Життя Ганни Гомонай могло б стати основою для сценарію комедійної драми: успішна телеведуча вимушена облишити кар’єру, друзів, країну та разом зі своїм чоловіком, якого призначили послом, поїхати жити в Канаду на невизначений термін. Про те, як це взагалі – представляти Україну за кордоном, як навчитись мистецтву дипломатії і звикнути до нової країни – Ганна розповіла в інтерв’ю з L’Officiel Online.
З чого почалась вся історія? Який момент став першим в усьому процесі переїзду до Канади та докорінної зміни життя?
Фактично, для мене історія того, як я залишила роботу телеведучої і стала дружиною посла, почалась у прямому ефірі. Я, власне, розповідала у випуску новин про те, що президент підписав указ про призначення мого чоловіка послом. У нашому житті були і інші моменти, коли Андрій потрапляв у мої випуски новин, але цей, звичайно, найпам’ятніший. Сьогодні у нас у резиденції на каміні стоїть фото цього моменту: скріншот кадру, коли я в ефірі, а за мною − канадський прапор і портрет Андрія.
Якою була реакція колег?
Після ефіру, пам’ятаю, керівники почали дзвонити один за одним: «Ну, і що це для нас означає? Це те, що ми думаємо?». Треба віддати їм належне — до ситуації поставилися з розумінням, мене ніхто не відмовляв, всі знали, що це пропозиція, від якої важко відмовитися. Більше того, у мене є від них відкрита опція, при бажанні, робити з Канади матеріали. Поки на це не було часу, але все може бути.
А у вас справді не було сумнівів щодо переїзду? Адже все сталося так швидко.
Вперше про перспективу роботи в посольстві Андрій сказав мені ще за кілька місяців до того, як я озвучила це в ефірі. І, чесно кажучи, моя реакція була абсолютно негативна. Чому? Розумієте, ми – люди, які взагалі ніколи не мріяли про життя за кордоном. Так, ми любимо багато подорожувати, але жити в іншій країні? Нізащо.
І тільки в ході глибокої і довгої сімейної дискусії, коли ми детально обговорили, які це принесе перемоги для кожного з нас і для родини в цілому, ми усвідомили: для Андрія це абсолютно новий горизонт, дуже відповідальна, цікава і почесна сходинка. Для дочки – можливість на все життя вирішити питання з англійською.
А для вас? Які ви для себе знайшли аргументи?
А для мене це можливість прожити інше життя. Залишаючись собою. Коли ми приймали рішення, була одна зустріч, яка змусила мене інакше подивитися на ту місію, яку нам пропонували. У Києві нас запросили на прощальну вечерю до британського посла. І його дружина, яка вже була з чоловіком у багатьох відрядженнях, розповіла мені, що в кожній країні мала неймовірні враження і проживала абсолютно нове життя. І це би їй ніколи не вдалося, якби вона залишилась юристом у Лондоні. Знаєте, тоді це була для мене абсолютно нова, незвична думка, а зараз я вже чітко розумію, про що вона говорила. Тому що за ці 6 місяців в Канаді я вже прожила і далі живу своє нове життя. І коли б ми не повернулися додому, я буду з радістю і вдячністю згадувати цей досвід. Ось є у мене моє стабільне життя в Україні – дім, друзі, кар’єра, а потім – раз! – і я в іншому місці, з іншими людьми, з іншими обов’язками і навіть з іншими захопленнями. Це можливість абсолютно перезавантажитися, побути кимось іншим. Хоча, насправді, це все одно я.
Які у вас враження від Канади?
Неймовірні! Я вважаю, що нам дуже пощастило з країною. Тепер я точно знаю, що більшість людей в Україні абсолютно не уявляють, який глибокий український світ є далеко за океаном, наскільки сильно Україна присутня в Канаді. Тут — понад мільйон триста тисяч українців. Це велика, впливова і дуже шанована громада. До українців ставляться як до тих, хто був серед основоположників Канади. 125 років тому перші українські переселенці, що тікали від голоду та бідності в Австро-Угорській імперії, буквально вгризалися у холодні крижані степи Альберти, Манітоби та Саскачевану, виживали і розбудовували Канаду. І при цьому зберігали мову і традиції. Сьогодні ми зустрічаємо людей, народжених у Канаді у п’ятому поколінні, і вони блискуче говорять українською.
Нещодавно ми святкували День вишиванки. Так от, у канадському парламенті у вишиті сорочки вдягнулися прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо, міністри та депутати — щоб продемонструвати повагу, з якою вони ставляться до України. Уявіть собі!
Що було найскладнішим та найбільш незвичним у новій для вас ролі дружини посла?
Власне, знайомство з протоколом. Розумієте, дипломатія – це дуже красивий, але дуже консервативний і в чомусь штучний світ. І в ньому є правила, які не змінюються, незважаючи на те, як би не змінювався світ навколо. Як організовуються прийняття та офіційні вечері, як сідають гості за столом і як накритий стіл, складання меню, дресс-код — всі ці премудрості дипломатичного етикету, чесно кажучи, були для мене практично вищою математикою.
Адже, окрім публічної роботи, виступів, офіційних поїздок та зустрічей, дружина посла також займається організацією усіх важливих заходів у посольстві. Звичайно, у мене є команда, яка допомагає. Дай їм Бог здоров’я. Але останнє рішення та відповідальність — все одно на мені.
А як, наприклад, виглядає ваш сьогоднішній день, чим ви займаєтесь?
Сьогодні у нас вечеря з литовським послом та його дружиною. Ми приймаємо їх в резиденції: поки готуються основні страви, мені треба встигнути купити квіти, забрати в кондитерській десерт і надрукувати меню. Потім ми будемо сервірувати стіл. О шостій вечора прийдуть гості. Ми розпочнемо в одній локації з шампанського, потім перейдемо в іншу… Одним словом, поки я із задоволенням граю в цю гру.
А що зі списку ваших обов’язків подобається вам найбільше?
Для мене, загалом, дуже важливо, що я можу робити в Канаді те, що робила вдома: виступати публічно, проводити заходи. Діаспора із величезною цікавістю слухає живі і правдиві історії з України. Їм цікаво усе: і стан громадського суспільства, і журналістики, і те, як жінки можуть сьогодні себе реалізувати в Україні. Для мене велика честь доносити до них звістку з Батьківщини. Так само, як і поширювати правду про нас серед тих, хто нічого не знає про Україну. Моє коло спілкування – це дружини послів, акредитованих в Канаді. Хочеться, щоб вони, так само як і їхні чоловіки, розуміли, за що ми стоїмо і чому Україні зараз так важлива підтримка всього цивілізованого світу.
А як взагалі виглядає спілкування дружин послів? Це також процес, передбачений протоколом?
Звичайно, скрізь, де збираються жінки, створюється особливе інформаційне поле. Для мене воно дуже цінне. Оскільки переймати «живий» досвід завжди набагато ефективніше, ніж читати підручники з протоколу. В Оттаві 130 посольств. Тобто нас багато, і тому для зручності спілкування ми розділені на групи: Європа, Америка, Азія, Африка… Бачимось кілька разів на місяць. Це розмови за кавою, екскурсії, мандрівки. Навіть гуртки по інтересах. Але важливо, що за цим приємним проводженням часу завжди є більша мета: так, приміром, нещодавно ми організували великий благодійний аукціон, де збирали гроші на освітню програму для дітей-іннуітів з канадської Арктики. Це закрите середовище, в якому дітям непросто здобути добру освіту. Якщо узагальнити, робота дружини посла – достойно представляти свою Батьківщину і бути вкладом в країну, де працює її чоловік.
Які події з тих, що ви допомагали організовувати, були для вас найважливішими за цей час в Канаді?
Дуже відповідальним було святкування 75-ї річниці Конгресу українців Канади в Торонто. Це був масштабний захід, півтисячі гостей. Я модерувала дискусію між українськими послами в Канаді та Америці та президентом цієї організації. І це був цікавий досвід з точки зору мови. Канада — двомовна країна. Навіть прем’єр-міністр виголошує свої промови, переходячи з англійської на французьку. Тому, щоби англомовна частина української громади не відчувала себе самотньо, вирішили вести дискусію українською та англійською.
Ще було дуже цікаво вести українське фешн-шоу, яке тиждень тому проводили напередодні великого Канадсько-українського бізнес-форуму. Сюди привезли колекції шістьох українських дизайнерів, і це був неймовірний успіх. Сьогодні українське — це модно.
А який день у Канаді був для вас найщасливішим?
Мій день народження. Цьогоріч він співпав із річницею Ліги українських католицьких жінок Канади – потужної організації, яка об’єднує наших жінок по всій Канаді. Урочиста частина проходила у греко-католицькому храмі Оттави, біля якого стоїть пам’ятник Шевченку. І в кінці неймовірно красивої літургії священик сказав: «А тепер ми хочемо привітати дружину нашого посла з днем народження!». І вся церква, разом із церковним хором, заспівала мені «Многая літа». Я навіть не можу передати свої емоції! Більш потужного заряду і кращого подарунка на свій день народження я не могла уявити! Це було ніби благословення Боже.
