Нещодавно в Музеї історії міста Києва відкрилася виставка «Японія. Очима та серцем». На ній поміж традиційної японської графіки школи Нанга представлені понад 100 світлин української фотографки Вєри Бланш, що співпрацювала з L’Officiel, Vogue, Harper’s Bazaar і Marie Claire, а з початку повномасштабного вторгнення — фіксувала злочини російської армії в Україні. Нині митскиня живе в Японії, де її виставки та колаборації з місцевими майстрами мають неабиякий резонанс. Саме цій країні вона присвятила свою фотосерію. У ній зафіксований японський вимір, — дивовижний контрастний світ, в якому гармонійно співіснують традиції та сучасність. Як повномасштабне вторгнення привело Вєру Бланш в Японію, про захоплення культурою японців і спільне між нашими націями — далі в інтерв’ю фотографки для українського L’Officiel.
Вєра Бланш
Що привело вас у Японію?
Війна. Весь 2022 рік я фотографувала її наслідки. Була, м’яко кажучи, не в надто безпечних місцях. На Київщині, коли російські окупанти тікали від Збройних Сил України. У той час теж можна було потрапити під кулеметну чергу. На Донеччині, коли росіяни тільки починали руйнувати місто Бахмут.
З фотопроєкту Вєри Бланш про Японію. Колекція Музею історії міста Києва
Було важко психологічно переживати й документувати звірства росіян у Бучі, які вони чинили над цивільним населенням. Фотографувати тіла загиблих на вулицях, одинокі зграї поранених, виснажених і голодних коней на автомобільній трасі та зруйновані будинки мирних жителів. Було важко повертатися додому, в Київ, із запахом смерті й горілого, що просякав одяг.
З фотопроєкту Вєри Бланш про Японію. Колекція Музею історії міста Києва
Я відчула страшенну психологічну втому від такого досвіду й вирішила: настав час перевести дух. Крім того, в подорожі до Японії бачила ще одну важливу ціль. Тоді я вже зібрала вдосталь фотоматеріалів про цю війну. Тож хотіла показати його світу. Розкрити йому правду про жорстокість росіян у цій війні. Якраз у той час моя токійська подруга переконувала мене відкрити виставку фотографій, що фіксують наслідки повномасштабного вторгнення, в Японії. Тож я вирішила полетіти туди. У європейських країнах і в США є «амбасадори», що розповідають про істинну природу війни росії проти України. А втім, Азія не менш важлива в цих «великих перегонах».
З фотопроєкту Вєри Бланш про Японію. Колекція Музею історії міста Києва
Чим вразила вас ця країна в аспектах культури й менталітету?
Японія доволі закрита країна. Самоідентичність у ній піднесена до небес: немає питань, якою мовою розмовляти, чи до якої нації ти належиш, або ж хто має права на ту чи іншу територію. На вулицях можна зустріти жінок і чоловіків у кімоно, що взуті в гета (японські дерев’яні сандалі — прим.ред.). Також вражає величезна кількість храмів, як і повага різних поколінь до релігії. Наприклад, під час святкування Нового року формуються черги або ж навіть дві до тамтешніх святинь. Люди чекають, щоб потім підійти до вівтаря, очистити свої думки, кинути монети й помолитися за щось справді важливе.
З фотопроєкту Вєри Бланш про Японію. Колекція Музею історії міста Києва
Мене захоплює те, як загалом храми інтегровані у ландшафт країни. Ти можеш приїхати до Камакури (японське місто на березі Саґамської протоки — прим. ред.) і відвідати храм Котоку-ін біля якого розташована 13-метрова статуя Будди. Потім же одразу піти до місцевого пляжу (дорога від святині до узбережжя займає менш ніж 14 хвилин — прим. ред.), де серфінгісти вміло опановують морські хвилі! Дійсно, найбільше мене вражає те, як культура й традиції Японії міцно вплетені в повсякденне життя японців.
З фотопроєкту Вєри Бланш про Японію. Колекція Музею історії міста Києва
Чому ви вирішили присвяти фотопроєкт саме Японії?
Відповідь на це запитання лежить на поверхні. Цей проєкт — моя вдячність за те, як безпрецедентно Японія підтримує Україну. З перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну японці відкрили для нас своє серце навстіж! 24 лютого 2022-го звичайні японські люди несли квіти, свічки, листівки, гроші, сльози й співчуття до нашого посольства в Японії. Коли хтось ставить запитання прем’єр-міністру Японії Фуміо Кішіда, чому його країна надає стільки допомоги та підтримки Україні, він спокійно відповідає: «Бо цього хоче 80% нашої нації». Це правда! Японці нам продовжують допомагати, а новини в їхніх ЗМІ про Україну з’являються регулярно.
З фотопроєкту Вєри Бланш про Японію. Колекція Музею історії міста Києва
У лютому 2024-го уряд Японії виділив 12 мільярдів для України. Погодьтеся, це немалі гроші. Крім того, японські школярі вивчають українську мову. Я бачила, як вони хором співають «Як тебе не любити, Києве мій» або гімн України. Зважаючи на закриту політику Японії щодо зовнішнього світу протягом останніх десятиліть, це вражає.
Така підтримка мотивує створювати подібні проєкти. Вони наче промовляють: «Ми близькі, попри географічну відстань між нами, і українці вдячні за допомогу». Такі ініціативи важливі. Вони є культурно-дипломатичним містком між нашими державами.
Хто герої ваших світлин у фотопроєкті про Японію?
Як фотографка я рефлексую «щире». Сьогодні як ніколи для мене цінний сам «момент» у житті. Кожне його втілення. Коли ти розумієш, що щохвилини через російські обстріли в ризику чиїсь життя вдома, в Україні, ти хапаєш життя всіма легенями, ніби востаннє. Тож на моїх світлинах із проєкту — звичайні люди. Вони цінують життя й проживають його з насолодою, з вдячністю до власних традицій. Я хотіла показати життя японців, які нам допомагають у боротьбі. Реалії цих звичайних людей.
З фотопроєкту Вєри Бланш про Японію. Колекція Музею історії міста Києва
Що стало для вас найбільшим відкриттям під час роботи над фотопроєктом?
Мене захоплює, як по-філософському японці ставляться до життя. Вражає, які вони щирі, попри закритість нації до зовнішнього світу. Кожного разу, коли мій об’єктив був наведений на когось із них, я зустрічала хвилю неймовірного тепла. Люди були готовими з’явитися на цих світлинах, виявляли вдячність за те, що я їх фотографую, ніхто не був проти мого знімання.
З фотопроєкту Вєри Бланш про Японію. Колекція Музею історії міста Києва
На вашу думку, що спільного між українцями та японцями?
Страшно прозвучить, але сьогодні нас об’єднує війна. А також — прагнення до миру. Під час російсько-української війни загинули японські громадяни, які воювали на нашому боці. Я знаю японські сім'ї, які приїжджали в Україну забирати тіла своїх полеглих синів. Попри ці трагічні події, вони віддавали всю накопичену спадщину побратимам власних дітей. Це були немалі грошові суми. Це зворушує мене. Я не можу пройти повз такого ставлення.
З фотопроєкту Вєри Бланш про Японію. Колекція Музею історії міста Києва
В українців і японців є спільне бажання — бачити своїх рідних живими й щасливими. Це також прагнення жити в безпеці. Бажання, щоб у твоєї країни було майбутнє. Японія усвідомлює, що Україна й наші Збройні Сили підтримують мир усього світу, зокрема їхній власний. Тож своєю чергою японці допомагають нам у цьому так, як вміють та можуть.
Більше значущих історій про українських культурних діячів — у новому весняному колекційному номері «L’Officiel Україна».
Читайте також: Редакція L’Officiel UA представляє колекційне друковане число L’Officiel Spring 2024.