Українське автентичне вбрання: як наші пращури вдягались на зимові свята

Тренды
28.12.2017
ПОДЕЛИТЬСЯ
ПОДЕЛИТЬСЯ
 
Матеріал створено за допомоги експертів з Українського інституту історії моди
 

 

Що та як українці взагалі святкували взимку?

Кожне зі свят – Різдво, Новий рік, Миколая та інші – мало свої особливості, свої обрядодії. Приміром, на «Андріїв вечір» – 12 грудня – основною забавою було кусання калити, великого коржа із білого тіста, а на Миколая, якого святкували 19 грудня, хлопці обходили двори та роздавали подарунки дітям: горіхи, цукерки, пиріжки.

На Святвечір прийнято було, аби дітлахи носили вечерю своїм хрещеним та починали колядувати. Крім колядок на різдвяні свята були й різноманітні вертепні дійства. 13 січня, звечора, збиралися меланкувати. 

Ліворуч - кожух жіночий з чорного овечого хутра. Оздоблений аплікацією з сап’яну та сукна, вишивкою вовняними нитками, шнурами, оторочений хутром.
Середина ХХ століття.
Чернівецька область, Заставнівський район, с. Погорілівка.
Експонат з приватної колекції Ukraina Antiqua.

Праворуч - кожушок, оздоблений аплікацією з сукна, вишивкою вовняними нитками, шнурами, оторочений смушком.
Початок ХХ століття.
Тернопільська область, Борщівський район.
Експонат з приватної колекції Ukraina Antiqua.

 

Одним із вкрай важливих різдвяних звичаїв було заносити до хати обжиночний сніп – дідух. Це як ставити ялинку для нас сьогодні. Вносити його обов’язково мав чоловік, господар. Дідух ставили на покуті, під образами, біля нього клали різні залізні предмети: сокиру, ярмо, чепіги від плуга тощо. Вірили, що саме залізо оберігає оселю від усіляких негараздів.

 

 Латуха (свита) жіноча з доморобного валяного овечого сукна.
Початок ХХ століття.
Волинська область, Ратнівський район.
Експонат з приватної колекції «Відкрита скриня».

 

Що вважалось типовим зимовим одягом в Україні?

Зазвичай у холодну пору року українці вдягали кожух. Взагалі кожух в народній традиції – це символ достатку. Його часто використовували в обрядах. Наприклад, на нього клали дитину на хрестинах, на нього обов’язково сідали молоді на весіллі, у вивернутому кожусі мати молодої зустрічала свого майбутнього зятя.

В середньому на виготовлення кожуха необхідно було до 9 шкур дорослих овець. Святкові кожухи оздоблювали вишивкою, вовняними шнурами, оторочували смушком.

 

Ліворуч - святкова жіноча свита, пошита із «рядовини» (доморобна тканина з лляної нитки із вовняним підтканням).
Початок ХХ століття.
Сарненський район, Рівненська область.
Експонат з приватної колекції «Відкрита скриня».

Праворуч - латуха (свита) жіноча з доморобного валяного овечого сукна.
Початок ХХ століття.
Волинська область, Ратнівський район.
Експонат із приватної колекції Ігоря Перевертнюка.

 

Як оздоблювали одяг та вбирались на зимові свята?

На будь-які свята, і не лише зимові, одягались якомога краще, пишніше.

Святковий стрій, на відміну від буденного, був досить яскравим.

Шили вбрання з дорогих тканин, таких як шовк, парча, жакард, оздоблювали вишивкою різними техніками, аплікацією тощо. Дівчата та жінки одягали велику кількість прикрас: коралові намиста, дукачі, хрести, силянки, баламути, перстні. До того ж вбрання свідчило про заможність родини. Тим не менш наші пращури не забували про комфорт: одяг, нехай і дуже причепурений, залишався теплим і практичним.

Особливо вражаючі костюми готували на Маланку. Жива традиція досі у селі Белелуя Снятинського району Івано-Франківської області. Цікаво, що там є декілька жінок, що постійно займаються підбором вбрання для цього обрядодійства. Маланкарі готують заздалегідь костюми для свята, розмаїття персонажів вражає: Василь, Маланка, смерть, кози, ведмеді, чорти, жиди, цигани, черкеси і т. д.  До речі, костюм ведмедя, який виготовляють із осоки, важить близько 50 кілограмів – і щороку такий костюм створюється наново.

Ліворуч - сардак чоловічий¸ що в народі мав назву «червлений». Оздоблений кольоровими шнурами, вишивкою та великими кутасами.
Початок ХХ століття.
Івано-Франківська область, Косівський район.
Експонат з приватної колекції «Відкрита скриня».

Праворуч - уйош, чоловічий верхній одяг, виготовленийз вовняного сукна, оздоблений чорною тканиною та фігурною вистрочкою.
Початок ХХ століття.
Закарпатська область.
Експонат із приватної колекції старожитностей «Ешколь».

 

Також важливо пам’ятати, що в кожному історико-етнографічному регіоні України вбрання різне. Фактично кожне село має свою локальну традицію. Єдине, що об’єднує абсолютно всі регіони, – це сорочка, яка по суті є нижньою білизною. А далі – різноманіття. От наприклад, якщо говорити про нагрудний одяг, на Черкащині носили герсети, на Рівненщині – камізельки, на Буковині – цурканки, на Гуцульщині – кептарі.

 

Коллажи: Лера Леванова

ПОДЕЛИТЬСЯ
На сайте доступны аудиозаписи статей, подкасты и рекомендации стилистов в аудио-формате. Такие материалы отмечены соответствующим знаком(слева).