Processed with VSCOcam with f2 preset
Повернувшись з автоподорожі з моїми батьками по Прибалтиці я відчула сильне бажання приготувати скландраусіс, це такий тарт з житнього борошна з наповнювачем у вигляді морквяного та картопляного пюре. Це несолодка страва за старовинним латвійським рецептом. Її вперше спробувала у кафе, що при одній із заправок у Латвії – мою увагу привернув теплий жовтий відтінок начинки, наче сонце, а ще healthy-колір тіста-форми – темно-коричневий. Взагалі тут у Прибалтиці з хлібом особливі взаємини: у супермаркетах так званого «бородінського» десятки видів, його додають навіть у йогурти і це дуже смачно. У кафе можна зустріти каву з жолудів – саме так. Її рекомендують пити з молоком. Присмак дуже навіть цікавий. Тим не менш, трапляються і просто огидні страви, як-то піцца по-латвійськи з шпротами та вареним яйцем. Ew(
У Прибалтиці раптово зіштовхуєшся із відсутністю людей: машина на трасі може трапитись раз на 20 хвилин, а заправка чи кафе раз на 50 кілометрів. Для них це нормально і незвично для нас. В Естонії на трасах дуже зворушливо виглядають знаки «500 метрів до wi-fi». Доречі, саме цю країну називають «Силіконовою долиною Європи»: інтернетом користується 85% населення, а в уряді вже з десяток років весь документообіг електронний.
Processed with VSCOcam with f1 preset
Під час нашої подорожі ми попали на так зване свято середини літа Midsummer. Вони триває з 22-го по 24-те червня, залежно від країни. У Латвії, наприклад, в ці дні люди одягають віночки з квітів і ходять в них по вулиці. Чоловіки носять віночки з дубового листя і це вважається модним, так підтримувати національну традицію. У Талліні ми потрапили власне на етнографічне святкування цієї події в аналозі місцевого Пирогово. Там були і вогнища, і народні танці та співи, розтоплювання бані березовими гілками. До слова, цих дерев тут дуже багато, як і сосен – ми ж на півночі. Ще одна мила перевага перебування на півночі влітку – білі ночі. Так-так, впродовж всієї подорожі, а це приблизно тиждень, у кожній із прибалтійських столиць ми мали досвід побачити це унікальне природнє явище. Це неперевершене відчуття, коли смеркається коло 23-ї, а прокинувшись о 6-ій (так, виїзди у подорожах у нас дуже ранні), питаєш: «Чи темніло взагалі?», бо в 6-ій ранку, звісно вже знову світло.
У Талліні нам пощастило потрапити у таверну III Draakon, стилізовану під ті, котрі були у цьому місті у XV-му столітті. Причому, попали ми туди випадково, ховаючись від дощу. Це малюсіньке приміщення на першому поверсі старовинної будівлі з товстелезними стінами. Всередині все — при світлі свічок. Огрядна жінка в чепці, котра відмінно розмовляє англійською, налила нам три порції супу з лося, а на запитання, де взяти прибори вона відповіла: «Кожен лицар має носити свої прибори при собі». Суворо і чітко. І справді, більшість людей, котрі тут їли, приносили свої ложки, ми ж просто випили суп у тій майже повній темряві. Було смачно. Доречі, в якості сувенірів у таверні продають ребра лося. Ціна — 1 євро.
Звісно, варто згадати про Балтійське море – яке ж воно? А воно несильно суворе, не дуже й холодне, а ще має багато водоростей. Одним словом, плавати можна, що ми й зробили у литовському прибережному містечку-курорті Паланга, що біля порту Клайпеда.
І, доречі, скландраусіс я таки спекла.
