На початку ХХ сторіччя київського ювеліра Йосипа Маршака порівнювали з Карлом Фаберже та Луї-Франсуа Картьє. Оригінальні та віртуозно виконані прикраси Маршака отримували нагороди в Антверпені та Чикаго, їх замовляли на подарунки імператорській родині Романових, а після відкриття бутика Marchak у Парижі клієнтами марки стали Івонн де Голль, Ніна Річчі, Мадлен Рено, Джекі Кеннеді та родина Вандербільтів. Шлях до успіху на Rue de la Paix у серці французької столиці розпочався в маленькому селі Гнатівка під Києвом.
Родина Маршаків, Київ, 1905 р. У центрі – Йосип Маршак, на килимі зліва – його син Олександр. Київ, 1934 р. Будинок по вул. Воровського, 4 (нині Хрещатик). До революції 1917 р. тут розташовувалася ювелірна фабрика Маршака. Київ, 1913 р. Ювелірна майстерня фабрики Маршака на Хрещатику. Портрет Йосипа Маршака, Київ, 80-ті рр. XIX ст. Рекламний плакат київського бутика за адресою: вул. Хрещатик, 4
Відомий київський ювелір та меценат Йосип Абрамович Маршак народився у 1854 році у бідній багатодітній єврейській родині. У віці 14 років працьовитий і художньо обдарований хлопчик залишив батьківський дім у селі Гнатівка і вирушив до Києва, щоб втілити свою мрію стати ювеліром. Він довго й наполегливо вчився у різних майстрів, опановуючи тонкощі ювелірної професії та в 24 роки з успіхом склав фаховий іспит у ремісничій управі. Це дало Йосипу офіційне право займатися виготовленням виробів з дорогоцінних металів.
2 травня 1878 року Йосип Маршак відкрив свою першу майстерню на Подолі. Стартовим капіталом для придбання інструментів та матеріалів стали 100 рублів з приданого його молодої дружини Лії та закладений у ломбард весільний костюм.
Спочатку Маршак працював сам, а коли кількість замовлень збільшилася – став залучати як помічницю дружину. Всього за рік ювеліру вдалося не тільки повернути вкладені гроші, а й примножити їх у кілька разів. Що саме стало джерелом прибутку – точно невідомо: припускають, що Маршак отримав велике замовлення чи позику від одного з заможних клієнтів. Так чи інакше вже у 1879 році Йосип з родиною переїжджає у велику квартиру у центрі міста і знаходить нове приміщення для своєї майстерні на Хрещатику – поряд із модними крамницями та ресторанами. Маршак орендував дві кімнати в будинку № 4 у швейцарського годинникаря Целестина Верле, до якого часто заходили заможні кияни. Обороти майстерні зростали, Маршак збільшив штат – тепер йому допомагала не тільки дружина, а й три учні та один підмайстер. Першим серед колег-ювелірів пан Йосип став наймати та навчати жінок: якщо його кохана Лія справляється з кропіткою роботою, чому б не дати можливість працювати іншим дівчатам?
Стрімке масштабування бізнесу змусило Маршака відмовитися від особистої залученості у створення прикрас та зайнятися промоцією бренду та налагодженням ефективного виробничого процесу. Спочатку він їде на ювелірні виставки Москви та Петербурга, а в 1890 році – в Європу, щоб ознайомитись з організацією ювелірної справи там. Він відвідує Всесвітню виставку у Парижі, потім промислові центри Німеччини. Після повернення до Києва пан Йосип оновлює устаткування та матеріали, наймає модних художників для розробки прикрас та відправляє робочих на підвищення кваліфікації. Одним із ноу-хау, яке Маршак привіз зі своїх закордонних подорожей, стала техніка лиття. Саме литі вироби зі срібла та платини з бездоганно опрацьованими деталями принесуть йому найбільшої слави.
У 1891 році в будинку на Хрещатику, 8 відкрилася «Фабрика золотих та діамантових прикрас Йосипа Маршака» і просторий магазин, у якому продавали як вироби з клеймом «Маршак», так і продукція інших ювелірів. Окрім прикрас фабрика почала випускати вишуканий посуд, столові прибори, канцелярське приладдя та предмети домашнього декору з золота, срібла та кришталю. Київська аристократія та буржуазія полюбляла замовляти в Маршака такі дрібнички, як подарунки на весілля та інші свята.
Організувавши всі робочі процеси, Маршак став брати активну участь у міжнародних ювелірних виставках, де його вироби відзначалися високими нагородами: в 1893-му на Всесвітній виставці в Чикаго він отримав медаль з почесним дипломом, на Всесвітній виставці в Антверпені 1894 року – золоту медаль, на легендарній Всесвітній виставці в Парижі 1900 року вироби фабрики Маршака були відзначені срібною медаллю, а у 1905-му на виставці в Льєжі журі присудило йому гран-прі.
1899 року на київській фабриці Маршака спалахнула пожежа. Постраждали два п'ятиповерхові флігелі та інші фабричні споруди – збитки були шалені. Однак нищівним ударом для ювеліра, як комусь, можливо, того хотілося, пожежа не стала. Приміщення швидко відремонтували, обладнання встановили краще за пошкоджене: найсучасніші токарні та шліфувальні верстати з електричними двигунами, плавильні печі та вентилятори. Відкрили навіть нові цехи: карбування, гальванопластики та малювально-скульптурний.
У 1908 році Маршак викуповує у старого швейцарця Верле його годинникову майстерню (разом із приміщенням магазину) і, приєднавши її до спільної справи, відкриває на фабриці новий цех з виготовлення годинників.
Імперія Маршака зростала на очах: у 1913 році на нього працювало вже 126 людей, фабрика разом із магазинами та конторою займали на Хрещатику будинки за номерами 2, 3, 4, 5 та 8.
Кольє Bib із платини та жовтого золота з різьбленими рубінами, рубіновими намистинами та діамантами круглого огранювання. Приблизно 1955 р. Рекламний плакат паризького бутика бренду Marchak на 4, Rue de la Paix, створений відомий французьким ілюстратором та літографом Леоном Беніньї. Париж, 1928 р.
В діамантах від Маршака на київських балах сяяли дружини (і коханки) найзаможніших чоловіків міста. Прикраси у модному на той час стилі ар-нуво відзначалися вишуканістю та смаком, ціни деяких із них сягали вартості маєтків (наприклад, кольє з п’яти ниток перлин, прикрашених смарагдами та діамантами, коштувало 8 тисяч рублів). Маршака стали називати «київським Картьє».
Крім того, Маршак мав свої представництва в Москві та Петербурзі, Харкові, Варшаві та Тбілісі, Відні, Будапешті й Гельсінкі. Керувати цим усім пану Йосипу допомагали дружина Лія, сини Олександр та Володимир, а також молодший брат Ісроель.
Конкуренції з Маршаками в Києві не витримав навіть головний ювелір Російської імперії Карл Фаберже. Заможні кияни надавали перевагу дизайнам Маршака – він тонко відчував модні течії і був готовим взятися за найскладніше замовлення. За легендою, Фаберже сказав: «Двом ведмедям тісно в одному барлозі!», зачинив київський філіал і перевіз свій магазин до Одеси. Крім того, Маршак дуже дбав про своїх робітників, і найкращі майстри міста хотіли працювати саме в нього.
Наприклад, якщо працівники брали шлюб, Маршак давав нареченій посаг з умовою, що подружжя залишиться працювати на фабриці, а на керівні посади частіше за все призначав людей, які працювали в нього багато років і користувалися повагою серед колег.
Ескізи ювелірних виробів бреду Marchak. Приблизно 1950-ті рр. Срібна таця, яку подарували Йосипу та його дружині Лії працівники на честь 35-ліття «Фабрики золотих та діамантових прикрас Йосипа Маршака». Реклама бутиків бренду Marchak, опублікована у французькому виданні AGB (Art, Goût et Beauté) у 1924 р.
Крім того, робітники часто звертались до Маршака з проханням «взяти в науку» сина чи доньку – він не відмовляв. Мабуть, пам’ятав, як сам в 14 років шукав місце помічника у досвідчених ювелірів. Робочий день для неповнолітніх на фабриці закінчувався на три години раніше, щоби вони могли відвідувати школу. 2 травня 1913 року на честь 35-річного ювілею «Фабрики золотих та діамантових прикрас Йосипа Маршака» робітники зробили господареві особливий подарунок: колективно виконану срібну тацю, по краях якої розміщувалися робочі інструменти ювелірів та вигравійовано підписи кожного майстра.
Сам Йосип Абрамович з нагоди свята пожертвував 5000 рублів у фонд допомоги старим майстрам фірми у разі втрати ними працездатності. А головне – відкрив при фабриці ремісничу школу.
Благодійність стала невіддільною частиною життя Маршака. Він утримував своїм коштом хедер, був членом правління Товариства допомоги бідним євреям Києва (таким, яким був він сам, коли жив в Гнатівці разом із батьками, молодшими братами та сестрами). Тепер же Йосип Абрамович став патріархом впливового клану ювелірів – це добре видно на парадному родинному портреті Маршаків, де він сидить в оточенні своїх дітей та онуків.
Реклама спеціального кейса La Légère бренду Marchak, який міг використовуватися для пудри або сигарет. Цей виріб став справжнім хітом 1930-х. Тримач для ювелірних виробів, виготовлений Маршаком на замовлення короля Марокко Хасана ІІ для мадам де Голль. 1963 р.
Надзвичайно важливим в кар'єрі Маршака став приїзд до Києва імператора Ніколая II з родиною у 1913 році – всі офіційні подарунки царю від чиновників та заможних містян були виготовлені його майстрами. Земські управи замовили Маршаку оригінальні срібні таці, прикрашені литими та карбованими накладками. Представники київського світського товариства подарували імператорській родині прикраси з діамантів у стилі ар-нуво: діадему, кольє, чокери, підвіски, сережки та брошки.
Унікальним був подарунок київського фінансиста Семена Могилевцева цесаревичу Олексію. Ювеліри фабрики Маршака створили точну срібну копію Педагогічного музею (нині Київський міський будинок учителя), відкриття якого було присвячено приїзду царя. У мініатюрі в деталях відтворили фриз фасаду споруди. Вражала філігранність виконання декоративного оздоблення: карниз, балконні ґрати, обрамлення вікон, парапет. Купол будинку відкривався і слугував чорнильницею, були також відділення для ручок, цигарок та сигар.
Крім того, на честь імператора в Оперному театрі давали виставу та урочистий прийом. Йосип Абрамович Маршак (на той момент вже купець першої гільдії) отримав офіційне запрошення на святкування – подія непересічна, враховуючи пануючий серед російської аристократії (і царської родини) антисемітизм. Це був справжній тріумф 59-річного ювеліра.
Ескізи ювелірних виробів бренду Marchak. Приблизно 1950-ті рр. Фасад легендарного паризького бутика Маrchak на 4 Rue de la Paix, заснованого у 1920 р. За цією адресою він проіснував до 1988 р
З початком Першої світової війни випуск ювелірних виробів довелося скоротити: аби зберегти персонал, фабрика крім прикрас почала виготовляти різноманітні деталі до ручних бомб та телефонних трубок.
У липні 1918 року хворий на рак Йосип Маршак склав заповіт, у якому розподілив багатомільйонний капітал між своїми дітьми, призначив виплати допомоги майстрам та службовцям, виділив кошти для утримання школи та училища при фабриці, подбав про посаг для дівчат, які працювали на фірмі. Створена при фабриці реміснича школа мала називатися іменами Йосипа та його дружини Лії.
Але цей заповіт залишився невиконаним. Після окупації столиці більшовиками Київську ювелірну фабрику Йосипа Маршака було націоналізовано. Заможні люди масово втікали від «червоної чуми» за кордон. Наслідували їхній приклад і спадкоємці Маршака, прихопивши з собою деякі дорогоцінності. Олександр Йосипович Маршак, який багато років працював разом із батьком, переїхав до Парижа. Там він відкрив ювелірний бутик за адресою 18 Rue Cambon – просто навпроти першої паризької крамниці Коко Шанель. Трохи пізніше з’явився ще один магазин – на Англійській набережній у Ніцці, куди з'їжджалася заможна публіка з усієї Європи, у тому числі колишні клієнти Маршака з Російської імперії. Спочатку бренд мав назву Maison Joseph Marchak. У рекламах, які на початку 1920-х публікували Vogue та L'Officiel, також було зазначено рік та місце заснування: Fondée à Kiew en 1878. Вказувати своє київське походження буде принциповим рішенням Олександра.
Пізніше паризький бутик під вивіскою Marchak переїхав на головну ювелірну вулицю французької столиці Rue de la Paix, де вже були розташовані Van Cleef & Arpels, Cartier та інші відомі марки. Хоча у ті часи ювелірні прикраси купували все ж таки не через логотип на фірмовому пакеті, а через унікальний дизайн, високу якість та рідкісні коштовності. У цьому Маршаки нічим не поступалися французам: на салоні Art déco у 1925 році Олександр Маршак отримав гран-прі – батько міг би ним пишатись. Бренд стрімко розвивався: окрім дореволюційних клієнтів Йосипа Абрамовича, якими був наповнений Париж у ті роки, до крамниці на Rue de la Paix все частіше заходили заможні європейці. Кількість замовлень зростала, і Олександр запросив молодого французького ювеліра Жака Верже стати партнером та, як би сказали сьогодні, креативним директором Дому Marchak. У 1930- ті цим творчим дуетом буде створено чимало ефектних прикрас: об'ємні каблучки, що нагадують маленькі подушки, всипані діамантами та сапфірами, брошки з рубіновими гронами та смарагдовим листям, сережки та кольє у формі казкових квітів… Дизайни справді новаторські для свого часу. Краса та вигадливість форми вийшли на перше місце і мають більше значення, ніж вартість каменю; оригінальність малюнка та майстерність виконання грали більшу роль, ніж чистота діаманта. Ця нова філософія принесла Maison Marchak успіх та статки.
Брошка з пшеничним колоском. 18-каратне золото, платина з діамантами, рубінами та сапфірами. Каблучка «Метелик» із рожевого золота з сапфірами, діамантами, шпінеллю та скляною пастою. Виготовлена всього у п’яти екземплярах в різних колірних палітрах. Класична модель каблучки Guetty з однойменної лінії ювелірних виробів Guetty line бренду Marchak. Брошка «Соняшник» виконана із 18-каратного золота та дорогоцінного каменю цитрину. Приблизно 1940-ві рр. Ґетті Верже, модель, дружина ділового партнера Олександра Маршака Жака Верже. Вона надихнула бренд Marchak на створення лінії ювелірних виробів Guetty, присвячену світу моди
Але Друга світова війна поставила під загрозу подальше існування не тільки бізнесу, але й самої родини Маршаків. Олександр із дружиною та дітьми втікає з Парижа, залишаючи справи на Верже. Жак переживе нацистську окупацію і після звільнення французької столиці у 1944 році поверне «ключі від дому» власникам.
Як і у повоєнній моді, в ювелірному мистецтві дизайнери прагнули подарувати клієнтам свято. В 1950-ті прикраси стали ще більшими та ще яскравішими. У пошуках натхнення для нових колекцій Олександр Йосипович звертається до архівів батька, а також до багатої української культури. Так у бренді Marchak зʼявляються кольє із золотим колоссям пшениці, діамантами та рубінами, брошка у формі соняшників, кольє з жовтими та блакитними діамантами та брошка-оберіг з дулями з червоних коралів. На світських заходах у прикрасах Marchak можна було зустріти Ніну Річчі та Мадлен Рено.
Жак Верже відродив виробництво предметів для дому: підсвічників, ваз, ножів для паперу, преспап'є, столового декору та інших дрібничок у кращих традиціях засновника Дому Йосипа Маршака. Справжнім другом бренду у ті роки став король Марокко Хасан II. З небаченою щедрістю Його Величність скуповував коштовності для себе та на подарунки високопоставленим гостям – премʼєр-міністрам, президентам та монархам інших країн. Для першої леді Франції мадам Івонн де Голль Хасан II замовив декоративну вазу для столу з золота та нефриту.
В 1960-ті Жак Верже вирішує почати світову експансію і звертає увагу на американський ринок, що стрімко багатіє. Молоді жінки з вищого американського суспільства 1960-х років на чолі з першою леді США Жаклін Кеннеді обожнювали все французьке: мистецтво, кухню, моду та, звісно, ювелірні прикраси, які вони без тіні сумніву вдягали вже зранку.
Щоосені Жак Верже приїжджав до Нью-Йорка і влаштовував закриті презентації нових колекцій в елегантних апартаментах на П'ятій авеню. Marchak пропонував жінкам розкішні, на межі допустимого, прикраси – грона діамантів та смарагдів, цілі ювелірні композиції, де дорогоцінні метелики та квіти змагалися одне з одним у яскравості кольорів.
Завдяки цим американським відрядженням прикраси Marchak з'являться в колекції родини Вандербільтів та головної ікони стилю США (та й усього світу) Жаклін Кеннеді.
У 1970 році Олександр Маршак відійшов від справ, передавши повне керівництво вірному партнерові Жаку Верле. У 1980-х Дім Marchak переживе банкрутство і знов відкриє свої двері лише в 2005-му – за новою адресою і з новими власниками.
Але і сьогодні спадок Йосипа Маршака цінують в ювелірних колах: прикраси Marchak виставляють в музеях по всьому світу та продають на аукціоні Sotheby's за сотні тисяч доларів. Мрія маленького хлопчика з передмістя Києва здійснилася: його імʼя – яскравий діамант у скарбниці видатних українців, що підкорили світ.|