Наприкінці 2021 року одразу в трьох точках на культурній карті Києва відкрились виставки Віктора Сидоренка — одного з яскравих представників сучасного українського мистецтва. Трилогія “Всі кольори спектру — це біле світло" складається з проєктів різних періодів, починаючи з 90-х, представлених в галереї Лавра в експозиції під назвою “Технології травм”, далі — “Безмежне життя смерті” в Київській картинній галереї з роботами 2000-х. Завершує цю історію виставка “Нульовий рік. Ідея світла” в артцентрі "М17" з новими роботами автора.
“Персонаж у кальсонах” — головний герой Віктора Сидоренка
Роботи нові, а от головний герой, “персонаж у кальсонах”, вже давно став найбільш впізнаваним образом, над яким художник працює вже 25 років. Побачивши одного разу знімки фотографа з Сум, на яких були зображені чоловіки в військових підштанках — пацієнти незвичної реабілітаційної лікарні, — Сидоренко зацікавився цим образом. Персонаж періодично виникав у різних серіях як “виконавець” задуму, а згодом став центральним героєм, як “річ у собі” за Кантом (річ у собі — термін, який Іммануїл Кант використовував у своїй філософії для позначення сутності, цілком незалежної від досвіду). Його прояв можна було побачити в роботі “Жорна часу”, яку було представлено на 50-й Венеційській бієнале у 2003 році, або у двометрових скульптурах із проєкту “Місто – територія мистецтва”.
Кульмінаційна “Ідея світла” в трилогії
Сидоренко хірургічно стерилізує кожного персонажа, навіть якщо це портрет реальної людини, він стає уніфікованим учасником вигаданого всесвіту. Всі три виставки вибудовують послідовну драматургію розвитку героя, який у пошуках вічного життя, усвідомивши власну смертність, проживає катарсис та вивільнення.
“Ідея світла” стає кульмінаційною точкою цього процесу. В деяких релігіях світло називають проявом Бога, а в побуті “світлий” асоціюється з добром і станом піднесеності духу.
Експозицію в "М17" представлено відеоінсталяцією, скульптурою та живописними полотнами, які доповнені 3D-мапінгом. Пропускаючи зображення через лінзи, художник вивчає й оживляє безбарвного героя.
На одній з робіт герої плавляться під дією світла, на іншій, в якій вони затягуються в біле коло, є пряма цитата твору Ієроніма Босха “Вознесіння праведників”. Вся дія нагадує Страшний суд. Такий сценарій хоч і схиляє до релігійного прочитання, але в той же час проявляється нагальна потреба остаточно відділити справжнє від наносного. “Людина в спідньому” за весь період пройшла кілька очевидних етапів метаморфоз, які зазначено в книзі про творчість Віктора Сидоренка “Герой, об’єкт, фантом”, коли від персоналізації він набуває уніфікованих форм і приходить до примарного образу. Таке знеособлення ставить під сумнів необхідність ідеологічної боротьби. Усвідомлення власної тілесності й смертності приводить до того, що справжня різноманітність проявляється в інтелекті й творчості. Уніфікація візуального образу стає вираженням епохи строкатого інформаційного поля, переповненого зображеннями, які сучасна людина щодня продукує сотнями.
Художник доповнює великі полотна шовкодруками, які представляють собою лексикон персонажу. На них левітуючі людські постаті, як писав Сергій Соловйов, “в “мікеланджелівських” ракурсах і проєкціях”, своїми тілами формують нову азбуку образу.
На виставці “Нульовий рік. Ідея світла” Віктор Сидоренко робить наступний крок після постмодернізму, коли після тотальної деконструкції виростає новий образ. Він ще не в підвішеному стані власного вакууму, але готовий до створення інакшої форми себе.
