29 травня в український прокат вийде відновлений фільм «Тіні забутих предків» 1964 року видатного режисера Сергія Параджанова. Він посідає першу позицію в рейтингу 100 найкращих фільмів в історії українського кіно, складеному Національним центром Олександра Довженка.
«Це не просто фільм. Це кіно, що змінило хід нашої культури. Картина, яку цитують у світі як візуальне одкровення. Справжній скарб кіностудії імені Олександра Довженка — збережений, відреставрований, і тепер знову відкритий для нового покоління глядачів», — йдеться в анонсі від «Довженко-Центру».
Краса й поетичність Карпат, «дуель» і політичний протест — L’Officiel Online розповідає про те, що потрібно знати перед переглядом культового фільму «Тіні забутих предків».
Сюжет і робота над стрічкою
«Тіні забутих предків» є екранізацією однойменної повісті Михайла Коцюбинського 1912 року. У центрі фільму — гуцульські Ромео та Джульєтта, Іван і Марічка, котрі походять із родів, що ворогують. Коли Іван вирушає на заробітки, Марічка в час його відсутності гине в річці. Через роки зболений втратою Іван все ж вирішує одружитися з іншою жінкою, Палагною, але не може забути Марічку, шукаючи її в подобі міфічного створіння.
Сценарій фільму, створеного уродженцем Закарпаття, письменником Іваном Чендеєм разом із Сергієм Параджановим, затвердили у 1962 році. Через два роки мало якраз виповнитися 100 років із дня народження Михайла Коцюбинського. Оператором стрічки виступив Юрій Іллєнко, також визначний режисер. Під час знімання фільму на Гуцульщині Сергій Параджанов відмовився від готелю, оселившись у місцевих гуцулів. З останніми також консультувалися, щоб відтворити автентичну атмосферу краю у стрічці, їх до того ж запросили з’явитися в самому фільмі.
«Я ображав групу тим, що вивчав храми, ходив на хрестини, на похорони. Все, що бачите на екрані, було насправді. Так, як плачуть гуцули, ніхто не може плакати. Це був рік життя, прожитого біля вогнища, біля джерела натхнення. Це незвичайний край, який треба пізнавати й вивчати у всій його чарівності», — говорив Сергій Параджанов.
Роль Марічки у «Тінях забутих предків» виконала Лариса Кадочникова. За згадками акторки, під час першої зустрічі з Сергієм Параджановим він раптово вигукнув, що знайшов свою Марічку. Заразом виконавцем головної чоловічої ролі обрали тоді ще студента Івана Миколайчука, а згодом провідного кінематографіста, хоч спочатку розглядали росіянина Геннадія Юхтіна. Сергію Параджанову початківця порадив педагог Віктор Івченко, хоч режисер і не виявив великої зацікавленості в юнаку. Проте Івану Миколайчуку на пробах вдалося вразити його, як і Юрія Іллєнка.
Знімання фільму супроводжували труднощі, зокрема й відставання за поставленим графіком. На це вплинули складні умови експедицій знімальної групи, але й також творчий підхід Сергія Параджанова та його імпульсивний темперамент.
Дуель на зніманні
На знімальному майданчику два знакові кінематографісти — Юрій Іллєнко та Сергій Параджанов — сильно конфліктували. Дійшло до того, що між ними, за словами Юрія Іллєнка, хоч їх правдивість і піддається сумнівам, мала відбутися дуель із гуцульськими пістолями, котру нібито відвернув пошкоджений міст. Зрештою, стрічка «Тіні забутих предків» була великим успіхом для обох кінематографістів і вони примирилися.
«Фільм “Тіні забутих предків” з’явився тоді, коли кінематограф вже вкотре захлинався в гнилому болоті реалізму: чи то соціалістичного, критичного, повзучого, магічного або якогось там ще, стрімко наближаючись до відтворення життя у формах самого життя, до повної аутентичності з життям, тобто, власне, до анігіляції самого мистецтва», — писав Юрій Іллєнко.
Оператор і режисер стверджував: «Параджанов повернув мистецтву образ, і не лише повернув — явив досі незнаний в кінематографі сплав — культури, як цілісності національного космосу, і авторської, індивідуально авторської міфотворчості. І на якому рівні виконавства! На рівні вершинних світових віртуозів: на рівні Брейгеля, Стравинського, Пікассо, Плісецької, Стефаника, Лорки… Параджанова».
Акція під час прем’єри фільму
4 вересня 1965 «Тіні забутих предків» презентували в київському кінотеатрі «Україна». На сцену вийшла команда фільму, включно з Сергієм Параджановим. Марта Дзюба, дружина літературознавця, учасника руху за незалежність України Івана Дзюби, згадувала так виступ режисера: «Він з болем розповідав про те, які перешкоди ставили знімальній групі, скільки доган він утримав. Його монолог був пересипаний саркастичними репліками на адресу культурної політики влади. І вже це надавало прем’єрі незвичайного характеру».
Далі відбувалися вже майже легендарні й сумнозвісні події — акція протесту з критикою радянської влади через арешти, репресії української інтелігенції. У переповненому сотнями людей залі Іван Дзюба вийшов на сцену й подарував букет квітів художниці з костюмів Лідії Байковій. Підійшовши до мікрофона, він закликав протестувати проти арештів. У приміщенні залунали сирени, до акції долучилися В’ячеслав Чорновіл і Василь Стус, закликаючи глядачів встати на знак протесту. Піднялося кілька десятків людей.
За такий виступ проти влади Івана Дзюбу та В’ячеслава Чорновола звільнили з роботи, а Василя Стуса позбавили можливості продовжувати навчатися на аспірантурі. Усіх трьох потім ув’язнять, Василь Стус загине у каторжному таборі.
«Тіні забутих предків» були високо оцінені як світовою публікою, отримавши нагороди на іноземних кінофестивалях, так і в СРСР. Сергій Параджанов матиме змогу створити ще один шедевр — «Колір гранат», — але після завершення роботи над ним зіштовхнеться з ув’язненням, переслідуваннями й цензурою своєї творчості. Попри все, в історію він увійде як беззаперечний геній.
Читайте також: Шедевр краси Параджанова: що треба знати перед переглядом «Кольору граната»