З 13 лютого по 1 червня в Музейно-виставковому центрі Музею історії міста Києва проходитиме перша ретроспективна експозиція «Всесвіт Любові» художниці, дизайнерки й шістдесятниці Любові Панченко. «Це перша ретроспективна виставка геніальної української мисткині, про яку світ, на жаль, гучно заговорив лише після її трагічної смерті — Любов Панченко загинула внаслідок російської окупації Бучі у 2022 році», — зазначають у музеї.
Про життя та геометрично яскравий доробок Любов Панченко, який допоміг зародитися сучасній українській етномоді, нижче розповідає L’Officiel Online.
Любов Панченко
Любов Панченко народилася напередодні Другої світової війни — 2 лютого 1938 року в селі Яблунька, що нині є частиною міста Буча на Київщині. Батьки, що були зайняті роботою й домашнім господарством, не розуміли пристрасті дівчини до мистецтва, хоч її матір і сама вишивала рушники, сорочки. Попри це, художниця й дизайнерка вирішила вивчати вишивання у Київському училищі прикладного мистецтва. Студентське життя в столиці не було легким: мала стипендія, недоїдання, через що розвинулася дистрофія.
Згодом Любов Панченко вступила до Українського поліграфічного інституту імені І. Федорова, щоб опановувати графіку. У цей період вона починає займатися ліногравюрою — різьбленням малюнка на лінолеумі, — створює ілюстрації до українських пісень, поезії, мандрує Карпатами, звідки привозить етюди. Подорожувала художниця й селами Полісся, в яких збирала зразки народної творчості, обмінюючи нові простирадла, рушники на старіші вироби з самобутніми візерунками.
«Материнство», Любов Панченко. Колаж із пальтової тканини
«У зоряному просторі», Любов Панченко. Колаж із пальтової тканини
Значущою частиною життя Любові Панченко став «Клуб творчої молоді», осередок ранніх шістдесятників, до якого належали Алла Горська, Іван Дзюба, Віктор Зарецький, Василь Симоненко й численні інші видатні постаті. Творчість мисткині знайшла відгук серед однодумців. Вона створювала національні костюми для хору «Жайворонок», сорочки для своїх сучасників, розробила ескізи українських рушників та оформила стіни Музею Тараса Шевченка. В її сповнених української ідентичності вбраннях одружилися шістдесятники Євген Обертас і Ніна Лащенко. У батьківському домі Любові Панченко любили збиратися групи колядників та заразом шістдесятники, зокрема В’ячеслав Чорновіл, Іван, Надія Світличні та Людмила Семикіна.
А втім, період хрущовської відлиги з послабленим радянським тиском завершувався. Коли у травні 1967 року представники шістдесятників, серед яких була й Любов Панченко, вшановували роковини перенесення праху Тараса Шевченка з Петербурга до Канева, це завершилося погрозами виключення з навчальних закладів, арештами та «приверненням уваги» КДБ.
Ескізи жіночого вбрання, 1960-ті, Любов Панченко
Творчість Любові Панченко, художниці з надзвичайною довгою чорною косою, повсякчас вбрану у виразно національний одяг, охоплювала живопис, декоративний розпис, колаж, графіку. Особливо знаковою є робота шістдесятниці як дизайнерки одягу. Вона була однією з перших, хто переносив переосмислені етномотиви на сучасні образи, силуети 60-х років з ошатними, елегантними головними уборами, а її схеми вишивки друкував тоді провідний український журнал «Радянська жінка».
Працюючи в Республіканському будинку моделей, Любов Панченко зіштовхувалася з наріканнями керівництва, що міністру не до вподоби її доробок, хоч іноземці ним захоплювалися. Створений нею одяг, не віддавали на виробництво. Тоді вона сказала, що «краще змінити міністра».
Головні убори уборів та свити з аплікацією, 1960-1970-ті, Любов Панченко
Ескізи жіночого вбрання, 1960-ті, Любов Панченко
Залишки пальтових тканин Любов Панченко використовувала, щоб створити свої барвисті колажі з чарівливими постатями українок, анімалістичними сюжетами, козаком Мамаєм і Тарасом Шевченком. «Ті, хто туди входили, працювали під чужу дудку, а я — під свою», — говорила вона про те, чому не стала членкинею спілки художників. «Мені все життя нав'язували політику, а я була далека від неї. Але завжди та скрізь розмовляла українською мовою».
Майстерність Любов Панченко не отримала належного визнання в радянські часи: її роботи не виставляли та не публікували аж до здобуття Україною державності. У 1994 році з життя пішов чоловік художниці Олексій Олійник, відтоді вона жила сама в Бучі. Здоров’я дизайнерки погіршувалося, а умови життя були важкими, враховуючи до того ж стан митскині.
У 2022 році на 85-му році життя Любов Панченко покинула цей світ після того, як понад місяць голодувала в Бучі, опинившись в ізоляції під час російської окупації. «Ці роботи явно несуть печать геніальності», — говорив на одній із виставок художниці та дизайнерки поет, літературний критик Євген Сверстюк. «Вона живе у своєму світі, вона відкриває нам цей світ».
Читайте також: Бранець краси: що треба знати про художника Віктора Зарецького — творця української неосецесії