Мереживо століть: колекціонерка Марина Іванова — про власну найбільшу колекцію антикварного одягу в Україні

Інтерв'ю
01.08.2024
ТЕКСТ: Ірина Задорожна
ПОДЕЛИТЬСЯ
Залаштунками зібрання експонатів, яким займаються 40 років
ПОДЕЛИТЬСЯ

Цього липня в столичній філії Музею історії міста Києва «Музей окупації Києва» відкрилася виставка «Мереживо часу: світська мода на зламі століть». Вона простежує еволюцію стилю як жителів Києва, так і інших великих міст світу. А також підтверджує — київська мода перебувала у світовому контексті та не поступалася нічим лондонській чи паризький. Створили експозицію зі зразками одягу й аксесуарів 1770-1920-х років у співпраці з Музеєм історії моди колекціонерки Марини Іванової, якій належить найбільша колекція антикварного одягу в Україні. Згідно з «Книгою рекордів України», зібрання налічує 342 костюми. За словами колекціонерки, що протягом 40 років працює над власною колекцією, для неї її справа з кожним етапом — від пошуку до реставрації речей — одна з найкращих у світі. 

Про нюанси колекціонування одягу, рідкісні експонати, як-от сукню Барбри Стрейзанд і речі графині Браницької, та еволюцію української моди протягом століть колекціонерка Марина Іванова розповіла L’Officiel Online.

Марина Іванова

 

Як ви почали колекціонувати старовинний одяг?

Моя бабуся була дуже хорошою кравчинею, як і прабабуся. Я була викладачкою курсів шиття. Загалом збирала все це у формі навчального матеріалу для студентів. Оскільки коли я їм говорила, що шви всередині повинні бути такими ж, як ззовні, вони питали, а навіщо це? Або, якщо казала про сьогоднішній урок набивання ватою малюнка виноград, вони відповідали: «Ох, це все так застаріло й некрасиво». Я приносила речі з дому, бабусиного гардероба, та показувала їм. Потім почала купувати. 

У мене була дійсно велика колекція моєї бабусі. Вона шила в 30-40-50-х роках й просила не перешивати її речей, адже це були дуже хороші тканини. Завдяки цьому виникла основа колекції.

Зліва направо: кімоно 1915-1920 роки, Японська імперія; костюм для урочистої події 1905-1907 роки, Австро-Угорська імперія; костюм візитний 1910-1912 роки, Україна (Російська імперія). Позаду: муфта з білого кролика, хвостами горностая й мордочками соболя, 1900-1920 роки, Англія.

 

Потім були виставки. Перша велика відбулася в Музеї Ханенків. Це було дуже круто. Я не очікувала, що буде так багато людей, адже було доволі мало реклами: одна афіша на вулиці.

Ось так це почалося: зі студентів і сім’ї.

Чи пам’ятаєте ви перші речі, які увійшли у вашу колекцію?

Перша річ — красива срібляста сумочка, яку мені подарувала подруга на день народження. До неї я підібрала капелюшок. Ці речі відносяться до 1900 року. У мене була квартира з високою стелею. Я почала забивати в стіни по цвяху. Ось куплю щось, цвях — і на нього капелюшок. Куплю сумочку, цвях — і її на нього. Вийшло так, що стіна повністю була завішана капелюшками й сумочками. Це було дуже красиво. Періодично до мене приходили друзі та студенти, що фотографувалися в них. Починалося все з малого.

У мене була сусідка, яка подарувала мені костюм і сумочку графині Марії Браницької (представниця роду, що мав маєтності на Київщині — прим.ред.). Костюм був дуже-дуже старий. Сумочка потерлася трішки, на ній була написана назва фірми. Так, ми дізналися, коли вона була зроблена й кому могла належати, а саме Марії. Цю сумочку 1890 року графиня подарувала бідній дівчинці, яка була в неї на навчанні.

Тож мені стало цікаво дізнатися про костюми, як їх носили, приміром, у 1800-х або яка до них могла підійти сумка. Вона (сумка Марії Браницької — прим.ред.) була оксамитова, яскраво-червоного кольору зі шкіряним тисненням у формі гілочок, на ній було дубове листя, виноград і якісь квіти. Дуже гарна. Потім пройшло ще трохи часу й ця сусідка каже: «У мене ще є цієї сім’ї альбом, подарую його вам». Тож ось так помалу: хтось щось дарував, дещо купляла. Весь час я продовжувала ходити на антикварні й блошині ринки.

Як сьогодні ви поповнюєте колекцію?

Більшість речей — з-за кордону. Київ не є дуже хорошим містом для колекціонерів одягу. Була жорстока Лютнева революція, коли люди рятували свої життя; колективізація. Все вважалося буржуазним: жінка повинна була носити не капелюшок, а хустку. Не сукню з довгим хвостом, а ватник на будівництві. Як наслідок у нас можна купити дуже мало речей для колекції. 

Зліва направо: бальна сукня 1909 рік, Франція; оксамитове пальто 1915-1920 роки, Україна (Російська імперія); сумочка з африканської жаби-бика, 1910-1915 роки, Німецька імперія

 

Речі збереглися в США, тому що в них інший спосіб зберігання: маєтки з масивними шматками землі й великими горищами. Вони це все не викидають. У Франції, Німеччині й Великій Британії теж багато збереглося. У нас також є, але доволі мало. Так, один з останніх костюмів я купила у Львові. 

Тож це здебільшого аукціони або обміни. Наприклад, колекціонер не хоче щось продавати, а пропонує обмінятися на те, що йому потрібно. До мене зверталася жінка: «У вас ведмедик, а ви ж не спеціалізуєтеся на них. Поміняймося на капелюшок». Я кажу, хоч і не дуже хочеться: «Зробімо так. Капелюшок важливіший, аніж ведмедик».

Я часто стежу за аукціонами в Лондоні. Сукню Барбри Стрейзанд я купила саме в такий спосіб. Вона не лише акторка, продюсерка й співачка, а ще й чудова фотографка. У неї є своя фотостудія, для якої вона купує речі та фотографує в образах друзів. 

Сам по собі цей костюм дуже дорогий: він зроблений золотим об’ємним шиттям. До складу ниток входить 5% справжнього золота. Ба більше, на ній є об’ємне листя, під яке вставляли ватні тампони, щоб шиття було не плоским, а товстеньким. Сукня досі блищить і тримає форму. Тож вона й так дорога, навіть без імені Барбри Стрейзанд. З історією — вдвічі дорожча.

Ваша колекція занесена в «Книги рекордів України» як найбільша за кількістю оригінальних антикварних костюмів у країні. Скільки зараз вона налічує речей?

Вони зареєстрували 342 готові костюми: з капелюшками, рукавицями й аксесуарами. Станом на зараз їх 400. Якщо враховувати аксесуари, це 5-10 тисяч. Мало того, зараз мені пропонують зареєструвати ще два рекорди щодо капелюшків і дитячого одягу. Зокрема, тому що речі дітей у нас ніхто більше не збирає.

Капелюшки я дуже люблю. Взагалі мій період — це 1940-ві й 1950-ті, з нього речі я й сама інколи одягаю. Вважаю, що вони ще не отримали вдосталь уваги від людей. 

Я знайома з жінкою зі Львова. Вона знає, що я дуже хочу зробити виставку, яка буде присвячена київському заводу крепдешину (вид шовкової тканини, — прим.ред.). Зараз ми спілкуємося щодо речей, які в неї є. Це 1940-ві й 1950-ті. На мій погляд, той період — втрачений час, із ним можна зробити надзвичайну колекцію. 

Я готую такі виставки зазделегідь, тому що для цього потрібен не один рік: це процес реставрації, чистка й збір експонатів.

Як довго може тривати процес реставрації? Чи багато людей займаються ним?

З роками я зібрала дійсно хорошу команду. У мене є Дора, котрій 72 роки, вона чудово вручну робить шви; Віра, спеціалістка з ляльок і мережива, що може відреставрувати лялькову сукню. Це також люди, які займаються лише парасольками. Є фахівець із взуття Василь, що реставрує все шкіряне. Дівчина Вікторія, яка відмиває обличчя ляльок і робить їм зачіску. Тобто це люди високої експертизи, які спеціалізуються на різних речах, проте їх мало. Ми працюємо в симбіозі. Та й взагалі вся моя сім’я, чесно кажучи, працює на музей. Мені допомагають чоловік, син і донька.

Зліва направо: накидка без рукавів 1911-1914 роки, Європа; комплект малинового кольору для виходу у світ 1910-1913 роки, Франція; сукня для відвідування скачок 1912 рік, Англія. Позаду: шовковий конверт для зберігання важливих паперів і любовних листів 1820-1850 роки, Османська імперія

 

Я також сама займаюся реставрацією. Над одним із комірів я працювала близько року. На ньому була вишивка бісером на тонкій сітці, яка повністю порвалася, а намистинки просто висіли в повітрі. Мені знадобилася нова сітка, весь бісер перешивала. 

Зануримося в моду України протягом XVIII-XX століть. За вашими спостереженнями, як вона еволюціонувала? Які відмінності між нею та тією, що була на той час у Європі?

Мені здається, що наші жінки завжди одягалися яскравіше. Чому? Тому що ми жителі півдня, щось середнє за стилем між Англією та Іспанією. Коли я дивлюся на фотографії, то бачу: наші жінки любили яскраве, багато мережива й пір’я. Ми наче хочемо бути райською пташкою. 

Розкажіть про вашу колекцію дитячого одягу.

Найстаріша річ у ній за 1810 рік. На виставці ми показували речі з цього часу по 1920-й, хоч маю зразки ще й моди 40-50-х.

Дітей одягали як маленьких джентльменів та леді. Дівчатка, і навіть інколи хлопчики, починали носити корсети буквально від народження. Вважалося, що треба вирівнювати поставу. Це було дуже незручно, як дихати, так і стояти чи гратися. Проте ніхто про їхній комфорт не думав. Ось мама йде, дівчинка одягнена так само. У мене є колекція капелюшків для дівчаток. Вони такі ж, як і жіночі, тільки втричі зменшені. Дуже гарні та рідкісні.

Зліва направо: сукня для дівчинки 1915-1920 роки; бальна сукня для молодої дівчини 1910-1912 роки; корсет із рожевої бабовни 1890-1900 роки

 

Якими є найрідкісніші речі у вашій колекції? 

Напередодні я купила рідкісний костюм пажа королеви Великої Британії за 1905 рік у німецького колекціонера. Дуже довго торгувалася. Я йому написала, що ми не будемо перепродавати, адже в нас музей. Хочу зробити нову експозицію, засновану на вікторіанській моді. У нас багато цікавих речей: від того, що належало графині Браницькій, до кімоно 1930-х років.

А найдавніша знахідка? 

У нас є оксамитова сукня в смужку 1770-х років. Також це конверти XIX століття, які з листами відправляли коханому.

Чи можете виокремити річ, яка вас пам’ятно вразила за час роботи над колекцією?

Кожна річ унікальна. Це наче дитина. Особливо запам'ятовуються сукні, які потребують значної реставрації. Ти в них багато вкладаєшся фізично, знаєш кожен шов. Якщо вночі мені дати торкнутися сукні, то я скажу, який це колір і рік.

Я вважаю, що в мене одна з найкращих робіт. Це таке задоволення: приводити до ладу речі, навіть прати й прасувати їх.

Що може ваша колекція розповісти про українську моду минулого?

Багато людей роблять для себе відкриття. Потрібно дивитися в нашу історію; на фотографії. Мене одного разу запитали: «То в чому ходили наші жінки?». Я кажу: «Погляньмо на гравюру, яка позаду вас». Це дами в красивих блузах із високими комірами, капелюхах із широкими полями й довгих спідницях. Для них поява на заході чи якийсь вихід були можливістю показати себе.

Як ви бачите майбутнє своєї колекції?

Я хочу подарувати свою колекцію місту, щоб вона стала його родзинкою. Мені хочеться, аби за нею правильно доглядали. Бути директоркою музею, поки я жива. Щоб коли в нас закінчилася війна й будуть туристи зі всього світу, вони побачили, якою красивою була Україна; те, що одягали наші жінки.  

Читайте також: Скіфське золото, мода киян і живопис Закарпаття. 7 виставок липня в Києві, що треба відвідати

ПОДЕЛИТЬСЯ
На сайте доступны аудиозаписи статей, подкасты и рекомендации стилистов в аудио-формате. Такие материалы отмечены соответствующим знаком(слева).