Для когось може прозвучати смішно, що у такої сфери бізнесу як мода є теорія (яка ще й в заголовку названа Великою). І ви будете сміятись з серйозності моди до тих пір, поки не прочитаєте, наприклад, кілька сторінок книги Ролана Барта «Система моди. Статті з семіотики кульутри». Хтось, може, навіть здивується тому, що до моди можна застосувати такі слова як супорт, таксономічна мова, знакова система, чи тому, що мода підлагає деконструкції з боку метамови. Моді, на перший погляд, поверхневому феномену присвятили свої роботи вчені, філосіфи, семіотики, історики чи аналітики. Ось список тих авторів та книг, які варто прочитати, щоб розуміти моду краще.
Продовжимо Роланом Бартом. Він вважається одним з найвидатніших структуралістів та семіотиків, що приділяв багато уваги співвідношенню мови і влади. Він вважав, що текст — це рід задоволення, а читання — щось на зразок прогулянки або навіть реалізації сексуального бажання. В його ессе та більших роботах зачіпаються мало не всі питання оточуючого середовища, але конкретно моді він присвятив вагому працю: «Система Моди. Статті з семіотики культури». Книга вийшла в 1967 році, вони присвячена семіологічному аналізу моди. Для Барта мода — це всього лише ідеальна модель змістоутворення, але книгу варто прочитати, хоч зрозуміти її буде не так же й просто.
Цитата: «Мода виступає як парадоксальна диковинка — семантична система, єдиною метою якої є ухильність рясно вироблюваного нею сенсу… У такій рефлексивній діяльності є уявна модель — це формальна логіка. Подібно логіці, Мода характеризується як нескінченна варіація однієї і тієї ж тавтології; подібно логіці, Мода прагне встановлювати відносини еквівалентності. Валідності, а не істини; нарешті, подібно логіці, Мода беззмістовна, але не безглузда. Це своєрідна машина, яка підтримуює сенс, але не фіксує його», Ролан Барт.
Культурологічні книги про моду досить часто перекладаються на російську мову. І пощастило, що існує видавництво «Новое Литературное Обозрение», яке опублікувало надзвичайно цікаву вибірку робіт. Метою видавців було зібрати книги на широке коло тем — історія костюма та дизайну, тілесні практики, історичні уявлення про красу і модну фігуру, мода і міське життя (архітектура, вулична мода, кафе, маршрути шопінгу), мода і мистецтво. До виданих та перекладених «НЛО» робіт увійши: «Фетиш: мода, стиль та влада» Валері Стіл, «Політична історія брюк» Крістін Бар, «Імперія Ефемерного. Мода та її доля в суспільстві» Жиля Ліповецького, «Люди в чорному» Джона Харві та інші.
Книги орієнтовані на інтердисциплінарне дослідження моди. Воно принципово відрізняє його від інших видань про моду, які носять комерційний характер. Разом з тим вони читаються на одному диханні, оскільки основні теми пов’язані з актуальними питаннями моди. Вище названі автори розмірковують про символічну мову моди у найбільш несподіваних ракурсах.
Цитати:
«Гардероб Джейн Ейр, професійної гувернантки, майже цілком складається з речей чорного кольору. Чорний одяг відповідає не тільки її положенню, але і тому, що а неї розвинена здатність до серйозної рефлексії. Цей одяг підходить до натури Джейн, загартованої втратами, печалями і горем, і до її енергійності, волі, та рішучості. Одягнена в чорне Джен підходить містеру Рочестеру: він темнокосий, смаглявий і, втілюючи собою похмуру і надламану владність, особливо привабливий в чорному. Вона називає його «сер» і «мій господар», хоча до кінця роману стає такою гувернанткою, яка наказує; жінкою, чий чорний одяг — символ сили і служби водночас», Джон Харві.
«Будь-який стиль, що допомагає людині втекти з «тюрми гендеру», безумовно, є «визвольним», Валері Стіл.
«У кого кюлоти, у того і влада», — говорили до того, як на зміну кюлотам, що закривали ноги тільки до колін, прийшли довгі штани», Крістін Бар.
«Чорний, безумовно, був високоморальним кольором, він означав справедливість в суддях, щирість і чесність в жінках, каяття у грішників, надійність в продавцях», Джон Харві.
Особливо цікавою є книга Ейлін Рібейро «Мода та Мораль». Вона зосереджується на проблематиці норм, законів, правил та на тому, як від них залежала мода. І навіть залежить зараз. Авторка досліджує «непристойні», викликаючі сексуальне збудження, предмети одягу або специфічні деталі крою, від корсетів і декольте до гольфиків і міні, що протягом століть ставали об’єктом жорсткої критики моралістів, які повязували бажання бути однаковими з душевною чистотою і високими моральними принципами. Ейлін проводить детальний історичний аналіз одягу і відкриває очі на дуже цікаві деталі. Навіть не віриться, що сьогодні жінки вдягаюься саме так.
Цитати: «З початку XIV століття жінки почали носити сукні без рукавів, її пройма поступово ставала все ширшою, до тих пір, поки це вбрання не перетворилося на сукню, відкриту збоку до пояса. Коли під нею стало видно облягаючий ліф, моралісти охрестили такий костюм сукнею з «вікном в пекло», Ейлін Рібейро.
«Жінки продовжували носити вільні сукні, часто з широкими рукавами і довгим шлейфом. Плаття були такими довгими для того, щоб під ними могли ховатися чорти», Ейлін Рібейро.
