15 червня в Чернівцях стартує фестиваль глядацького кіно Миколайчук OPEN. Фільмом-відкриття стане неабияка стрічка – нова режисерська робота голлівудського актора Вігго Мортенсена «Мертві не завдають болю» (The Dead Don’t Hurt) з Вікі Кріпс та самим Мортенсеном в головних ролях.
L'Officiel Online дізналися, як створювався фільм, чому Вікі Кріпс вважає його актуальним у сучасному світі та чим надихався Вігго Мортенсен, щоб зробити свою другу режисерську роботу – вестерн про сильну жінку.
У своєму повнометражному сценарії та режисерському дебюті 2020 року «Падіння», що був номінований на премію «Оскар», актор Вігго Мортенсен рефлексував над своїми почуттями з приводу смерті своєї матері. З цього вийшла сімейна драма про складні стосунки між батьками та дітьми — і способи, якими ці зв’язки можуть ставати напруженим через старі психологічні рани, а можуть зцілитися, якщо докласти зусиль. У його новому фільмі «Мертві не завдають болю», його другому виступив в якості сценариста, режисера, а також зіграв головну чоловічу роль, він знову надихнувся своєю матір’ю, хоча цього разу він створював зовсім інший фільм у новому для себе жанрі – вестерні.
«Ця історія виникла на основі образу моєї матері», — каже Мортенсен. «Я ілюстрував книги 1930-х років, які вона читала, коли була маленькою дівчинкою, історії про лицарів, середньовічні пригодницькі історії. Вона виросла біля кленових лісів на північному сході США, поблизу кордону з Канадою, і я уявив її дитиною, яка бігала в цих лісах, уявляв, що вона була в одній з історій, які вона читала в тих старих книжках. .
Це була перша ідея, коли я сів, щоб почати писати сценарій для «Мертві не завдають болю» під час карантину через COVID навесні 2020 року». У цей момент Мортенсен запитав себе, що могло статися з жінкою, яка була маленька дівчинка, і він зізнався, що був дещо здивований шляхом, куди його повела історія. «Я подумав, що ж, почнемо історію, коли дівчина наприкінці життя стала жінкою», — каже він. «Я не знаю чому, але я вирішив здійснити подорож як письменник, щоб дізнатися, як ця безтурботна дівчинка опинилася там, де опинилась».
Головна героїня фільму — франко-канадська іммігрантка Вів’єн Ле Куді (Вікі Кріпс – «Корсет»), вільна жінка, яка заробляє на життя продажем квітів у Сан-Франциско. Вона імпульсивно обирає новий життєвий шлях, коли зустрічає данського іммігранта Хольгера Ольсена (Вігго Мортенсен – «Володарі перснів»), чоловіка, такого ж безкомпромісного самовпевненого, як і вона. Закохавшись, вони продовжують спочатку спокійне спільне життя в Елк-Флетс, штат Невада, прикордонній громаді, яку Олсен називає своїм домом.
«У цій історії Хольгер зустрічає жінку, Вів’єн, яка чимось схожа на нього — абсолютно незалежна жінка, така ж уперта, як і він», — пояснює Мортенсен. «Вона здатна жити сама і розв'язувати власні проблеми. Між цими двома людьми виникає тяжіння, можливо, несподівано, і вони вирішують вирушити у спільну подорож, поєднати своє життя та побачити, куди це їх приведе». Разом вони створюють для себе сільську ідилію, а вроджена непосидючість і драйв Вів’єн м’яко підштовхують її чоловіка стати більш активним.
«Він людина, яка багато подорожувала, але йому подобається життя на Заході Північної Америки, де він і пустив коріння. Він настільки адаптувався, що можна сказати, що він став як скандинавський ковбой. Самотній за своєю природою, він поважний тесляр і письменник, а також колишній військовий, але може здатися трохи ледачим, тому що він прагне робити лише те, що йому подобається, і не надто турбується про гроші», — каже Мортенсен.
Їхню щасливу рутину перериває рішення чоловіка добровольцем воювати за Союз Штатів невдовзі після початку громадянської війни. Залишившись сама по собі, Вів’єн стикається з безжальними людьми, які керують містом та проявляють до неї небажану увагу. Жорстокий випадок назавжди змінює хід її життя, залишаючи її стосунки з чоловіком, який в той час далеко.
З його широкими краєвидами та декораціями 19-го століття «Мертві не завдають болю» виглядає як класичний вестерн, але для Мортенсена цю історію важко класифікувати. «Це дуже особливий вид вестерну», — каже він. «Мені здавалося, що «Мертві не завдають болю» може стати незвичайною історією кохання в контексті цього жанру, який мені завжди подобався, але він явно не погоджується з деякими звичайними архетипами, які звикли брати для жіночих ролей в такому жанрі».
Як продюсерка до фільму долучилась Регіна Солорзано («Трикутник смутку», «Острів Бергмана»). Вона була зворушена тихо революційним сценарієм Мортенсена, а особливо його привабливою, стійкою героїнею.
«Ця історія належить до жанру класичних вестернів, але цей фільм можна розглядати на багатьох різних рівнях», — каже Солорцано. «У ньому використовується поверхневий зовнішній вигляд вестерну, щоб говорити про революційний світ, але говорить він про жінку, яка, на мій погляд, випередила свій час, та мала іншу думку на те, що таке жіночність, що таке роль жінки в її світі. Вона не служить теперішнім суспільним структурам і вирішує бути з чоловіком, який в характері смиренний, попри його власний патріархальний кодекс».
Щоб зіграти Вів’єн Ле Куді, режисер звернувся до люксембурзької акторки Вікі Кріпс, чия відома робота в драмі «Примарна нитка», що отримала Оскар 2017 року, з Деніелом Дей-Льюїсом принесла їй міжнародне визнання. Її нещодавня головна роль імператриці Єлизавети Австрійської у «Корсеті» 2022 року зміцнила її репутацію виконавиці з чудовою здатністю зображати розумних, складних жінок, які борються з обмеженнями та очікуваннями суспільство, де домінують чоловіки.
Мортенсен коментує вибір дуже впевнено: «Вона має особливу жіночу красу, яка, здається, прийшла з іншого часу, і це ідеально підходить для нашої історії — не лише її зовнішній вигляд. У неї є щось всередині, надзвичайна внутрішня сила, яку вона здатна передати, що дуже добре підходить для цієї історії».
«У цьому хаосі Вів’єн існує, і вона загублена, як і всі загублені, але щось робить її сильною», — продовжує Кріпс. «Справа не в тому, що вона фізично сильна. Вона показує нам, що вона сильна з іншої причини, що вона сильна завдяки акту прощення. Щось, що жінки робили, я думаю, протягом століть, це прощати чоловікам їхню гордість». До Кріпс та Мортенсена в складі фільму приєднується талановита група ветеранів і новачків, до якої входить Соллі Маклеод («Дім Дракона»).
Про Мортенсена актори відзиваються по-особливому: «Він дуже уважний, люблячий, ніжний духом», — каже один із них. «Але він також має дуже чіткі наміри щодо того, як він хоче бачити сцени. Отже, як актор ти відчуваєш свободу, що обʼєднана з режисерським баченням».
«Мертві не завдають болю» знімався в основному в Дуранго, Мексика, де знімалося багато вестернів, особливо протягом 1960-х і 70-х років. Кілька сцен також було знято в Східній і Західній Канаді. «Нам дуже сподобався штат Дуранго, оскільки там були різноманітні пейзажі, які ми намагалися знайти для цього фільму — висока місцевість, ліси, пустелі, каньйони»,
Мортенсен ділиться: «Звичайно, у деяких випадках ми адаптували територію до наших конкретних цілей, але загалом пейзажі були ідеальними – саме такими, якими ми їх бачили». Розробляючи візуальну мову драми разом з оператором Марселем Зіскіндом, художниками-постановниками Джейсоном Кларком і Керол Спайер, а також художником по костюмах Енн Діксон — усі вони працювали над попереднім фільмом Мортенсена «Падіння» — режисер поділився референсами з багатьох вестернів, які він бачив протягом багатьох років.
«Багато людей доклали багато зусиль, щоб розповісти цю історію. Це дуже важливо, коли ви написали щось, що прийшло зсередини, а інші люди зацікавилися — вони готові прочитати це, для початку, а потім сказати “Так, подивімось, чи зможемо ми це зробити”. Така об'єднаність — це завжди дивує», — розповідає Мортенсен.
