Художник Клод Моне увійшов в мистецьку історію як один із засновників імпресіонізму, течії, яка вважалася бунтівною та навіть аморальною наприкінці XIX століття. На противагу, сьогодні картини митця визнаються шедеврами, створеними з чуттєвістю, а також з винятковим підходом до передачі світла, кольору й природи. Упродовж років знамениті картини митця — від «Великого каналу» до «Водяних лілій» — йшли з-під молотка на аукціонах за майже сотні мільйонів доларів.
Над своєю останньою й однією з найвідоміших серій робіт, яка зображає ставок біля його садиби в Живерні, Моне працював майже три десятиліття. Художник створив 250 творів у межах «Водяних лілій», які пережили його хворобу, через яку він по-іншому бачив кольори та гнів, через який він знищив 15 картин. З нагоди дня народження митця L’Officiel Online згадує турбулентну історію знаменитої серії Моне.
Захоплення Живерні
На початку 1883-го художник Клод Моне, його партнерка та шість дітей переїхали в невелике селище, лише за 80 кілометрів від Парижа. Саме околиці й природа Живерні надихали митця на створення знаменитих картин із серії «Водяні лілії». «Мені залишилося жити недовго, і я повинен присвятити весь свій час живопису», — згодом напише він своєму другу в листі 1918 року. «Я не хочу вірити, що мені коли-небудь доведеться покинути Живерні; я краще помру тут, посеред того, що я зробив».
Після переїзду в селище, де художник творитиме понад сорок років, він займався садівництвом та ландшафтним дизайном. Прорубавши дерева, Моне зробив широку доріжку до вхідних дверей. Поряд із нею він посадив безліч рослин, а також встановив металеві арки для їхнього росту. Перед його будинком розмістився квітником, а з іншого боку — іменитий водний сад у японському стилі. До садиби Моне часто приїздили його друзі з мистецьких кіл, зокрема Анрі Матісс, Поль Сезанн, П’єр-Огюст Ренуар та інші митці.
Безпосереднє створення «Водяних лілій»
Квітник, що складався з калейдоскопа червоних гераней, братиків, півоній і жовтих троянд, був лише одним із садових досягнень Клода Моне. Найвизначнішим його здобутком став водний сад зі ставком, вкритий ліліями. Протягом життя художник намалює його 250 разів, починаючи з 1897 року та закінчуючи своєю смертю 1926-го. Під час творіння митець застосував метод планерного живопису, працюючи на відкритому повітрі.
Всі полотна з серії «Водяні лілії» були величезними, сягаючи майже двох метрів завдовжки та шести метрів завширшки. Водночас імпресіоністична палітра картин, створених в техніці масляного живопису, зробила їх знаменитими. З допомогою рожевого, лавандового, синього, жовтого та їхніх відтінків Моне автентично відтворював освітлення Живерні. Він ніколи не застосував чорний колір, натомість використовуючи для створення тіней контрастні кольори. Перевага блакитних і синіх тонів, розмитість ліній на картинах серії пояснюється катарактою, через яку Моне майже осліп в 1910-х.
Художник вирізнявся затятим перфекціонізмом і знищував картини, коли залишався незадоволеним результатом. Саме через це виставка серії «Водяні лілії» 1908-го в Парижі була перенесена — він порізав близько 15 полотен ножем. Схожа доля не оминула картини, які були створені ним після операції з видалення катаракти.
Пожежа, спадщина та «Титанік»
Картини з серії «Водяні лілії» Клода Моне стали одними із його найдорожчих робіт, що були продані на аукціонах. Le Bassin aux nymphéas («Ставок водяних лілій») пішла з молотка за понад $70 мільйонів, ще одне полотно з однойменною назвою — за $80 мільйонів, а Nymphéas en fleur («Водяні лілії у цвітінні») — за більш ніж $84 мільйони.
Попри світове визнання й велику цінність, доля однієї з картин була трагічною: вона була знищена через пожежу в нью-йоркському Музеї сучасного мистецтва 1958-го. Роботи з серії також з’явилися у фільмі Джеймса Ганна «Титанік» у колекції головної героїні Роза Дьюітт Б'юкейтер, проте на справжньому кораблі, всупереч поширеному уявленню, їх не було.
Читайте також: Відкриття виставки Павла Макова «Nessun dorma» у Варшаві.