Експресивна поезія Сергія Жадана об’єднана точним відчуттям мови, гучним голосом, а деколи – особистою хронікою. На честь дня народження українського поета, співака та громадського діяча ми згадуємо 15 цитат з його віршів, представлених як до, так і після повномасштабного вторгнення. Про кохання, життя та війну – слова Сергія Жадана набувають нових сенсів, трансформуючись у біль і віру.
Про кохання
Любов варта всього –
варта болю твого,
варта твоїх розлук,
варта відрази й мук,
псячого злого виття,
шаленства та милосердь.
Варта навіть життя.
Не кажучи вже про смерть.
«Добре, добре, знищуй листи»
Тому краще знищуй, краще пали,
неважливо хто, неважливо коли,
неважливо навіщо, неважливо з ким.
В тебе попереду ще стільки зим.
«Пливи, рибо, пливи»
Ця ніч може бути довгою і мовчазною,
вона може ділитися з нами надіями й шансами.
Але якщо ти вже тут, якщо ти далі зі мною,
лишайся доти, доки можеш лишатися.
«Птах уночі забивається до кімнати»
Тому що повіривши одного разу,
будеш вірити до кінця,
тому що мені саме тепер
не вистачає
твого імені та лиця
«Тому що ніколи тебе не вирвеш»
Я готовий позбавити міста керування
і на портвейн перетворювати озерну воду,
лише б вона, згадуючи про моє існування,
писала мені листи про життя і погоду.
«І жінка з чорним, як земля, волоссям»
Про життя
Голос сильним дається для співу, слабким для молитов.
Мова зникає, коли нею не говориться про любов.
Ночі не мають сенсу без темноти.
Світи наді мною, чорне сонце, світи.
«Як ми будували свої доми?»
Танцюй посеред цього світу,
який крутиться без утоми й мети.
«Танцюй, тесле, доки сонце стоїть»
Ще не скінчилось те, що почалося.
Ще може статись все, про що просив.
«І ця любов із доторком біди»
Можна втекти від мене, але від себе ти ж не втечеш.
«У місті з’явились невідомі святі»
Про війну
Виривайся, виривайся з ночі й туману,
Вигризай зневіру та безнадію.
Я потім лікуватиму твою рану,
Наскільки встигну, наскільки зумію.
«Доки тебе стереже твоя спрага»
Але поки ще не видно великої тіні,
яка накриє твої вулиці й площі,
і я стою за випаленою горою, в сонячному промінні,
і оплакую тебе, місто – ненависне, найдорожче.
«Знати, що ти і далі лежиш за випаленою горою»
Чорна, ламана, зла зимова
тиша, як смерть, стоїть за дверима.
З цієї зими – залишиться мова –
та, якою ти говорила.
«Чорна, ламана, зла, зимова»
І тепер щороку мусиш згадувати початок весни.
Коли сонце на схилах, коли дим із низини,
коли тиша стає чутливою, ніби ртуть,
коли люди один від одного назавжди йдуть.
«І тепер щороку мусиш згадувати початок весни»
Єдиний шанс – триматися за гілку голос.
Поза тим не буде нічого.
Ніхто не запам’ятає тебе за твоїм мовчанням.
Ніхто замість тебе не дасть імена довколишнім річкам.
«Але навіть по смерті мова є важливою»
Без тебе нічого не буде, хочеш чи ні.
Наші серця, як підводні міни, стоять в глибині.
Згадуй кожну з утеч, згадуй кожну з атак –
скільки зможеш, хоча б до смерті, хоча би так.
«Що ти будеш згадувати про ці часи?»
Читайте також: Мапа війни: в Києві відкриється виставка Олексія Сая