У 1960-ті роки молодіжна культура вирувала у музиці, кіно та моді, й разом з цим вирієм з'явилася і мініспідниця. Її винахід приписують британському дизайнеру Мері Квант і французькому кутюр'є Андре Куррежу. Роль мініспідниці полягає в тому, що вона стала символом революційної свободи для молодих жінок та ознакою жіночого стилю, який вони могли б назвати своїм власним. Післявоєнна мода намагалася відродити традиційно жіночні силуети, але довгі подоли просто не могли протистояти енергійності молодих жінок та зростанню їхнього прагнення до самовираження.
Незабаром мініспідниці з'явилися всюди. Такі дизайнери, як Ланвен, П'єр Карден та Сен-Лоран, підняли цей фасон на новий, розкішний рівень, демонструючи укорочені подоли у всіх своїх колекціях. Тим не менш паризька індустрія от-кутюр виступила проти, а журнал L'Officiel й взагалі оголосив: "LE COURT EST MORT" ("Коротка спідниця мертва") — в одному з номерів 1970 року.
Незважаючи на усі фактори, мініспідниця продовжувала існувати, з кожним десятиліттям стаючи все більш і більш мікро, і врешті-решт закріпилася на модному п’єдесталі. Про це свідчили елегантні мініспідниці А-силуету, які прикрашали кутюрні колекції Chanel та Versace у 1990-х і на початку 2000-х років.
Джинсова мікроспідниця з низькою посадкою, можливо, є одним з найбільш переважних елементів моди Y2K. Вона запам’яталась нам як ключовий елемент гардероба Періс Гілтон і всього акторського складу серіалу "Лагуна Біч" (2004). Нещодавнє відродження моди Y2K свідчить про те, що джинсове міні знову знайшло своє місце у шафах модниць. За декілька десятиліть мініспідниця перетворилася на гламурне визнання неприкритої жіночності, позначивши свою траєкторію як справді сучасну частину історії моди.
Читайте також: Колаборація з Nike і монохромні луки: Jacquemus показали одразу дві колекції серед соляних гір у Франції