Зараз у Європі розпочався не лише різдвяний сезон, але і сезон гарячого шоколаду. Саме тому мені стало цікаво відкрити для себе різдвяно-гастрономічну складову цієї частини світу. Прямим чартерним рейсом я відправилась з Києва до Тревізо, що неподалік Венеції. Можна було поїхати західніше, щоб кататись на лижах в італійські, або ж Доломітові, Альпи, а той, хто закоханий в Італію, міг проїхати південніше — до Риму та Неаполя. Мій же маршрут базувався довкола півночі Італії та Швейцарії.
Місто гондол та карнавалу зустріло сонцем та ранковою розміреністю казкової локації. Туристів в цю пору не так багато, як влітку, і є нагода добре роздивитись всі визначні місця. Я, наприклад, відправилась в Палац Дожів, куди ніколи не встигала зайти в попередні відвідини Венеції. Зала Великої наради мене справді вразила. Саме тут обирали дожа, тут розміщувався найважливіший політичний орган Венеціанської республіки. Одну з стін зали прикрашає величезна картина Тінторетто «Рай». Вона була настільки важливою для художника, що він навіть попросив зменшити суму гонорару за неї. В Палаці Дожів особливу увагу надавали оздоблюванню стелі, тож рекомендую робити селфі на її фоні.
Гарячий шоколад у Венеції я вирішила випити у легендарному кафе Florian, що знаходиться прямо на площі Сан Марко. Сюди свого часу заходили Байрон, Хемінгуей та Енді Уорхол, а зараз тут можна зустріти, наприклад, Міранду Керр. Густий шоколад приносять разом із склянкою води, щоб запивати солодкість напою та добре відчувати смак.
Після Венеції маршрут пролягав до Мілану і, звісно, я відправилась на віа Монтенаполеоне, щоб помилуватись різдвяним декором та святковими вітринами. Найбільше мене вразив бутік Cartier, наче перев’язаний гігантським червоним бантом. Саме на цій вулиці знаходиться філія одного з найстаріших кафе в місті — Marchesi. Воно невеличке та оформлене у пастельних кольорах. Персонал дуже уважний, а серед сусідів за столиками місцеві аристократи чи наші співвітчизники, що ведуть переговори щодо мільйонних контрактів прямо по телефону. Гарячий шоколад тут має, на мою, думку, ідеальну текстуру – він досить рідкий, щоб пити його, і в той же час не має водянистості какао.
З Мілану за 45 хвилин можна дістатись до легендарного озера Комо, на якому Джордж Клуні купив собі віллу, піднявши, тим самим, ціни на місцеву нерухомість в декілька разів. Місто Комо знаходиться прямо на кордоні з Швейцарією. Прямуючи на північ до Цюріха можна заїхати в карликову державу Ліхтенштейн, де колись була дуже м’яка фінансова політика і у якій було зареєстровано 73 тисячі компаній — і це на площу країни, що трохи більша за Париж. Головну вулицю Вадуцу, столиці королівства, можна пройти за 20 хвилин, однак філателісти затримаються тут довше – країна випускає дуже багато марок і добре заробляє на цьому.
За півтори години їзди на північний захід від Ліхтенштейну знаходиться німецькомовний Цюріх — серце фінансового механізму світу. Незважаючи на свою бізнес-орієнтованість, місто дуже затишне На площі Paradeplatz розташоване легендарне кафе Sprungli, звідки колись почалась історія культової для солодкоїжок марки Lindt.
Саме у цьому місці зустрічаються заможні жителі Цюріха — це прекрасна локація для people-watching. Якщо замовити гарячий шоколад та трюфельне тістечко, спеціалітет закладу, то складеться відчуття, що шоколаду ви їстемете найближчі кілька років. Однак вже наступного дня вам захочеться ще. Поціновувачам мистецтва рекомендую подивитись вітражі Марка Шагала, який у 1970-му подарував їх церкві FrauMunster. Вони виконані у впізнаваній естетиці цього художника.
На південний захід від Цюріха знаходиться фактична столиця країни – Берн. Однак швейцарці називають його федеральним містом, підкреслюючи рівноправність головних міст кантонів («областей») своєї країни. В теплі сезони на кожному вікні будинків у старому місті жителі виставляють червону герань від пристріту. Мерія навіть повертає гроші за ці квіти, але тільки якщо герань червоного кольору.
На Крамгассе 49 з 1903 по 1905 рік знімав квартиру Альберт Ейнштейн. Кажуть, що саме тут він вигадав теорію ймовірності. Relatively the best – саме це написано на блюдечках кафе, котре розташоване в цьому ж будинку. Особливість їхнього меню – гарячий шоколад «Ейнштейн», котрий мені більше смакував як какао.
Південніше Берну рекомендую відвідати містечко Монтре на Женевському озері, у якому 17 років прожив Набоков. Більшу частину цього періоду він з дружиною мешкав на 6-му поверсі готелі Montreux Palace. Набоков приїхав сюди після фінансового успіху «Лоліти». Саме звідси він робив вилазки в Альпи, на Корсіку та на Сіцілію, де ловив метеликів.
Поїздка по цьому регіону була б неповною без відвідин Турину у північному регіоні Італії, котрий називається Пьємонт. Це — перша столиці Італії та домівка Савойської династії, італійської королівської родини. В якості солодкого сувеніру привозьте спеціалітет Турину – солодкий шоколад джандуя, який містить 50% горіхової пасти з фундуку та мигдалю. Доречі, саме так колись називалась Nutella і саме таку начинку мають славнозвісні цукерки Ferrero Rocher.
Мій гастрономічний маршрут закінчувався у романтичному місті Верона. Побувавши у ньому, розумію, що воно саме собою могло надихнути на таку красиву історію, адже всі ці будинки, вулички й площі справді казкові. Всі фото виходять надзвичайними. На кількох центральних площах міста розмістився різдвяний ярмарок, котрий ще більше підсилив атмосферу казковості. Якщо приїдете сюди у листопаді, зможете поласувати стравами з каштану – тут з ним готують і м’ясо, і морозиво.