Авторський поетичний вечір Сергія Жадана під назвою «Тютюнові фабрики» відбудеться 9 березня о 20.00 в приміщенні Центру культури та мистецтв КПІ.
Під час поетичного вечору поет прочитає вірші з нової книги, що вийде восени цього року, а також твори з усіх попередніх книжок та вибрані переклади з мов народів світу.
Цього разу організатори події вирішили прислухатися до нарікань глядачів щодо нестачі місць у залі під час минулих виступів улюбленого поета і пішли назустріч читацьким та глядацьким побажанням, обрав для виступу доволі просторе приміщення, де місця має вистачити всім.
Квитки на поетичний вечір коштують від 100 до 220 гривень, і їх можна придбати онлайн.
До цієї події редакція L’Officiel підготувала для читачів невелику добірку нових віршів Сергія Жадана.
***
Доки з цього всього не написались вірші,
і це прекрасне ранкове сонце не затисли
орфографічними словниками,
доки й ми ставимось до життя,
як до музики, підслуханої
з теплого золотого вікна,
до музики, яку слухає зранку темноволоса жінка,
перевіряючи пошту,
доти й ми з вами, так – навіть ми з вами,
долучені до цього дійства,
до таємного переходу сонця над високими липами,
від східних околиць,
в обхід підступного вітряного потоку,
що розносить голоси радіоведучих,
ніби застуду,
доти й ми тримаємось радіохвиль,
мов релігійних переконань,
доти й ми віримо загубленій кимось ноті,
і знаємо лише одне:
не варто перемикати хвилі,
які тебе тримають,
не варто,
не варто забувати мотиви,
які роблять тебе сильним,
не варто,
не варто, зрештою, відмовлятись
від власного голосу.
У нас лише й радості в цьому світі –
спів зраджених оперних тенорів,
з пораненими серцями,
наче з гнилими апельсинами.
У нас лише обов’язку –
ділитися головним:
нашим голосом,
нашою чутливістю.
Тому хай буде ще одна весна.
Хай нам буде незручно за наш оптимізм.
Хай стебла очерету,
ніби антени,
вихоплюють із повітря найважливіше –
ритм і прощення,
хай ростуть,
хай ловлять
симфонічну музику
березня.
***
Час, як шкіра втомленого чоловіка,
обгорнута державними прапорами.
Глибока пора зими, велика.
Там, де кінчається лютий, з’являються шрами.
Білі зарубки болю серед чорного снігу.
Глибокі шрами, що завжди нагадують зиму.
Смерть, мов жінка, до кінця тримає інтригу,
не маючи до тебе ні поблажливості, ні стриму.
Голос її розчиняється в густому ефірі.
І вона стоїть перед тобою, дивлячись у вічі.
І шрам, як вірш, прописується по шкірі,
поруч легені, на лівому передпліччі.
І ось вона – твоя пам’ять, узбережжя Ітаки.
І нічого тепер не зробиш із власним голосом.
І ти шепочеш їй – пиши по мені свої знаки.
Хай я буду твоїм найкращим рукописом.
Буду вдихати вітер зі смаком бензину.
Буду нести цей сніг на собі, як верету.
Хай час ламає мене, наче зелену лозину,
хай вирізає мене, мов господню флейту.
Жіночі пальці – стримані, невловимі,
які на дотик розрізняють усі цитати,
спіткнуться на теплому шрамі, ніби на римі.
спіткнуться,
спіткнуться на мить,
щоби перечитати.
***
Тихі пасіки щозими.
Під снігом вулики, ніби церкви.
Хрещені бджоли, разом із дітьми,
в неділю співають до сухої трави.
Лише вогні жовтих комет
спалахують прочерками вгорі.
Ховає поважно божий замет
трави сушені вівтарі.
Лише сліди голодних лисиць
снігом ведуть на ближні двори.
Мерзлі коров’ячі горла криниць
підіймаються догори.
Квітнуть димів гіркі часники.
Сніг наповнює течію.
Рій досотує в щільники
автокефалію теплу свою.
Роблять роботу чоловіки,
продавлено нігтем контур ріки,
наче хтось гортав сторінки,
підкреслюючи важливі рядки.
І спів гірчить домашнім вином,
і мова бджолина така м’яка.
Рухайся, сонце, собі за вікном –
всі ми з одного щільника.
Співи нам додають ваги.
Студять нас крижані річки.
Лежать останні лютневі сніги,
ніби недільні сорочки.
***
До речі про сорочки: от вам наша "Біла сорочка" з Сергієм Жаданом!