Махно – людина – легенда. Єдиний з анархістів, кому вдалось втілити теорії в реальність і організувати анархічну республіку, не утворюючи при цьому державу. Його постать точно знають анархісти зі всього світу. Можете, заради експерименту, зайти на їхні форуми, ввести в пошукове вікно слово Makhno і побачите, що згадують його часто. Мало де є акцент на тому, що він українець, адже це є неважливим для анархістів, як і не було важливим для Махна.
В пострадянському просторі слово «махновщина» стало символом анархії. Нестора Махна характеризували по-різному: контроверсійна особистість, трагічна фігура в українській історії, розбійник, каторжник, захисник народу, емігрант, одіозний та героїчний. Його біографія відома багатьом, її можна прочитати хоча б на тих самих анархістських форумах. Але, все ж, хочеться звернути увагу на момент в його житті, про який згадують рідше — еміграція в Парижі. Це, напевне, найбільш драматична частина життя Нестора Махна.До драми призвели певні причини. Ще перебуваючи в Україні, він не підтримував жодну з політичних сил. Ані директорію, ані білих, ані більшовиків. Але останнім симпатизував найбільше, вважаючи, що саме вони несуть безпеку і справедливість. Коли йшлося про царизм і білих, Махно ставав дрібнобуржуазним революціонером, але коли йшлося про червоних – перетворювався на дрібнобуржуазного контрреволюціонера. Щойно більшовики відчули свою силу — вони почали травити Махна, якого остерігалися, як впливову особистість. У протистоянні з більшовиками Махно втрачає все, чого досягнув. «Батько» ледь рятується, у серпні 1921-го, перейшовши кордон з Румунією. Далі — Париж.
Туди він потрапляє з коханою, вже третьою за рахунком, найризикованішою та найсміливішою дружиною – Галиною Кузьменко. Красива, усміхнена, вона здавалася елегантною дівчиною, а не дружиною розбійника , яка сама ходила в атаку, стріляла з кулемета і билася на рівних з чоловіками. Молода жінка незвичайної краси з університетською освітою. Закохана у бунтівника, вона рушає за ним в іншу країну. Там життя стає зовсім не таким, до якого вона звикла, і коханню все важче витримувати випробування бідністю. У Парижі довелося відмовитися від звичного життя. Практикуючі анархісти в Гуляй-Полі змушені були перетворитися на теоретиків у Парижі.
У новому місці Нестор відчуває роздвоєння особистості: він – незалежний, свободолюбивий анархіст з великим минулим, і він же– нова людина в чужому місті, чоловік, котрому доводиться заробляти на життя всіма можливими способами. Від цього роздвоєння два Нестори Махно починають боротися між собою. Одному — чужий консюмеризм, він проти системи. Інший залежить від буденних реалій та побуту. Вигнаний анархіст та вимушений консюмерист. Як двоє (чи один , але з роздвоєнням особистості) головних героїв фільму «Бійцівський клуб». А стосунки Нестора та Галини трохи нагадують стосунки головного героя фільму та Марли Сингер. Сім’я оселилася в маленькій однокімнатній квартирі в Венсені — передмісті Парижу. Жити разом ставало все важче. Галина не пропускала жодного випадку , щоб посміятися над чоловіком. Вони кілька разів розходилися і незрозуміло з якої причини сходилися знову. «Я нині мешкаю в Парижі , серед чужого народу й політічніх ворогів», — писав Махно в щоденнику .
Галині довелося стати куховаркою та прибиральницею . Вчорашній отаманці це зовсім не подобалось. Вона вимагала від Нестора, щоб він забезпечував родину. Махно пішов працювати до друкарні , згодом посварився з її власником і влаштувався теслярем та робітником сцени Паризької «Ґранд Опера». Пізніше доля закинула його аж на кіностудію Пате (Pathé) – одну з найперших в Парижі, яка була дистриб’ютором відомих стрічок: «Марія Антуанетта», «Ілюзіоніст», «Пан Ніхто», «Велика краса».
Про цей період життя Махна згадує французький кінорежисер українського походження Євген Деслав: «Одного дня, працюючи на кіностудії в Курбевуа, в західній околиці Парижа, я почув московську лайку в супроводі міцних ударів молотка. Я знав, що між машиністами студії був один донський козак, але підійшовши ближче, я побачив незнайоме обличчя»
Помітивши, що земляк особливого бажання спілкуватись не мав, Деслав пішов далі оглядати декорації. Незабаром інший робітник кіностудії під великим секретом і, попросивши нічого не казати дирекції, повідомив Деславу, що прізвище цього земляка «Міхненко», а насправді він – Нестор Махно. Цього ж вечора після роботи Євген Деслав вже сидів з батьком Махном за столом маленького «бістро» паризької околиці. «Розмовляючи з Махном в «бістро», я зрозумів його мовчанку у студії. Кожний політичний діяч є певною мірою артистом. Було тяжко бути артистом і грати якусь роль з молотком та цвяхами у руці.»
Кинувши й цю роботу, Нестор Махно починає заробляти гроші плетінням дитячих капців із соломи , які були модними в тогочасному Парижі . Він то розходиться, то знову сходитися з Галиною. Іноді це все доводило її до істерик в стилі Марли Сінгер. Через усе обличчя у Махна був шрам — слід від кулі , якою його намагалася вбити уві сні дружина, як згадує їхня паризька подруга Іда Метт.
Життя в Парижі було сумним. Все руйнувалося. Здоров’я, ідеали, мрії, можливості, слава та марнославство. Нестор Махно помер на самоті від сухот. Що може бути сумнішим для, колись, сильного і сміливого бунтівника, харизматичного лідера, якого обожнювали жінки і якому віддано служила створена ним армія. Під час останньої розмови Нестор і Галина трималися за руки. «Галю, я втомився і хочу поспати» , — такими були останні слова Нестора Махна. Його поховали в Парижі на кладовищі Пер — Лашез. Урну з прахом замурували в стіну Комунарів під номером 6686. Поруч Із Махном похована американська танцівниця Айседора Дункан.