Музей Михайла Грушевського та БФ «Таблеточки» організовують благодійний вечір до Міжнародного дня музеїв: 18 травня відбудуться читання «тревел-блогів відомих людей 19 століття». Гості зможуть почути листи та історії Михайла Грушевського, Миколи Лисенка, Лесі Українки, Івана Франка та Соломії Крушельницької, у яких ті описували свої мандри. Читатимуть блоги акторки «Дикого театру» Катерина Вишнева, Людмила Русланова, Євгенія Непиталюк, Ганна Клименко, а також громадські діячі Павло Вишебаба та Дмитро Щебетюк. Усі гроші, отримані з продажу квитків на подію, будуть спрямовані на допомогу онкохворим дітям.
Спеціально до події ми ексклюзивно публікуємо уривки з творів, що читатимуться на вечорі, та ділимось тревел-лайфхаками відомих українців.
•
Тревел-блог Миколи Лисенка — його листи до рідних — описує чи не кожну мить подорожі на навчання до Лейпцига (Лейпцизької консерваторії). То був 1867 рік, коли Львів ще був закордонним (частиною Австро-Угорської імперії), а шлях до Німеччини складав не кілька годин, а декілька днів.
«В Бреславле за обедом познакомился с неким немецким Ботмеером, с которым мог все время говорить по-французски, осматривал с ним город, поехали в театр. Паскуднее этого вы не можете себе ничего вообразить. Деревянный весь, як у Кременчуці, лож нема; німці сидять у шляпах, курять тут же сигари и п'ють пиво, а німкені регочуться на весь рот, — а нема з чого і реготатись, бо препаскудно грали якийсь водевіль. У нас только и хватило терпения высидеть этот водевиль. Это, впрочем, летний театр, есть, говорят, лучший, зимний. Пил с ним чай в Gallich-hotel, великолепном по обстановке и роскоши. Не хватило времени — поезд шел в Дрезден, через то я не пошел в концерт военной музыки».
З листа Миколи Лисенка
•
1904 року Михайло Грушевський та Іван Франко вирушили у подорож до Італії. У Венеції Грушевський мріяв бути венеціанцем, хоча по дорозі відставний австрійський генерал і нарікав на те, що місто давно вже стало туристичним атракціоном.
«Венеція, пишна, аристократична дама, вдóва королева Адріатики, що відкриває перед гостем двері свого розкішного, по-королівськи вбраного салону, повного блискучих реліквій, блискучо прибраного і вивоскованого, і стрічає в нім його повна величавої прихильності, томна і нічим не зайнята; таке вражіння має чужинець, вступаючи до неї «з парадного ходу» — від площі Марка або ще ліпше — від п’яцетти. І ми, пересичені успіхами техніки, артистичної творчості, безконечної маси пишних взірців краси й артизму, не можемо без захвату дивитися на сі дивні твори старого артизму — сі єдині в світі ажурні галереї з білого мармуру, сі безконечно гарні в своїй простоті й оригінальності луки вікон, сю спокійну велич візантійської базиліки... Але в тих часах се було не тільки гарне, оригінальне, визначне в ряді безлічі іншого гарного й оригінального, яке можна бачити тепер майже в кожнім більшім місті. Тоді се був едем краси, цивілізації, культури, про який не мали поняття темні люди, що родилися й умирали серед убогої, дикої природи варварських країв і такого ж убогого, темного, дикого їх життя».
«По світу» Михайло Грушевський
Далі їх шлях лежав до Риму.
«Перші готи, які хотіли здобути Рим і при цьому жалюгідно потерпіли крах, приходять мені на думку, коли я із професором Грушевським бродив по Риму. Висловлюючись фігурально, ми також прийшли з галицького пралісу прямо в Рим, радше щоб втекти із нашого любого пралісу і його приємностей та серед старих каменів і бронзових скульптур трохи заспокоїти розладнані нерви, ніж справді вивчати Рим. Ми бродили то по церквах і музеях, то без жодного плану по вулицях і площах, оглядаючи залишки минулого, і спостерігали нове, сучасне життя італійської столиці, не піддаючись надто враженням, але і не закриваючи очей на кожне велике видовище, на кожну красу. Нам, сучасним варварам, в сучасному Римі повелося набагато ліпше, ніж тим легендарним готам, бо ми, навчені їхнім прикладом, не наважувались вилізати із нашої буди без хоча б мізерної кількості грошей».
«Римські враження» Іван Франко
•
Усі наші герої були знайомі між собою, могли поділитися один з одним своїми спогадами та враженнями. А от Соломія Крушельницька, наприклад, не надто любила розповідати про своє життя. Її подорожі описала подруга — аргентинська піаністка і музикознавець Жозефіна (Негріта) Кано де П'яцціні.
«Одного чудового вечора ми приїхали в Кордову. Відпочивши трохи після дороги, пішли прогулятися по її вузеньких вуличках. Раптом почули, як хтось чудовим голосом співав мелодійну андалузьку пісню. Соломія чула цю пісню вперше і була вражена її красою. Мовчки ми йшли туди, звідки долинав спів. Побачивши нас, юнак замовк. Коли ми підійшли ближче, Люїсіто спитав: «Юначе, чому ви перестали співати?» «Я не знав, чи ця пісня подобається вам», — почули ми у відповідь. «Вона нам дуже сподобалась, — сказала Соломія. — Ваш чудовий спів і привів нас сюди. Співайте, юначе, співайте». Але юнак відмовився. «Тоді я вам заспіваю», — сказала Крушельницька».