Серіал «Картковий будинок» називають однією з найбільш захоплюючих політичних драм в історії сучасного телебачення. В українській же історії однією з найбільших політичних драм можна вважати період, коли Михайло Грушевський був на чолі Центральної Ради УНР. Він дуже відрізняється від головного героя серіалу — Френка Дж. Андервуда, але схожість, втім, все одно є, і вона приховується в неймовірній кількості політичних ігор та інтриг навколо протагоністів.
Як тільки не називають Михайла Грушевського: «трансформатор неісторичної маси в українську націю», творець України, батько нації, зрадник, друг радянської влади. Вважається, що правда десь посередині, і що Грушевський — видатний історик та громадський діяч, але аж ніяк не успішний політик. І ми в жодному разі не наполягаємо на тому, що безпринципність та тиранія є обов’язковими рисами політика. Грушевський визначив для себе мету: визнання української мови як державної і України, як автономію у складі федеративної Росії. Якби він був більш схожим на Френка, поставив би собі більш визначну мету — стати керівником повністю незалежної країни, будь якою ціною і ні від кого не залежати. Між цими героями є як схожості, так і відмінності. Грушевський, як і Андервуд, оточував себе людьми, які могли бути йому корисні, він дуже беріг своїх союзників, але не користувався ними, як маріонетками. Одним з його найближчіх соратників був Іван Франко. Вони познайомились в 1894 році, коли молодий історик Михайло Грушевський переїхав з Києва до Львова, де вони почали співрпацювати. Вони займались науковою та культурно-освітньою роботою в Науковому товаристві імені Шевченка. Вони часто сварилсь та дискутували, іноді Франко заявляв про непростий характер Михайла Грушевскього. Але вони завжди залишались у хороших стосунках.
Також, у Грушевського були теплі стосунки з Володимиром Антоновичем. Саме до його Київської історіографічної школи належав Грушевський, і під його керівництвом він написав багато історчних есе. Володимир Антонович ввів його до складу таємної київської організації «Громада», де він набрався багато корисного соціального капіталу.Часто говорять, що у Грушевського були звязки з масонами через організацію «Масонство народов России». Про це свідчив сам Некрасов, як і про те, що до законспірованої організації входили Прокопович та Терещенко. Нам про це достименно невідомо, адже Грушевський «тримав свої таємниці при собі», як належить справжнім політикам. Для Андервуда репутація була на першому місці, і він також добре думав, перед тим, як щиро в чому зізнаватись. Але найбільш важливим соратником Грушевського була дружина — Марія. Їхні стосунки можна назвати втіленням партерства. Коли в 1915 році її чоловіка відправили в заслання до Сибірська, вона, разом з їхньою 14-літньою донькою поїхали за чоловіком. Вона і входила до складу Української Центральної Ради, потім емігрувала до Парижу, Праги, Женеви. Марія Грушевська своєю самовіддачею нагадує Клер Андервуд, тільки зразку перших двох сезонів.
Видатному історику не вистачало однієї важлівої риси Френка Андервуда — суворого характеру. Він допустив ряд серйозних помилок, які привели до поразки, як його особистої, так і УНР. Грушевський, на жаль, скептично ставився до створення регулярного українського війська, він з іншими лідерами Центральної Ради був проти формування двох полків у Києві. Його демократичність перемогла жорстоку дійність. Виконавши свою політичну місію, він виявився слабким політиком. Під час некерованих процесів він не наважився на жорстокі методи для наведення порядку. Українська Центральна Рада не врятувалась від більшовиків. Можливо саме через мягкотілість Михайла Грушевського увічнили як інтелігента на лавочці з парку Шевченка. Якби ж йому додати трохи рис характеру Андервуда, може, історія склалася б по-іншому.
