Коли майбутня художниця Оксана Павленко прийшла до майстерні Михайла Бойчука, він не хотів її брати до свого класу. «Не буду я вчити дівчат! Вони повиходять заміж, ото й все їхнє навчання!». Але взяв таки – на початку ХХ століття разюче змінювалося ставлення до ролі жінки у суспільстві.
За ініціативою HeForShe, глобального руху солідарності, який зосереджує свої зусилля на досягненні ґендерної рівності та розширенні прав і можливостей жінок, у Національному художньому музеї України пройшла екскурсія, в ході якої було продемонстровано головні та найбільш поширені жіночі образи в українському мистецтві. Ми записали ці історії і ділимось з вами.
Покрова із зображенням Богдана Хмельницького
В добу барокко Богоматір набуває образ української жінки-захисниці. Прикладом може слугувати ікона Покрова із зображенням Богдана Хмельницького та світських осіб — це твір, який був створений у першій половині 18 століття. Покрова Пресвятої Богородиці — одне із великих церковних свят, яке відзначають 14 жовтня. Запорозькі козаки вважали Пресвяту Богородицю своєю покровителькою.
Портрет Кароліни Шнауфферт, Павло Шлейфер
Кароліна Шнауфферт та художник Павло Шлейфер мали семеро дітей, серед яких – відомий архітектор та колекціонер Георгій Шлейфер. Коли Павло Шлейфер повернувся 1846 року до Києва з навчання у Санкт-Петербурзі, він викладав малювання у Київському інституті шляхетних дівчат: Шлейфер був впевнений в тому, що жінки мають отримувати освіту, та намагався цьому сприяти.
«Жертва фанатизму», Микола Пимоненко
«Жертва фанатизму» написана у 1899 році. Цей соціальний твір було створено художником після того, як він прочитав в газеті про побиття членами іудейської громади дівчини, яка закохалася в українця і перейшла в християнство. Перед написанням картини Пимоненко відвідав містечко Кременець на Волині, де зробив багато ескізів з натури. На картині зображена молода дівчина в розірваній сорочці, яка рятується від розлюченого натовпу, на її шиї видно хрест. Прямо навпроти неї стоїть чоловік в іудейському ритуальному одязі. Багато хто з натовпу озброївся палицями. Батьки дівчини знаходяться трохи осторонь: мати ридає, відвернувшись від дочки, а батько підняв праву руку на знак зречення від неї.
Портрет Лесі Українки, Іван Труш
Іван Труш познайомився з Лесею Українкою у 1900 році під час своєї першої подорожі до Києва. Лесі Українці було тоді 29 років, Івану Трушу – 31. Вони відразу відчули взаємну симпатію, у них було багато спільних поглядів: обоє були сформовані як патріотично свідомі творчі особистості під значним впливом Михайла Драгоманова. Труш виношує ідею намалювати портрет Лесі. Для роботи йому виділили просторий зал зі скляним дахом у щойно відбудованому Національному художньому музеї України. Леся Українка приїздила туди позувати. Сеанси тривали по 2 години, а дорога до музею забирала у Лесі півтори години часу, що було досить обтяжливим, але вартим того.
«Дівчина з яблуками», Оксана Павленко
Оксана Павленко – одна з найкращих учениць Михайла Бойчука, але цей статус дався дівчині нелегко. У грудні 1917 року, коли її зарахували до Академії мистецтв, Павленко хотіла потрапити до групи видатного художника-монументаліста, але, коли прийшла до Бойчука, він не захотів брати дівчину. Втім, пізніше все-таки взяв. Оксана присвятила себе монументальному живопису та опанувала такі техніки, як фрески та художня обробка кераміки. Набуті в училищі навички та природні здібності обумовили те, що вже на першому році навчання студентку Павленко було запрошено Михайлом Бойчуком до участі в розписах Луцьких казарм у Києві. Також вона брала участь в експериментальних розписах на стінах аудиторій Інституту пластичних мистецтв.
«Три жіночі постаті», Олександра Екстер
«Три жіночі постаті» – це автопортрет авангардистки Олександри Екстер з її подругами, художницями Євгенією Прибильською та Наталією Давидовою. Авторка навмисне не малює обличчя, залишаючи лише чисту геометричну форму – овал. Проте жести, горда постать, сила звучання кольорів розкривають незалежну натуру жінок, які сміливо прокладають свою дорогу у житті та мистецтві.
«Автопортрет з сином», Алла Горська
Алла Горська — українська художниця-шістдесятниця та відомий діяч правозахисного руху 1960-х років в Україні, дружина художника Віктора Зарецького. Була однією з авторок листа-протесту 139-ти — громадського листа на ім'я Леоніда Брежнєва, Олексія Косигіна та Миколи Підгорного з вимогою припинити практику протизаконних політичних судових процесів. На картині «Автопортрет з сином» Алла Горська зобразила себе з сином Олексієм на фоні декорованого полотна.
