Знайомтесь – нова зірка української сучасної літератури. З автором захопливих філософських трилерів поговорили про шлях письменника, мрії та способи змінювати світ.
Чому ви, відомий журналіст, документаліст, продюсер, взялися за написання прози?
Коли мене про це запитують, завжди розповідаю про три чи чотири рівні редактури на телебаченні, щоб усі зрозуміли, яку свободу дає книжка. Хоча насправді це дитяча мрія, що існувала поряд з іншими – про прикордонника з собакою чи генерального секретаря ЦК КПРС. Бути письменником – це дивовижна можливість створювати світи і водночас, ніби розважаючи читача, висловити якусь свою думку. Причому книга живе довше, ніж телевізійний сюжет чи документальний фільм, які я теж дуже люблю робити. Література для мене – територія свободи, ще один спосіб змінювати світ.
У ваших романах відчувається вплив інших авторів…
Наприклад?
Миколи Гоголя, Михайла Булгакова…
Із впливом Гоголя не зовсім погоджуюсь. Вплив – це те, що письменник не усвідомлює або може збагнути постфактум. Я ж цілком свідомо використав, скажімо, в романі «Білий попіл» відсилання до «Вія», мені було цікаво подивитися на цю історію з іншого боку. А от на «Я бачу, вас цікавить пітьма» дійсно вплинув Булгаков. Бо мене завжди вабив його талант, який допоміг із Євангелія зробити бестселер. І хоч я не замахувався на Євангеліє, подати філософію в обгортці трилера – те, чого мені дуже хотілося. Втім, на мою літературну творчість більше впливає кіно. Якщо говорити про роман «Я бачу, вас цікавить пітьма», то це перший «Твін Пікс». Взагалі всі твори зазнають впливу інших. Якщо я пишу роман «Танець недоумка», то спираюся на фантастику, яка мені подобалась у дитинстві, скажімо, Гаррі Гаррісона. Але найбільше на мене вплинув Стівен Кінг. Я захоплююсь його вмінням створювати трилери з серйозним підтекстом. Мрію навчитися цьому. Адже такий підхід дуже ефективний у роботі з читачем: захопити, щоб було цікаво, і раптом розповісти щось важливе.
А які книжки вплинули не лише на вашу творчість, а й на життя?
Я вважаю, що всі книжки впливають на життя, якщо вони викликали ті чи інші емоції. Думаю, для мене такою була література, яка захоплювала в дитинстві. Річ не в тому, що якась книжка мала би перевернути свідомість і дати певну супернову інформацію. Ні, важливо, коли твір захоплює, відкриває інші світи. Мене завжди зачудовувало, як твір може змінювати плин часу, коли перед тобою за години читання минають місяці чи роки. В університеті я не любив літературу, бо треба було багато і швидко читати. Це впливає на задоволення від твору. Хоча тоді познайомився з творами, які спонукали мене багато думати над тим, що подобається читачеві, якою різною може бути література. Наприклад, «Гаргантюа та Пантагрюель» Франсуа Рабле. Потім я захопився книжками Курта Воннегута. Мене дуже цікавило його вміння непомітно розмірковувати, зашивши це в ледь накреслений сюжет, який важко переповісти, але при цьому читачеві цікаво до самого кінця. Це мене вразило. Колись дуже вчасно мною була прочитана книжка Річарда Баха, вона складалася з двох творів: «Немає такого місця – «далеко» та «Чайка Джонатан Лівінґстон». Вони теж мене вразили – не так філософською глибиною, як атмосферою. І ранні твори Кінга, звісно… Вийшло таке довге турне у світ літератури, але, повторюю, всі книжки впливають, особливо коли вони цікаві.
Саме з цього міркування ви обрали для себе царину жанрової літератури?
Вважаю, що жанри не мають значення. Не було такого, щоб мені хтось сказав: «Подивися на Netflix серіал! Там переворот свідомості!» А я відповідаю: «Який жанр? Фантастика? Ні, не буду».
Я помітив, що жанром твору починаю цікавитися, коли сумніваюсь, що його автор зміг вдало розповісти певну історію. Жанрами часто спекулюють, їх використовують як інструмент привернення уваги. Особливо в кіноіндустрії. Але я зі своєї профанської точки зору, бо не вважаю себе спеціалістом у літературі, говорю: книжки поділяються на цікаві та нецікаві. Все інше не має значення. Чи буває нудною інтелектуальна проза чи фантастика? Так! Але це не проблема жанру. Тому, гадаю, майбутнє за цікавою літературою, бо жанр – це робочий інструмент автора.
Чи можна, на вашу думку, якось вранці прокинутись – і стати письменником, чи для цього потрібні навчання, досвід?
Так, можна мати хист від народження, інтуїтивно відчувати, наприклад, закони драматургії, не знаючи про їх існування. Можна вчитися. Це два різні шляхи, які не виключають один одного. Думаю, що талант не завадить будь-кому, хто вчиться. А талановитій людині не зайве інколи вчитися. Я це роблю постійно. На будь- якій роботі намагаюся якомога більшу кількість речей вивести з інтуїтивної сфери, з поняття «я так відчуваю» до компонентів, коли можна пояснити, як це працює.
Що найважче дається під час написання твору?
Через те, що я мислю здебільшого картинками, сценами, часто мені важко змалювати, скажімо, два місяці подій на одній сторінці. З сюжетом мені легко, бо він – це вигадка. Для мене головним є персонаж, але він теж існує задля чогось, я його вигадую чомусь. І оце «чомусь» – ідея твору. І вона дуже часто народжується не одразу. Скажімо, перш ніж писати роман «Я бачу, вас цікавить пітьма», я замислився, чому деякі люди живуть життям, яке ненавидять: щодня ходять на роботу, де їх принижують, щовечора повертаються додому, де чекає некоханий чоловік чи дружина… Я думав про це життя по колу: а якби обставини підкреслити аж до невпізнанності, щоб це перестало бути неприємною правдою про наше життя, про яке можна прочитати в кримінальній хроніці будь-якої регіональної газети, а щоб це стало чимось таємничим і незвичним, то цікаво було б дізнатись, як у цьому світі жити, цікаво було би персоніфікувати гріхи їхніх носіїв. На цьому етапі я починаю вигадувати персонажів, не знаючи, що вийде потім. Тому, мабуть, найважче зрозуміти кінцеву ідею. А персонажі, на мою думку, часто створюються з великою участю підсвідомості.
Якщо це так, то як багато в персонажах від вас? Себе знаходите потім у творі?
На початковому етапі написання найчастіше пробую уявляти реальних людей, прототипів на місці персонажів. А потім персонажі стають набагато об’ємнішими, ніж проєкція людини, з якої я їх змалював, починають власне життя.
Як ви пишете: чекаєте, коли прийде натхнення, чи сідаєте й виконуєте щоденну норму?
По-різному. Коли не пишеться, є причина. Коли все класно, тобі дуже цікаво створювати текст і хочеться робити це далі. Тому чекати натхнення – це просто ігнорувати якусь свою внутрішню проблему й сподіватись, що вона сама зникне. Писати щодня певну норму для мене означає пробігати 4 000 кроків, незважаючи на напрямок. І це проблема, бо можна не добігти до мети. Змушувати себе не треба, бо це впливає на якість тексту, але якщо просто чекати натхнення, то можна взагалі нічого не створити… Потрібно знайти якусь зачіпку, з якої варто почати. Тоді творчість буде свідомою. Над твором можна працювати щодня – думати, міркувати, шукати, а не тільки писати букви.
Починаючи з 2018-го, щороку виходить по одному вашому роману. В чому причина такої інтенсивності: є потреба писати, час і натхнення?
Усе пов'язано. Є потреба, саме тому працюю як письменник. Є розуміння розвитку письменницької кар'єри, бо я свідомий того, що якщо читач після першого роману за пів року чи рік не побачить другу книжку, то він мене просто забуде. Повинна бути ритмічність. В Україні щороку відбуваються дві великі книжкові події – «Книжковий Арсенал» та Book Forum. На одну з них треба встигати з новим виданням.
Чи має сучасний письменник відігравати активну роль у суспільному житті своєї країни?
Мені здається, що це, по-перше, особистий вибір людини, а по-друге, просто не існує такої професії, яка би обмежувала когось у праві на висловлення думки чи громадянської позиції. Навпаки, людина, яка стає в силу діяльності лідером думок, має вплив на інших, повинна обов'язково думати про своє громадянське життя, публічну позицію і дбати, щоб її вплив, який з'явився завдяки таланту, творчості, не був деструктивним.
Ви батько п'ятьох дітей. Як боретесь із ґаджетоманією, на яку «хворіють» майже всі діти? Як привчаєте любити книжки?
Моєму старшому сину 13 років, і він обожнює читати. Так само любить і ґаджети. Все залежить від того, наскільки йому цікаво читати щось нове чи грати у якусь справді класну гру. Я розумію, що йому треба і те й інше. Варто лише регулювати, щоб у житті лишався час для прогулянок, уроків та інших обов'язків. Тому використання ґаджетів у нас регламентовано. Читанням можна тільки зацікавити. Якщо є з цим проблема, батькам слід знайти час, аби зрозуміти, чим захоплюється дитина, й підібрати книжку відповідно до її віку та інтересів. Між іншим, дуже часто діти відмовляються читати через проблеми із зором. Просто вони не можуть пояснити причину. Тому батькам треба бути уважними й терплячими. Дітей варто заохочувати, але не можна змушувати. Бо щойно тиск припиниться, дитина перестане читати.
Якою буде наступна книжка?
Працюю над дитячою книжкою. У мене виникла ідея казки, яка заступила роботу над «дорослим» романом. Розумію, що є запит на книжки для дітей 9–12 років. Тобто тих, хто вже прочитали всі томи пригод Гаррі Поттера і шукають щось нове. Але роман для дорослих теж буде. Над ним я вже розпочав роботу, є драматургічна структура, треба тільки розвинути сюжет, щоб краще пропрацювати персонажів. Якщо говорити про жанр… Хоч його зазвичай визначає видавництво після прочитання рукопису, думаю, це буде і фантастика, і містика, і обов'язково трилер з великою часткою екшену.
Одяг - шерстяне пальто PAL ZILERI LAB. Лонгслів - власність стиліста.
Фотограф: Корнелий Петрус
Стилист: Татьяна Ликаренко
Груминг: Мария Реутова
Продюсер: Диана Мельникова
Образы героя предоставлены ЦУМ Киев
Читайте также: Українська режисерка Ірина Цілик про перемогу на фестивалі "Санденс"