Ресторанний бізнес і політика схожі тим, що і там, і там є території, на яких компроміс неможливий. І якщо в ресторані це стосується якості продуктів, а в політиці – прийняття спірних рішень, це все насправді про одне – про принципи, через які ти ніколи не переступиш.
Я дуже вірю в стандарти, процедури і алгоритми. Тому що політична воля – це як настрій: сьогодні є, а завтра немає. Система має працювати як годинник.
Коли стаєш політиком — це дійсно момент істини, адже віднині ти — абсолютно публічна людина. Ти більше не маєш права не відповідати на запитання, яке тобі ставлять, навіть якщо воно страх як не подобається.
Якщо ти фантазер, ідеаліст і думаєш, що можеш все докорінно змінити за один місяць, рік, тоді ти швидко кинеш політику зі словами: «Та ну, це все не для мене». На мій погляд, це безвідповідально по відношенню до тих, хто тобі повірив.
Якщо міська влада діє як ресторатор і опікується мешканцями, наче гостями свого закладу, в місті все буде добре.
Якщо в ресторані, який протягом багатьох років був успішним, ви спитаєте: «Хто головна людина в ресторані?», то відповідь, яку ви отримаєте, буде: «Гість». І це єдина можлива відповідь.
Чим ресторанна справа відрізняється від політики? Тим, що в політиці не завжди є чорне і біле, а в ресторанній справі є: «смачно» – «несмачно».
Італія — це моя перша і дуже велика любов. Я завжди говорив, що ця країна – пуп Землі з будь-якої точки зору: з історичної, культурної і, звісно, з кулінарної.
Тему європейських кулінарних історій я закрив з Італією. Щодо французької кухні, то цікаво було б спробувати якийсь демократичний формат, типу бістро, де головне –комфорт і смачна їжа, а інтер’єр не такий важливий.
Італія і Грузія певним чином споріднені, на мій погляд. В кухні цих країн однаково цікава «гра» їжі і вина. Саме тому я відкрив «Шоті», порушивши монополію італійської кухні в моїх закладах.
Зараз я роблю все для того, щоб повернути місту посмішку. Мені здається, посмішка зникла десь після революції 1917 року.
Сьогодні місту необхідно забути жахливу історію останніх ста років, коли до Києва ставилися як хтозна до чого: 70 років комуністичного експерименту, а потім тривіально «доїдали» як могли.
Я пішов в політику, тому що, на відміну від Помаранчової революції, у мене не було жодних ілюзій, що зараз прийде нова влада і наведе порядок. Взимку 2014 стало ясно, що треба йти і робити все самому.
Моя найбільша політична амбіція — вона водночас і найпростіша політична амбіція. Я хочу, щоб ця країна стала щасливою. Для когось це звучатиме просто, хтось скаже, що це пафосно, але я думаю, ми всі розуміємо про що йдеться мова. Це про справедливість, про честь, про правила, які діють для всіх без виключення.
Є один дуже правильний вислів: «Людей можна поділити на три категорії: тих, хто читав «Братів Карамазових», тих, хто не читав «Братів Карамазових», і тих, хто ніколи не прочитає «Братів Карамазових». Не проблема, якщо людина не читала ту чи іншу книгу, проблема, якщо людина живе так, що ніколи на прочитає її.
Якщо ти йдеш в політику, то повинен розуміти, що це конюшня, яку треба чистити і чистити. Ми маємо йти вперед, щоб зламати стару систему. І ми йдемо, врешті-решт все буде добре.
Скажу як бізнесмен — зараз час інвестувати себе в Україну.
Коли ти зробив помилку, головне — не робити вигляд, що нічого не сталося. В тому ж ресторанному бізнесі, це найгірше рішення з можливих. Реакція на помилку має бути щирою. You have to overdo.
Як це не парадоксально, але політика дає шанс жити особливим натхнення, міксом надії та впевненості, що все буде добре в майбутньому.
Хороша книга – це книга, до якої ти повертаєшся. Я думаю, в тому і є смак життя, щоб повертатись до чогось і віднаходити для себе нові й нові сенси.
Найпрекрасніше в коханні – це бездонність. Глибина, яку неможливо виміряти.
Найскладніше в коханні – це … а хіба є щось складне в коханні?
Чоловіки розуміють суто чоловічі проблеми, зрозуміти жіночі рефлексії нам складно. Ми знаємо лиш, що є певна terra incognita, яку ти маєш прийняти, не задаючи запитань.
Сподіваюсь, що я чутлива людина. Я б не хотів бути нечутливим.
Головний тренд в ресторанному бізнесі Києва, який я б виділив – демократизація, і це чудово. В ресторанній справі має бути свобода вибору: в інтер’єрі, меню, подачі. Свобода вибору закінчується на етапі відбору якісних продуктів, взаємодії з ними і питаннях гігієни. Ось тут двох шляхів бути не може.
Український ресторан я обов’язково зроблю. Тут на першому місці – локація. Хотілося б з видом на Дніпро. Не обов’язково, але хотілося б.
Це щастя — мати поруч людей, які можуть сказати тобі речі неприємні, але правдиві. Якщо ти не глухий і вмієш сприйняти це правильно, то можеш бути успішним.
Я не вірю, що розумна людина вчиться на чужих помилках. Якщо ти дурень, то і на своїх не будеш вчитися.
Якщо ви вже стали публічною людиною, то маєте напрацювати вміння не реагувати на злі коментарі в соцмережах. Якщо ви цього не вмієте, то приречені на моральні травми, особливо, коли збираєтесь йти вперед. Разом з успіхом чіпляється бактеріальний фон.
Україна — це стартап, який має фінансуватися за рахунок краудфандінгу. Хто інвестор? Це всі ми.
Я православний, але мені дуже подобається і в католицьких храмах. Я пізно охрестився. Мені було більше 30. Я дуже вдячний долі, що десь два місяці тому ми були на аудієнції у Блаженного Любомира Гузара. Він сказав: «Крок за кроком. Важлива кожна людина. Не впадайте в печаль, якщо щось не вдається швидко». Я запам’ятав цi фрази.
Найважливіша якість для жінки — вміння бути щасливою. Якщо жінка щаслива, до неї буде черга чоловіків. Не всі здатні бути щасливими, це складне вміння.
Кохання не треба берегти. Берегти можна матеріальні цінності, кохання саме себе береже. Воно народжується на небесах, ними і зберігається. Можна працювати над збереженням шлюбу, атмосфери співіснування, але не над збереженням кохання. Коли воно закінчується, це дуже сумно.
В кулінарії найскладніший смак – гіркота. Якщо ви вже можете оцінити гіркий смак, то ви на вищому рівні…Простіше за все радіти солодощам. В житті так само.
Текст: Даша Зарівна
Фото: Денис Маноха
