Настя Жеребецька, дизайн-директорка та співвласниця spiilka design büro, відверто розповіла нам про свій досвід вагітності та пологів, про бажання мати дітей та про підтримку свого чоловіка Тараса Жеребецького.
Про бажання мати дітей
Всі, хто мене добре знають, упевнено підтвердять, що я хотіла дітей років з 16-ти. Проте це завжди була мрія-штрих, мрія-на-майбутнє-при-досконалих-обставинах, а не бажання народити тут і зараз. В 16, 18 чи навіть дорослі 25. Досконалі обставини — це кохана людина, з якою ми будемо командою, улюблена справа життя, творчі здобутки, здоровий дух у здоровому тілі і ще купа важливих деталей. Перелік усіх умов був такий величезний, що я й не дуже сподівалася на здійснення своїх великих планів щодо створення нових людей.
Магічним чином я зустріла свою кохану людину, Ż, в 24 роки. В мої 26 ми одружилися і в 27 почали серйозно планувати дітей. Для нас обох головною цінністю є наша сім’я, тож недивно, що в один момент ми захотіли спільного продовження. В 27 я співзаснувала spiilka design büro і випустила власний проект Armchairity, тож план по улюбленій справі і творчим здобуткам також поступово виконувався. Щодо здоров’я, я відмовилася від кави та алкоголю, пройшла повне обстеження в приватній клініці і була цілком готовою до найбільших змін у житті. Для мене надважливим було стати хорошим прикладом для майбутніх дітей, so-called cool momma, ще до їхнього народження.
Про спроби
Виявилося, що завагітніти не так легко, як в передачі «Вагітна у 16». Мій випадок був скоріше схожим на епізоди з Шарлотою Йорк з відомого серіалу, яка постійно слідкувала за фертильними вікнами і перетворювала романтичні стосунки на робочі спринти. Класно, що ми з чоловіком менеджери і контрол-фріки і серйозний підхід жодним чином не знизив рівень романтики між нами. Справа розтягнулася на декілька місяців, тож на якусь N-ну перевірку тесту я йшла без особливих очікувань. Пам’ятаю, що, як побачила другу блідесеньку смужку, подумала, що в кімнаті погане світло і я вигадую те, чого насправді нема. Після третього перетесту і шести червоних смужок, надіслала Ż фотопруф — не могла дочекатись його повернення додому. Хотілося кричати, стрибати і реагувати як в мультиках Looney Tunes. Головний урок цього періоду — не падати духом і не втрачати надію. Організму інколи потрібно більше часу, ніж свідомості.
Про перші дні
Перші дні вагітності проходили без змін. Декілька разів я прокидалася серед ночі з блискавичною думкою «О БОЖЕ, Я ВАГІТНА!» і одразу засинала спокійним сном, ніби нічого й не сталося. Приблизно на 4 тижні я почала помічати значні метаморфози в настрої і характері. До вагітності я часто страждала від стурбованості, що дуже рідко але мітко виливалася у нав’язливі страхи. Вагітність поклала на лопатки всі мої сумбурні гормони, я стала врівноваженою і позбулася страхів як таких. Знаю з досвіду знайомих, що зазвичай виходить навпаки: дівчата стають дратівливими та занепокоїними. Але мені пощастило одразу віднайти дзен і просто плисти за течією магічних перевтілень. Головний висновок, зрозумілий з перших днів: усі вагітності — різні. Майже все, про що мене попереджали близькі, зі мною так і не сталося. Мене не нудило, не було жодних дивацтв та гастрономічних примх, я не впадала в істерики і не стала забудькуватою. Моїми непотрібними «суперсилами» на перших термінах стали тритижнева відсутність апетиту і жахлива сонливість.
Про знайомство
З початку вагітності я слідкувала за її плином через мобільний застосунок. Він щодня показував, які зміни на мене чекають сьогодні, підказував, як харчуватися, скільки ходити, на що звертати увагу. Через нього можна було також слідкувати за розвитком дитини: яка вона цього тижня, що вже вміє і як виглядає. Дуже класно бачити, як дитя з вишеньки поступово перетворюється на більше яблучко, потім на ще більше манго, кукурудзу, ананас і т. д.
З нашою дитиною ми познайомилися, коли вона була 0,04 мм в довжину, щомісяця спостерігаючи величезні зміни в її розмірах та навичках: ось на УЗД вона цятка, яка плаває в маленькій кульці, ось — аж ціла фасоля (тоді нам здавалося, що вона величезна), ось — жук, який смішно тріпає лапками, якщо пчихнути, а ось — маленький інопланетянин із серцем, головою і дупцею. Маю зазначити, що ми чомусь впевнено чекали на сина. Нам було абсолютно все одно, якої статі буде дитина, але по всіх «внутрішніх відчуттях» нам здавалося, що наша фасоля — хлопчик. Тож, коли виявилося, що в мені живе маленьке дівча, ми зраділи вдвічі сильніше — від тривалого очікування і від повної неочікуваності.
Про складнощі
Кожна вагітна має свої фізіологічні особливості, тож завчасно знати, яка саме із особливостей стане твоєю, неможливо. В когось з’являються розтяжки-стриї, хтось страждає від варикозу, когось півроку нудить. Моєю особливістю став, власне, живіт. На 6-му місяці я вже виглядала так, ніби мені завтра народжувати, тож головною складністю для мене стала реакція оточуючих на мої нові габарити. Спочатку я з гумором ставилася і до постійних питань «ну шо, коли вже?» і до привітань «з двійнею!», але це швидко почало набридати. Масла у вогонь підливали і компліменти, адже, коли ти переймаєшся через зовнішній вигляд, слова «тобі дуже личать щічки» можуть звучати болісно. Головне на цьому етапі — розуміти, що ніхто не хоче образити навмисно. Просто порівняно з собою «довагітною», жінка дійсно виглядає кардинально інакшою, і зовнішня реакція може бути більш експресивною, незграбною і від того — образливою. Цей період навчив мене більшої толерантності і дужчої бодіпозитивності, я почала легше ставитися і до слів оточуючих, і до власного тіла. Тим паче Ż усіма можливими засобами доводив, що я приваблива і маю весь порох там, де він має бути.
Про останні місяці
Найскладнішим, з точки зору фізіології, для мене став початок восьмого місяця. Великий живіт, малий запас енергії, постійні болі в попереку і лонному симфизі, дратуюча залежність від вбиральні, риніт вагітних і неможливість знайти комфортну позу під час сну — невелика частина тимчасових незручностей, які супроводжували мене в цей період. Проте останній, 9-й, місяць виявився напрочуд легким — спати було все ще незручно, але біль мене лишив. Ми з Ż багато гуляли і зробили ремонт в квартирі, повністю підготувавши простір до появи нової людини. На 39-му тижні я встигла закрити всі свої епіко-бюрократичні пригоди з лікарняним (це окрема стаття емоційних витрат, коли ти підприємець) і стала чекати настання дня Х. Я не фаталістка і не вірю у магію закритих гештальтів, але дійсно — тільки-но ми закінчили всі свої підготовчі роботи, як цей день настав.
День Х
За декілька днів до народження доньки я скачала ще один корисний застосунок — такий, що відслідковує перейми. 26 травня ми з Ż дивилися фінал Ліги чемпіонів, а я гралася цим застосунком, бо якраз відчувала легкий біль внизу живота. Цей біль насправді тривав тижні зо два, тож я думала, що це так звані тренувальні перейми Брекстона-Хікса, і не надавала їм жодного значення. Аж раптом після першого голу Бейла застосунок видав мені алерт «поспішай у пологовий, ти народжуєш!». Це був початок 40-го тижня, я вже сильно змучилася від постійного очікування, але вирішила ще декілька разів впевнитися, що перейми справжні, аби не їхати у пологовий дарма. Так я перевіряла перейми на справжність майже усю ніч. Аппка то казала, що я народжую, то запевняла, що перейми нерегулярні і до народження ще далеко.
Вранці чоловік все ж таки вмовив мене поїхати в пологовий на огляд. Лікарка одразу ж спростувала мої сумніви і привітала з початком пологової діяльності — ми приїхали з відкриттям у 3 см. Перші перейми були майже невідчутними, тож отак одразу повірити, що скоро ми зустрінемося з нашою дитиною, було справді складно.
Хоч я і була суперсонна, а біль від переймів ставав все відчутнішим, ми з Ż багато сміялися і загалом ставилися до всього як до справжнього свята. Не було ні страху, ні хвилювань, ні жодних сумнівів, що все буде класно. Дуже вдячна чоловікові, що він вирішив пройти весь шлях поруч зі мною.
Приблизно о шостій вечора нас перевели до пологової палати. В цей час перейми вже були болючими, тож я майже весь час стрибала на фітболі або намагалась рухатись якось інакше. Ż добре знав особливості цього етапу і поставив заздалегідь підготовлений «народжувальний грайлист» із саундтреками з фільмів Тарантіно, серії «Роккі», а також усіляку суміш з пісень Led Zeppelin, AC/DC, Styx, UFO і т. п. Це був один з найкращих і найромантичніших вечорів у моєму житті, така собі private labour party для двох із половиною людей. Ми перетворювали перейми на повільні танці, я обіймала чоловіка, а він усіляко знімав мій біль.
О десятій, коли розкриття мало б бути вже 8 см, лікарі повідомили, що прогресу не спостерігається. Тобто з шостої години, попри всі фітболи, танці і болючі перейми, розкриття не стало більшим. Мені ввели окситоцин, який не тільки прискорює народження, але й значно збільшує рівень чутливості. З 10-ї вечора до 3-ї ранку я поступово перетворилася з ніжної Насточки на роздратований кавалок болю, який всіма методами намагався наблизити потуги. Я почала втрачати розуміння реальності, адже йшла друга доба без сну. Мені здавалося, що в палаті розвели багаття, і я постійно шукала якесь холодне місце. Не пам’ятаю себе з години першої, але чоловік тепер любить згадувати, що я обіймала кахлі і вдягала на голову металеві баняки в пошуках прохолоди. О третій до нас нарешті прийшов головний лікар. Далі я все пам’ятаю спалахами: ось навколо мене купа людей, ось за кілька хвилин мені показують чорняву доню, ось щасливезне обличчя чоловіка, ось нас всі вітають з народженням нової людини.
Весь біль забувається одразу. Більше того — цей біль не такий страшний, як про нього кажуть. Зараз я розумію, що вагітність пройшла як одна мить, а народження — як чверть миті. Мене не покидає відчуття, що я завжди була мамою, а мій Ż — найкращим татом. Більшої вдячності, ніж за весь цей досвід, я ніколи не відчувала. Як колись хотілося кричати «в нас буде дитина!», тепер хочеться постійно казати «дякую!».
Читайте також: Настя Жеребецька: як і навіщо давати нове життя старим кріслам