергій Гриненко
Тамара Лубенець із братом та шкільною подругою на бульварі Шевченка. Київ, 1951, вересень. Фото надав Сергій Гриненко
Юлія Войцеховська (ліворуч) та її подруга Пауліна. Київ, 1910 рік. Фото надав Сергій Гриненко
Коментує Сергій Гриненко: “Ліворуч – Юлія Войцеховська, поруч із нею – її подруга Пауліна. Юлія в той час працювала в маєтку однієї з заможних київських родин. Туди ж приїхала працювати гувернанткою Пауліна, яку виписали з Франції. Жінки так здружилися, що Пауліна стала хрещеною матір'ю дітей Юлії”.
Сергій Ніколаєв в оточенні дальніх родичок. Бердянськ, 1941 рік, 29 травня. Фото надала Надія Маслікова
Коментує Надія Маслікова: “Посередині — Сергій Ніколаєв, мій дідусь, в оточенні дальніх родичок. Дідусь на цьому знімку з фотоапаратом. Він з юного віку займався фотографією, а пізніше навчав фотосправи студентів Бердянського інституту”. 1941, 29 травня.
Анастасія Соловйова (в білій сукні) з подругою. Слов'янськ, 1939 рік. Фото надала Лариса Горчинська
Коментує Лариса Горчинська: “Моя мама Анастасія Соловйова (в білій сукні), 1921 р. народження, з подругою. У цей час вона навчалась у Слов'янській фельдшерській школі. Мій дід Дмитро Соловей (1880 р. народження) жив на хуторі Заудаївка Прилуцького району Чернігівської області. Був заможним хліборобом: мав землю, дім, підсобні будівлі, худобу, реманент, господарство. У листопаді 1933 року діда добрий чоловік попередив, що сім'ю будуть розкуркулювати й виселяти на заслання. Увечері, як стемніло, дід разом із дружиною Марією Соловей (1895 р. народження) і двома дітьми, Анастасією та на чотири роки молодшим Володимиром, залишили все майно й виїхали на Донбас. Усім членам родини прізвище Соловей змінили на Соловйов(а). До жовтня 1941 року родина жила в Слов'янську. Коли місто було окуповане німцями, вона повернулась у Заудаївку. Мама працювала фельдшеркою, акушеркою, завідувала Маціївським ФАП Прилуцького району на два села: Маціївку і Густиню. Одяг усій родині шили місцеві швачки. Тканину привозили з різних міст СРСР, у які селяни возили на продаж овочі та фрукти. Мамин одяг у родині не зберігся, бо вона віддавала його нужденним. Але є старовинні ґудзики й дамська сумочка, яку мама берегла і користувалася нею тільки у великі свята”. 1939, 20 травня.
Пані Ніна з доньками Іриною та Зеновією. Стрий, 1956 рік. Фото надала Ірина Терещенко
Коментує Ірина Терещенко: “На фото мої найрідніші: бабуля Ніна, тьоті Ірина та Зеновія. Дівчатка й вона сама одягнені в плаття, що бабуся шила самотужки. Розкроювала тканину для цих суконь за трафаретом, нанесеним на шпалери, сестра чоловіка – тітка Юльця, бо вона закінчила швацькі курси. Бабулі важко було це зробити правильно біля горловини, рукавів, зате вона вміло зшивала готовий виріб. Швейну машинку (фабрика м. Подольська) молоде подружжя купило на базарі, з рук, вона вже побувала у вжитку. Бабусин чоловік зробив машину з ножним приводом. Це полегшило роботу бабулі. Сама підкорочувала речі, шила постільну білизну, одяг і не тільки. Моя цьоця, яка є на цій фотографії, згадувала, що плаття пошиті з матеріалу перкаль. Купували його в місцевому магазині, і коштував він орієнтовно 3 карбованці, тоді як за ситець правили від 1 карбованця 20 копійок за метр. Сукенка була дуже приємна, і цьоця любила її одягати. Щодо колірної гами, то основою тону був сірий, а по ньому тьмяні червоні й зелені квіти. У той час яскравих тонів у тканинах просто не було. Старша сестричка моєї цьоці має розкішне плаття, а в косичках – атласну стрічку. Як на мене, ці сукенки – класика дитячого одягу. Сама бабуля на фотографії в картатому платті з вовняної тканини. Бабуся шила собі, родині, найближчим знайомим усе життя, майже до 1991 року. Освіти швачки вона не мала, просто природний хист, уміння інтуїтивно розуміти, як це зробити; ставали в пригоді підказки від сестри чоловіка. Згодом вона навчилася розкроювати самотужки, опанувала і це. Серед виробів, що вона шила, були сарафани, плаття, косинки, сумки з тканини, щоб ходити до магазину, на роботу, базар тощо. Зазвичай це були прості, але досить практичні речі”.
Колекцію "Родинний альбом" розміщено на сайті партнеру проєкту — Центру міської історії Центрально-Східної Європи (архів доступний українською та англійською мовами за посиланням). Починаючи з 3 листопада колекцію можна буде побачити в повному обсязі. Також незабаром виходить друком буклет "Родинний альбом".
Людмила Триліська з мамою Людмилою Федорівною та батьком Костянтином Наумовичем (крайній праворуч) 1 травня прямують в колоні від заводу "Більшовик" до Хрещатика. Київ, 1953 рік. Фото надала Людмила Триліська
Студенти другого курсу факультету "Міжнародна економіка та право" КНЕУ Ганна Зикова та Ганна Скорик. Київ, 1995 рік. Фото надала Ганна Малюжонок
Лариса Горчинська разом із колегою Наталією Жеребіною. Знімок вуличного фотомайстра. Одеса, вулиця Дерибасівська, зима, 1983 рік. Фото надала Лариса Горчинська
Коментує Лариса Горчинська: “Вулиця Дерибасівська, зима. Я разом із колегою Наталією Жеребіною. Знімок вуличного фотомайстра. Кожушок зі штучного хутра, спідницю та норковий берет я придбала в московському ЦУМі під час курсів підвищення кваліфікації. Це речі радянського виробництва. Зимові фінські чоботи придбані в московському ГУМі. Берет дістався випадково: в ЦУМі був відкладений на годину, покупець не з’явився, і його знову виставили на продаж, коштував 110 рублів. Новий одяг тоді можна було купити в ЦУМі Одеси, на промтоварному ринку-"товчку", у комісійних магазинах міста”.
Читайте також: Виклик сучасності: У "Мистецькому арсеналі" відкрили виставку, присвячену футуризму