Роботами українського живописця захоплювалась богема Парижу, українські емігранти і навіть фюрер. Так, ви все правильно прочитали, той самий фюрер. Художник вміло використовує ці зв’язки, в червні 1940 року дізнається про підготовку Німеччини до війни і доносить цю інформацію Сталіну. Він веде подвійне життя, пише роботи в жанрі ню і паралельно працює таємним агентом розвідки СРСР в Європі. Ні, це не анонс нової серії Бондіани. Це — надзвичайна, але правдива історія. Настільки непередбачувана, що ніби межує з реальністю. Зважаючи на всю її кінематографічність, хочемо поцікавитись: кого б ви обрали на головну роль Бонда і його дівчини, якби українська діаспора, що проживає на пагорбах LA, наважилась зняти сіквел про таємного агента?
Народився в Дніпропетровську, навчався в Донецьку, мобілізований в Добровольчу армію Денікіна, — така «Д»-алітерація якнайкраще описує молодість Миколи Глущенка. Під час цього періоду він розвиває креативне та розсудливе мислення, допитливість, розважливість. Кожна з цих рис, а тим більше, коли вони зібрані докупи, дуже знадобились йому в майбутньому. Перипетії долі змусили його опинитись в польському таборі для інтернованих осіб, а потім в Німеччині. На цьому етапі в житті Миколи Глущенка з’являється мистецтво. В 1920-х він опановує основи мистецтва в Берлінській вищій школі образотворчого мистецтва та Школі-студії німецького художника і представника стилю Нова речовинність — Ганса Балушека. В Берліні Миколою зацікавлюються впливові представники української еміграції та починають матеріально допомагати. Серед його меценатів — політик у вигнанні Володимир Винниченко, гетьман і шанувальник мистецтва Павло Скоропадський, колишній Надзвичайний Посол і Повноважний Міністр УНР в Берліні Роман Смал-Стоцький. Ці «колишні» впливові українські діячі, в Берліні все-таки належали до еліти. І завдяки, чи, може, через них, Глущенко познайомився з Олександром Довженко. Режисер своєчасно допоміг художнику отримати паспорт громадянина СРСР. За це Глущенко згодом серйозно заплатить.
В 1923 році Миколу Глущенка призначають на посаду головного художника торгівельно -промислових виставок СРСР за кордоном. Ця чудова пропозиція зіткнулася в часі з не менш чудовою — співпрацювати з радянськими спецслужбами. Він відповідає «так» і новоспечений художник-агент перебирається до Парижа.Ще пару років Глущенко “ламається”, але в 1926 остаточно його остаточно завербовано радянською розвідкою. Він розпочинає подвійне життя: художник – шпигун, Микола Глущенко — агент «Ярема», богемне життя – постійні доноси, критика СРСР – допомога СРСР.
Поселившись на вулиці Волонтерів, в богемному районі Парижу, Разом з Винниченко вони організовують перший нудистський пляж в Парижі.
Глущенко спілкується з художниками Пабло Пікассо і Анрі Матіссом, письменниками Ельзою Тріоле та Луї Арагоном, Іллею Еренбургом, Лілею Брик. Він організовує виставки, збирає біля себе представників інтелігенції, урядовців, лідерів емігрантських та українських організацій. Ну і, само-собою, активно збирає інформацію. Практично ніхто не знав про його секретну діяльність й тому ті, кому він здавався вірним другом, нерідко попадались на гачок. Одним з найважливіших «інформаторів» стає випадковий гість, який вирішує познайомитись з талановитим художником. Згодом він стає «невипадковим» другом і за чашкою кави, дуже необачно, випускає інформацію про секретні креслення 205 видів військової техніки противників СРСР, зокрема авіаційних моторів для винищувачів. Ця інформація надходить Сталіну.
В 1940 році, перед початком Другої світової війни, Микола Глущенко керував однією з виставок в Берліні. Там експонувалися також і його роботи. Одним з відвідувачів виставки був Адольф Гітлер. Вражений роботами українського художника, фюрер , через Ріббентропа , передав йому альбом своїх літографій та акварельних робіт. Під час цієї виставки Глущенко ще й добув дуже цінну інформацію.
Агент «Ярема» доповів, що незважаючи на укладений договір про дружбу між Радянським Союзом та Німеччиною, уряд на чолі з Гітлером активно готується до війни проти СРСР.
Виконавши свій «професійний борг» Глущенко проситься назад до України, та за згодою влади переїжджає до свого улюбленого міста. В 1944 році оселяється в Києві з дружиною Марією Давидівною, про яку, до речі,залишилось дуже небагато згадок, для цієї статті нам не вдалося навіть відшукати її фото. Після переїзду з Франції художника не переслідували, і за лояльність до влади навіть дозволяли подорожувати до Італії, Бельгії, Швейцарії та Франції. Наприкінці життя Микола Глущенко зізнався, що його дуже сильно ламали, що він намагався оберігати письменників, що завжди любив Україну і що найголовнішим в його житті було мистецтво.
Це історія схожа на таку собі «Ukrainian dream». Хлопчик, народжений в простій дніпропетровській родині, в нестерпні для світової історії часи стає відомим, встигає прожити подвійне життя в СРСР, Польщі, Берліні, Парижі, познайомитись з найвпливовішими людьми світу й взяти участь у 50 персональних та 200 групових виставках. Сьогодні роботи Миколи Глущенка можна придбати за декілька десятків тисяч доларів, а колекціонери за ними полюють.
