На ескалаторі київського метро Василь Стус випадково поклав руку на плече Валентині Попелюх. Зустрівшись знову на пероні, а потім в одному вагоні, який прямував до Академмістечка, вони посміхнулися один одному. Пара була одружена 20 років, сім з яких вони провели разом, а решту — у листах. Сьогодні, 6 січня, у день народження Василя Стуса ми згадуємо рядки з його листів, написаних у радянському концтаборі до найбільшої відради його життя — дружини, яку сам поет лагідно називав «Вальочкою».
Тяжко мені писати, люба. Ще тяжче — згадувати. Ще тяжче — думати наперед, чуючи свій безпровинний і неспокутний перед Тобою гріх. Багато згадується мені. Ще більше — сниться. І сниться часто. Недавно я спав — дивився кіно. З Тобою, коло Тебе.
Лист до дружини та сина. Вересень 1973 р.
Пливуть видіння, пагорбами криті А за горою — паділ, буєрак... Цвітуть волошки в золотому житі І над смарагдом луки сяє мак У білій сукні мавка тонкорука ступає — ніби вічністю пливе. Кружляє мак. А над смарагдом луки уже нависло небо гробове.
Вітальна листівка до дружини, 1973 р.
Цілую — всіх Вас. Тебе — насамперед.
До дружини 14.06.1972
Про мене, дорога, не хвилюйся. Головне — я в дорозі. І — на своїй дорозі. А решта — то не так важливо.
Лист до дружини. Листопад 1982 р.
Вітаю Тебе з Новим роком, що обіцяє нам нові сюрпризи. Хай нам обом стане сили гідно зустріти їх: Тобі дарую карточку діви Марії. Бач, як гарно я думаю про Тебе. В моєму уявленні Ти схожа до неї.
Вітальна листівка. Грудень 1978 р.
Бо десь є я, хто чекає на Тебе вже п’ять (П’ять!) років. Бо Ти краща за цю Джоконду. Бо Ти — це Ти і Ти. О, як би я хотів Тебе посмикати за вушко — маленьке і зґрабне.
Бувай, люба.
Я скучив за Тобою. Ску-у-чив!
Листівка до дружини. Березень 1977 р.
Ще раз — дякую, богине моя, за листа. Випиваю слізки з Твоїх щічок (не плач, Валю, люба, зажданочко моя, не плач!).
Лист до дружини. Листопад 1977 р.
Богу, впорався, задоволений, хоч і не знаю чим: Рільке, текстом оригіналу чи перекладом. І думаю собі, Вальочку: це все — про Тебе, про мою-Тебе, тобто ту-Тебе, якої, може, Ти добре й не знаєш, а хіба здогадуєшся — з моїх очей, рядків моїх, поглядів моїх.
Лист до дружини 1.08.1984 р. Востаннє в ньому з’явилися переклади Василя Стуса іншомовних віршів, які пропустила радянська таборова цензура