Як ворожили наші предки на свята: передбачення шлюбу дівчатами, засівання коноплями та рідкісні парубочі обрядодії

Кожне архаїчне суспільство тяжіло до ворожіння, яке мало сакральне значення та присвячувалося винятковим подіям життя людей. Для українського традиційного народного суспільства воно стало невіддільною атрибутикою святкувань та буття як такого. Серед польових досліджень, закріплених в наукових роботах, літературного та художнього доробку, українського фольклору виокремлюється декілька виняткових точок у часі, найпопулярніших для ворожіння – Дні святого Андрія, в народі Калита, Миколая, святкування Різдва та Нового року, а також свято Івана Купала. 

Ворожіння є способом передбачення майбутнього, що пов’язане з господарською діяльністю людини, яка містила спостереження за явищами природи й поведінкою тварин, та передовсім життєвої долі, яка передбачувалася за посередництва надприродних сил. Класично ворожіння поділяються на казуальні, що присвячені до певного випадку, як-от одруження народження дитини, та календарні, тобто закріплені за святами сезонних циклів. 

Ворожіння на День святого Андрія: коноплі  

Ворожіння у ніч з 29 на 30 листопада (за старим стилем з 12 на 13 грудня) у народі було приурочене Дню святого Андрія. Напередодні цього дня молодь збиралася на вечорниці, які мали сталий перебіг, а саме дівчата готували Калиту, калач із діркою посередині, який надалі підв’язували до червоного шворку, а потім перекидали через сволок. Хлопці ж мали верхи на рогачах або хлібній лопаті дострибнути та вкусити пісний корж. Калиту постійно смикав Писарь або пан Калитинський – хлопець, здібний до жартів та витівок. 

Наступним обов'язковим елементом вечорниць були ворожіння на воску; персні, мирті, ляльці й квітці; на судженого. Попри те, винятковим способом закликання та передбачення долі була обрядова частина, пов’язана із зерном, зокрема коноплями. Зерно як символ родючості, переродження, зародок нового життя, використовували саме для сімейних (на шлюб) та господарських обрядах. Найдавнішу згадку такого обряду можна знайти у статті Д. Лепкого, де за його записом, у селах Дрогобицького повіту ввечері перед Андрієм численна юрба дівчат кидала у вікна хат, де є парубки, попіл, полову чи конопляне насіння. Промовляючи: «Андрію, Андрію, коноплі сію…», потім швидко втікали, щоб їх ніхто не наздогнав. Метою цього звичаю є продовження подібних замовлянь:  «..фартухом волочу, віддаватися хочу». Найчастіше дівчата у такий спосіб прагнули довідатися, з ким саме їх поєднає доля. З цієї ж причини вдавалися до своєрідних обрядів задля викликання «віщого» сну. 

Прикметно, що цей обряд виконували також голяка, зокрема у карпатських селах на Галицькій і Буковинській Гуцульщині, Північній Лемківщині, Східній Бойківщині. За записом В. Галайчука зі с. Криворівні, панянки збирались в одній хаті, скидали з себе весь одяг та йшли на дровітню «сіяти» коноплі з наспівуванням: «Андрію, Андрію, я коноплі cію: дай ми, Боже, знати, з ким їх буду брати». Своєю чергою хлопці викрадали дівочий одяг та вимагали за нього викуп – кілька поцілунків

Ворожіння на День святої Катерини 

Напередодні Дня святого Андрія, у ніч з 23 на 24 листопада (за старим стилем з 6 на 7 грудня) проводили тематичні ворожіння. Характерним є гадання на коноплях, але у цьому випадку обрядова частина була досить тривалою. Як зазначає Л. Орел, на Херсонщині дівчата напередодні свята Катерини зав’язувала у вузлик конопляне насіння, яке носили при собі до Нового року. У переддень цього свята сіяли його на току і волочили своїми спідницями. Якщо навесні це сім’я зійде, дівчина буде щасливою. 

Різдвяні ворожіння: на Миколая, Різдво та Новий рік  

Ворожіння на цикл зимових свят вважалося особливим та надточним. У ніч на свято Миколая серед молодих дівчат було поширеним ворожіння з чоботом. Молодиці виходили на вулиці й кидали свій чобіт за ворота: чим далі він полетів – тим далі їм доведеться виїхати від свого дому після заміжжя. Сторона ж, куди полетів чобіт, вказує звідки варто чекати нареченого. Також було поширеним перекидання чобота через хату – хто першим перекине, той першим одружиться. 

У ніч з 24 на 25 грудня (за старим стилем з 6 на 7 січня) проходили виняткові ворожіння за аналогією найбільшого православного свята – Різдва. Поширеними були гадання на дзеркалах, зі спалюванням нитки та на воску. Дзеркала мали особливий статус порталу душ, тож дівчина, яка хотіла дізнатися про свого нареченого, опівночі сідала в темряві між двома дзеркалами, запалюючи свічки, й починала вдивлятися в «галерею відображень». Нерідко можна було побачити різну нечисть. Ворожіння з нитками полягало в тому, що дівчата відрізали нитки однакової довжини та підпалювали їх. У кого першою догорить нитка – та перша опиниться одруженою. Молодиці понад усе боялися, що нитка згасне одразу, адже це був знак, що вона ніколи не матиме шлюбу. 

Картина «Різдвяні ворожіння» Миколи Пимоненка, написана 1888 року, зображує ще один популярний метод ворожіння – з воском. Молодиці розтоплювали віск, виливали його у воду, а потім діставали застиглу грудку аморфної форми. Надалі, підсвічуючи вогнем, вдивлялися в химерні тіні від неї на стіні, гадаючи, на що схожі ці контури, і що вони віщують. 

Рідкісні парубочі ворожіння на Новий рік 

Українське традиційне народне суспільство святкувало Новий рік у ніч з Маланки на Василя, тобто за сучасним літочисленням з 31 грудня на 1 січня. За старим календарем ці свята приходились на  13 – 14 січня, що створювало закономірну колізію. За етнографічними роботами М. Дикарева, напередодні Нового року на Слобожанщині, юнак пізно ввечері виходив на двір з ложкою, якою вечеряв, та жменею зерна. Розсіваючи його по снігу, тією ложкою він приорював його та боронив, приказуючи при цьому: «Яка мені буде сужена-ряжена, та мені голову розчеше». За віруванням, йому мала приснитися «яка у його буде жанка, – така точнісінько, яка буде жива, і який характер і удаль (вдача)»