Тенденція ресайклінгу й апсайклінгу щороку набуває популярності в Україні, що говорить про потенційний вектор сталого розвитку моди в країні. Редакція L`Officiel Online поспілкувалася з Анною Шаш, засновницею та дизайнеркою бренду W8LESS, який нещодавно представив капсульну колекцію трикотажних образів, нитки для яких були виготовлені зі старого деніму в Італії. Про стан українського ресайклінгу, пошук матеріалів та можливостей розвитку сталого бізнесу нижче.
У чому різниця між мінімальним продакуванням і виготовленням речей з перероблених тканин?
Під мінімальним продакуванням я розумію обмеження виготовлення товару в кількісному вимірі. Тобто виготовлення тільки таких обсягів товарів та продуктів, які будуть придбані споживачем. Це стосується і виготовлення продукції з первинних матеріалів, і може стосуватися ресайклінгу чи апсайклінгу.
Для розуміння суті питання: зазвичай fashion-бренди, особливо глобальні компанії, одразу виготовляють дуже великі партії товарів. Сподіваючись, що можуть передбачити попит і продати все. В реальності виходить так: певний обʼєм продається по першій ціні, ще якась кількість продається на знижках, але доволі велика частина товару так і залишається на складах. Це проблема не тільки з точки зору бізнесу - гроші витрачені на виробництво, маркетинг та логістику - головне питання для вирішення поялягає в сталому розвитку. Було завдано шкоди природі за рахунок даремно витрачених ресурсів.
В свою чергу виготовлення матеріалу з перероблених тканин - це повторне споживання сировини, яку вже використовували раніше. Повторне використання тканин - це як багаторазова соломинка для напоїв: чим більше використовуємо, тим менше шкодимо планеті.
Одночасно з цим, навіть при повторному використанні тканин слід вважати на мінімальне продакування. Та виготовляти нові моделі одягу поступово, вважаючи на попит та вірно розраховуючи потрібні обʼєми.
На мою думку, такої синергії повторного використання та мінімального продакування можуть досягнути лише невеликі та справді відповідальні бізнеси. Оскільки, контроль попиту та відповідне виготовлення товару доволі складний крок в умовах швейного процесу - це робить виробництво дорожчим та потребує значно більшої уваги. Але я пишаюся тим, що нам вдається комбінувати ці два підходи та отримувати максимум.
Як бренд шукає дійсно якісні перероблені матеріали? Які країни представляють найбільший асортимент?
Ми проводимо велику роботу з пошуку якісних перероблених матеріалів, як і всієї сировини загалом. Це і спілкування з постачальниками в Україні, і пошук виробників по всьому світу. Дуже допомагають виставки, на яких виробники представляють та знайомлять зі своїми новинками. Одна з найбільших виставок такого роду проходить в Італії.
Зараз ми співпрацюємо з італійськими постачальниками переробленого котону, виготовленого з використаних джинсів. У нашого партнера є й інші цікаві ресайклінг-позиції, які ми плануємо використовувати в майбутньому.
На мою особисту думку, виробництво перероблених матеріалів слід шукати в найбільш розвинених країнах. Країнах, які самі приділяють увагу сталому розвитку, контролюють вуглецеві викиди, сортують та переробляють сміття і так далі.
Виробництво перероблених матеріалів розвивається тоді, коли суспільство готове до цього, коли турбота про світ навколо, про сталий розвиток є чимось загальноприйнятим на державному рівні. Звідси і можна зробити висновок, що в Китаї, для якого первинною є більші обсяги виробництва та дешевизна матеріалів, перероблені матеріали можна не шукати. А от в європейських країнах, де сортування сміття є нормою для кожної родини та вся країна дбає про вуглецевий слід, ми й знайшли ті самі матеріали.
Який стан українського ресайклінгу зараз?
Важко сказати про ринок в цілому, але однозначно, як ресайклінг, так і апсайклінг набирає популярності в Україні. Зараз можна побачити все більше брендів, які досліджують та намагаються працювати з переробленими матеріалами. Українські дизайнери та бренди дуже інноваційні, завжди відкриті до нового та люблять експериментувати.
Після початку повномасштабної війни, більша частина модної індустрії приділяє увагу дослідженню українській ідентичності: локальним мотивам. І це цілком зрозуміло і, більш того, приносить плоди та впізнаваність на світових ринках. І ці досліди національної ідентичності, очевидно, перебирають на себе увагу від екологічних ідей, на кшталт роботи з переробленими та повторно вдіванними матеріалами.
Наскільки важко вибудовувати внутрішні процеси для брендів, які зацікавлені у сталому розвитку?
Коли ми говоримо про сталий розвиток в модних брендах, то маємо на увазі значно ширше поняття, ніж просто використання екологічних матеріалів чи ресайклінг.
Визначення сталого розвитку формулюється як «розвиток, який задовольняє потреби нинішнього покоління без шкоди для можливості майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби». Для сталого fashion-бізнесу це цілий спектр процесів, які слід враховувати при виробництві:
- створення колекцій та моделей, які клієнти будуть хотіти носити не один сезон, а довше. А отже не гонитва за fast fashion, а вміння грати в довгу з поза часовими моделями та стилем;
- використання якісних матеріалів, які дозволяють носити речі декілька сезонів;
- мінімізація виробництва, так щоб весь виготовлений товар був проданий, а не залишався на складах;
- використання абсолютно всієї тканини: залишків та клаптиків, замість утилізування;
- підхід по пакування замовлень та зберігання товарів, та інші питання.
Імплементація цих підходів в виробництво робить наш бізнес складнішим та дорожчим. Але я вірю, що в довгостроковій перспективі саме цей підхід виграє. Для початківців маю гарну пораду - одразу починати бізнес з прицілом на сталий розвиток. А для гравців ринку, які мають намір змінитись на краще - впроваджувати зміни поступово, щоб не виснажити себе та компанду значним обсягом роботи.
