«Я не багато сенсу бачу у житті за винятком якоїсь взаємодії із природою», — каже дизайнерка Яся Хоменко, сидячи на дивані у своїй майстерні. Яся дуже давно і плідно працює із апсайклінгом; це стиль життя, і так Ясю виховали.
Із самого початку апсайклінг для Ясі не був пов’язаний із екологією: вона просто купувала речі на секонд-хенді і щосуботи їздила з мамою та сестрою на Сінний ринок. «У якийсь момент я зрозуміла, що в мене зовсім немає контакту із новими речами, – розповідає Хоменко. – У той самий час якось так сталось, що секонд почав зі мною певну комунікацію через тканини: приміром, саме там я знайшла дуже класну фактуру, яка стала лейтмотивом моєї нової колекції. Це для мене має якийсь особливий сенс».
Трохи пізніше Яся усвідомила, що типовий формат дизайнерського шляху – із колекціями, рітейлерами та байєрами – є дивним та неприроднім для неї. Дівчинка говорить, що речей, таким чином, стає все більше й більше, а людям все одно стає нудно – рано чи пізно. «Це гра на публіку, яка не має жодного резону. Я не бачу, у чому кайф від нового купленого одягу. Хоча я й дизайнер», – сміється Яся, визнаючи всю іронію.
«Коли я почала досліджувати апсайклінг з точки зору екології, виявилось, що сміття, яке дає одяг, є другим за обсягами після сміття від нафти. Середній американець викидає близько 40 кілограмів одягу в рік – уявіть собі. Це стало для мене черговим підтвердженням правильності вибраного шляху», – розповідає Яся.
Для того, щоб культивувати апсайклінг у чистому вигляді, Яся створила «церкву апсайклінгу» – другу лінію власного бренду: всі сорочки, світшоти та сукні, що до неї увійшли, — з переробленої тканини, а придбати їх можна у новому ЦУМі. А у майбутньому дизайнерка планує залучити до проекту колег, що також працюють із апсайклінгом.
Одяг – не єдина частина життя Хоменко, у якій вона практикує свідоме споживання: Яся також займається збереженням дерев та захищає їх від вирубки. «Я зовсім не урбаністична людина, – пояснює дизайнерка. – Я дуже люблю Київ і ненавиджу звідси виїжджати – тут така спокійна обстановка, дуже багато зелені, обожнюю це. І, коли щось з цієї зелені вирубають, для мене це стрес».
Для родини Ясі завжди було принциповим встановлювати вдома живу ялинку на Різдво та Новий рік, але цього разу дівчина зовсім не хотіла зрубати нове дерево – тож вона зробила величезну ялинку з гілок, що знайшла у лісі. «Вона вийшла гігантська та дуже пухнаста. Це була фантастика, всі сходили з розуму! І я зрозуміла, що такі ялинки для мене – це новий тип апсайклінгу».
Так вийшло, що з дитинства і досі для Ясі книжка «Мумі-тролі» Туве Янссон була особистою біблією, ескапізмом, світом чистоти і природи. «У цій казці є герой, Снусмумрік, який ніколи не носив нове. Він постійно подорожував у одному комплекті одягу, і його це влаштовувало, бо він думав, що не у цьому клас. Так от: я теж думаю, що не у цьому клас».
