Протягом багатьох років вона – флагман української танцювальної сцени, а балет Freedom під її незмінним керівництвом не припиняє свого розвитку й нових мистецьких експериментів. Після повномасштабного вторгнення Олена Коляденко представила дві знакові премʼєри: перезапустила аншлагову виставу «Шафа» та поставила всевітньо відоме «Кабаре» Джона Мастероффа за п'єсою Джона Ван Друтена разом з артистами Молодого театру. Гучні вистави, нескінченні солд-аути та пильна увага глядачів – за лаштунками та декораціями Коляденко розмірковує над відродженням української театральної сцени.
Як довго ви йшли до постановки «Кабаре»?
Зараз зазирну у свій телефон – там точно зафіксовано день, час і місце, коли з’явилася така ідея. Це було 29 жовтня 2022 року в Лондоні, на Геловін. А реалізували ми її за рік, наприкінці листопада 2023 року. А передісторія дуже довга, знакова. Це і давня любов до фільму «Кабаре» з Лайзою Мінеллі: музика, жанр, хореографія та відкриття для себе Боба Фосса, хореографа та режисера фільму. У репертуарі моїх колективів Freedom Ballet і Freedom Jazz завжди були версії танцювальних номерів та пісень із мюзиклу «Кабаре», поставлені вже моїми хореографами. Та й про постановку мюзиклу я мріяла ще до війни – тільки хотіла створити дитячий, авторський…
Тоді, під час війни, я поїхала до Лондона. Якщо без лірики, то шукала знайомства, роботу, контракти для своїх колективів. Вранці зустрічі – ввечері мюзикли. Так я побачила нову версію «Кабаре» – свіжу виставу, що мене дуже надихнула. Наступного дня, це був той самий «знаковий» день, у Геловін, я випадково зустріла Діму Саратського, Аню Завальську та їхню дитину в костюмі Зорро. (Cміється.) Вони теж були на мюзиклі, і ми почали ділитися враженнями від побаченого. І ось тут важливий момент цієї передісторії. Діма виявився теж фанатом «Кабаре». Саме він сказав, що було б добре зараз зробити мюзикл «Кабаре» в Україні. У сюжеті багато сенсів, актуальних для нас. Відтоді думка про постановку мене не залишала.
Чи складно було отримати права на виставу та наскільки регламентуються умови її постановки?
Спершу потрібно було купити ліцензію за великі гроші. Всі, з ким я ділилася цією ідеєю, крутили пальцем біля скроні й говорили, що зараз не час, спонсорів я не знайду, та й взагалі це ніхто не дивитиметься. Мене навіть трохи накрило. І от під час антракту моєї танцювальної вистави «Шафа» у Молодому театрі я зустрічаю директора та режисера Андрія Федоровича Білоуса. Й так грайливо і начебто мимохідь питаю, а чи не хотів би він поставити у Молодому театрі мюзикл «Кабаре». Він відповів: «Заходьте до мене завтра, все обговоримо». І від того щасливого моменту всю офіційну організаційну частину Андрій Федорович взяв на себе. Мюзиклу скоро буде 60 років, тож треба було вибрати одну з трьох редакцій. Згідно з ліцензійними умовами, ми мали зберегти весь літературний текст та музичний матеріал редакції, в іншому ж мали свободу.
Як розпочалася ваша співпраця з Молодим театром?
Наші стосунки з театром зав'язалися років сім тому, коли ми вперше поставили на його сцені танцювальний спектакль «Шафа». Спочатку вибір майданчика був нашою ініціативою, а пізніше отримали пропозицію від Андрія Федоровича творити на сцені Молодого раз чи двічі на місяць.
Чи складно було поєднати академічних акторів та артистів Freedom?
Час. Нам просто усім потрібен був час. Від самого початку постановного процесу я затягнула драматичних акторів на свою територію – у прямому та переносному значенні. Перший місяць репетиції вирували в танцювальному та музичному класах. Я розуміла головне: що швидше ми відчуємо одне одного і почнемо довіряти, то більше у мене та хореографів буде фарб для створення мюзиклу. Та й характери головних героїв Емсі та Саллі Боулз ми ліпили через музику та танець.
Для «фридомців» це загалом був цікавий новий досвід. Вони ж у виставі співають, а є артист балету, він же хореограф Ігор Кулешин, який взагалі грає трьох персонажів із репліками. Тож це був складний, але дуже захопливий процес. Потрібно було об’єднати величезну команду людей. За переклад тексту взявся Андрій Федорович Білоус. Діму Саратського я відразу запросила бути музичним керівником та диригентом оркестру (у складі музикантів вистави – також мій музичний колектив Freedom Jazz).
Я вперше працювала з Дашею Білою, сценографкою та художницею по костюмах. Пів року ми провели у режимі щоденних дзвінків та зустрічей, ділилися переживаннями, які потім відображалися у її ескізах. Переклад пісень нам дався дуже важко. Бути максимально точними до оригіналу, вкласти все у риму, при цьому не втративши жодної ноти, синкопи приголомшливої американської музики – це стало найскладнішим завданням. Я дуже вдячна за цю титанічну працю Андрію Федоровичу Білоусу, Ані Завальській, Дімі Тодорюку та Дімі Каднаю. Я б розповідала вам годинами про створення мюзиклу та людей, які за цим стоять, але незабаром опублікую про це відеоматеріали. Чекайте!
Наскільки глядачі співвідносять нинішній контекст війни з подіями у виставі «Кабаре»?
Якби всі персонажі вистави не згадували про конкретні події кінця тридцятих років, про Німеччину, про нацизм, то дію легко можна було б перенести в наші дні. Глядач відчуває цю приголомшливу циклічність часу.
Як ви поясните секрет багаторічного успіху вистави «Шафа»?
Справжній успіх до вистави прийшов тільки зараз, за останні два роки війни. І це правда. Міркуйте самі: «Шафа» існує 8 років. До війни було зіграно 50 вистав, а за останні два роки – 150. Вважаю, що тут об’єдналося багато чинників. Останнім часом театр став трендом, адже люди тягнуться до людей. Так нам тепліше, ми разом сміємося, разом співпереживаємо. Робота, яку ми не втратили попри війну, сьогодні виявилася потрібною багатьом. І для нас самих вона стала ще ціннішою.
Після панічного від'їзду я повернулася до Києва влітку 2022 року та вирішила продовжити свою справу. Тоді багато танцюристів балету Freedom не було в Україні, і я оголосила кастинг. І коли побачила, скільки молодих танцюристів прагнуть працювати, творити – зрозуміла: життя не зупиниться, воно вируватиме всупереч усім обставинам.
Наскільки за ці роки вистава змінилася?
А от скільки йде «Шафа» – стільки вона й змінюється. Вистава – це люди. Форма незмінна, але кожна особистість вносить в енергію вистави свою частину, кожен танцюрист наповнює собою сцену. Я люблю повторювати учасникам колективу, що глядач має уявляти аромат ваших парфумів, відчувати шлейф за кожним. Зараз подумала, що навіть коли артисти з різних обставин йдуть із трупи, цей шлейф залишається у виставі.
Як змінився Freedom та його глядачі за більш ніж 20 років?
Глядач помітно помолодшав. Це і для мене, і для колективу приємна несподіванка. Це так бадьорить і надихає! Слід зазначити, що у складі балету унікальні, приголомшливі артисти, які танцюють 21 рік, 20, 18, 15, 8 років… Це значні цифри! Але те, що вони витворюють на сцені, з якою самовіддачею та любов'ю роблять це щоразу, вражає, заряджає і є яскравим прикладом для молодого покоління.
Як змінилися ми? Сподіваюся, що помітно! І я це пов'язую не з віком. Хоча в нас, як і у будь-якої творчої групи, є свої канони, кити, на яких ґрунтується імідж, головним залишається свобода та розвиток особистості. Чи можна сказати, що Freedom віддзеркалює історію української індустрії шоу та музичної сцени? Те, що ми її невіддільна частина й історія – це безперечно.
Чи можна назвати ренесансом сьогоднішні солд-аути театральної сцени?
Гадаю, спалах інтересу до театральної сцени, який ми всі бачимо, викликаний нашими новими реаліями. Хоч як дивно це звучить, але саме сьогодні як ніколи хочеться творити. Я ще не знаю назви наступної вистави, але вона буде, я вірю!|