Відкрийте для себе український колаж. Інтерв’ю з Сергієм Святченком і Олегом Василенком

Мистецтво колажу поєднує безліч елементів — свідоме й несвідоме, внутрішній світ митця та вже наявні ідеї. 11 серпня в Національному музеї «Київська картинна галерея» відбудеться відкриття виставки «Український колаж» — присвяти цьому напряму. Масштабна експозиція представить роботи таких відомих особистостей як Сергій Святченко, Сергій Параджанов, Поліна Велер, Юрій Іллєнко, Марія Рева, Олександр Ройтбур та інших.

Про особливості українського колажу, його природу та мету нової виставки читайте у великому інтерв'ю L’Officiel Online з куратором Олегом Василенком і митцем Сергієм Святченком. 

Олег Василенко

Починаючи з 2020 року, активно почав цікавитися саме напрямом колаж. Тоді він майже не був представлений в «артпросторі» нашої країни. Якщо говорити метафорично, це був величезний і пустий простір. Не було людей, кураторів, які б професійно й на високому рівні могли представити цей напрям.  

Мені знадобився майже рік, щоб наповнити свою колекцію роботами митців з усієї України. Було зібрано майже 100 робіт, це й вплинуло на назву циклу виставок «Український колаж» (колажі з кожного куточку України).  

Важливу роль в наповненні колекції тоді зіграв галерист і колекціонер Євген Карась, він особисто допомагав мені відбирати роботи, а також давав поради. Перші дві виставки, в Мистецькому Арсеналі й Хмельницькому національному художньому музеї, були для мене ознайомчими. Я набирався досвіду, спілкувався з кураторами, арткритиками, директорами, менеджерами музеїв, галерей і із самими митцями. 

Пізніше зрозумів, що маю досвід та певні зв’язки, тому вирішив зробити великий, дійсно високого рівня проєкт — виставку; представити на ній найвидатніших митців України. З допомогою Олександри Чичкан, Поліни Велер, і, особливо, Сергія Святченка це стало можливим.  

Сергію, якби ви трактували термін «українського колажу»? Наприкінці 70-х ви одні з перших в Україні почали створювати колажі на мистецькому рівні.

Сергій Святченко: Я не думаю, що сьогодні ми в змозі говорити про український колаж як явище. Для цього потрібні дослідження, наукові статті та дисертації. Зокрема, якщо говорити про спадщину мистецтва 20-30-х років та архітектуру конструктивізму. 

Це велике поле для роботи. Якщо говорити про мене, «данського українця», який використовує техніку колажу як творчу стратегію протягом 40 років, робить виставки, інсталяції, фільми та отримує нагороди, мабуть, у цьому контексті можна вважати, що я представляю український колаж у Європі та у світі. Проте широке розуміння українського колажу чекає на своє дослідження.

Як можна диверсифікувати та монетизувати мистецтво колажу?

Сергій Святченко: Колаж — це дуже гнучке медіа. Використання: від мультиплікації, фільмів до архітектурних ілюстрацій. Він гарний в різних масштабах. Завжди є можливість переходу з медіа в медіа. 

Оригінальні роботи вимагають досконалості композиції, пропорції та колірного балансу. Одним словом, якості (читай досвіду). Переходячи до «монетизувати», висловлю свої переживання. Не до самого факту, а до тієї згубної швидкості, з якою це відбувається. Процес мистецтва — довгий, «самоз’їдаючий» і радісний водночас. 

Обираючи свій шлях у мистецтві, ми маємо це пам'ятати. Не геніальність аматора мене хвилює (один із мільйона), а агресивність посередності.

Що таке колаж як вид мистецтво для вас?

Олег Василенко: Скажу словами класика: «Колаж — це поєднання елементів нашого життя». Під час спілкування годинами саме цю фразу мені сказав Сергій Святченко. Колаж для мене — це не просто щось наклеїти на білий папірець і видати за витвір мистецтва. Це велика робота, художник має прийти до неї природним шляхом, мати певний життєвий досвід та освіту, що теж важливо. Тоді колаж зростає в митцеві як метод самовираження, а прожитий і накопичений досвід передається за допомогою техніки.

Мені дуже пощастило в процесі створення проєкту. Вдалося зв’язатися й отримати згоду на участь видатного дансько-українського художника зі світовим ім’ям — Сергія Святченка, ветерана українського колажу. Ідея втілилася в міжнародному форматі завдяки його підтримці й досвіду організації безлічі виставок. Так, були залучені представники Міністерства закордонних справ і данського посольства.  

Сергію, вам вдалося представити виставку на міжнародному рівні, заручившись підтримкою посла з Данії. У цій країні ви живете вже 30 років.

Я позиціюю себе як культурного дипломата. Культурна дипломатія створена в середині 80-х нами, тоді молодими людьми, під час «перебудови й гласності». Ми з Віктором Хаматовим створили перший в Україні центр сучасного мистецтва «Совіарт» та почали виставляти молодих українських митців на заході. Одним із наших перших та надійних партнерів у різних культурних проєктах була Данія, яка згодом стала моєю другою батьківщиною, батьківщиною моїх дітей та країною, де я реалізувався як митець.  

Відтоді ніколи не втрачав зв'язків з посольством Данії. У 2022 році працював із данським послом в Україні Олє Міккельсеном над організацією святкування 30-річчя культурних зв'язків між двома країнами. Ми планували провести велику історичну виставку, пов'язану з данськими вікінгами, експозицію сучасного мистецтва та інші культурні заходи у Києві, очікувався приїзд королівської сім'ї. На жаль, війна зруйнувала наші плани. 

Щодо виставки «Український колаж», то для мене було природно звернутися до посольства за підтримкою цього проєкту та провести його в рамках культурного співробітництва. Я також добре знайомий з українськими дипломатами в різних містах Європи, які підтримували експозиції, пов'язані з українськими культурними проєктами. 

Наприклад, остання ініційована мною виставка Unfolding landscapes: Landscapes and poetics in Ukrainian art показана в художніх музеях Данії, Бельгії та Швейцарії. Її провели в рамках співпраці Міністерства Закордонних справ України і Європейського Союзу.

Портрет Сергія Святченка. Фотограф: Christian B 

Знову питання до Сергія. Ви займаєтеся колажем уже 40 років, створили новаторські підходи і свого роду школу для сучасних колажистів. Що можете сказати про колажі живописців, скажімо, Ройтбурда та молодих авторів?

Це не колажисти, а художники, які працюють з колажем, однією з технік сучасного мистецтва. Багато художників у своїх роботах використовують техніку колажу як ескізи до великих живописних проєктів. Проте, якщо людина талановита, а Ройтбурд був без сумніву талановитим художником і особистістю, його колажі, представлені на виставці, заслуговують на увагу та вивчення.

Школа колажу Less заснована мною в данському Віборзі у 2020 році. Вона побудована на моїх принципах LESS — художньої стратегії створення зображень, у якій максимум три елементи комбінуються для формації нового значення. LESS пасує до техніки колажу як філософії та художньої стратегії. 

На жаль, не можу сказати, що добре знайомий з українськими молодими художниками. Окремі імена тих, хто брав участь у виставці Unfolding landscapes: Landscapes and poetics in Ukrainian art знаю, але загалом знайомий неглибоко. Єдине, що можу сказати з упевненістю: українці — талановита унікальна нація, і в неї є майбутнє, складне, але є.  

Олегу, ви виступаєте куратором виставки. Як добиралися художники та роботи?

Олег Василенко: Від початку я хотів зробити проєкт максимально високого рівня з великою кількістю учасників, які відповідають розмірам музею; визначив для себе ті горизонти, де мої бажання і можливості збігаються. 

Що ви хочете донести відвідувачам?

Олег Василенко: Завдання виставки — це передусім познайомити глядача з мистецтвом колажу, яким займаються художники в усьому світі. Про сучасний колаж написано багато книг, проводяться великі міжнародні виставки і дослідження. Для мене на цьому етапі було важливо показати певний зріз сучасного колажу України, його тенденції і художників, які ним займаються. 

Друге завдання — почати глибокі дослідження в напрямі колажу, визначити його коріння і тенденції. Я планую використати досвід пана Сергія, чиї дослідження корисні в складанні спадщини українського колажу, якого чекає світле майбутнє, як і всю країну.

Читайте також: Виставка Freddie Mercury: A World of His Own.