Київський центральний автовокзал — одна з перших модерністських споруд Києва. У рамках загальної реновації будівлі, з грудня 2020 року, за ініціативою Фонду збереження культурної спадщини Ади Рибачук та Володимира Мельніченка, професійні реставратори та волонтери відновлювали мозаїки легендарних художників-шістдесятників Ади Рибачук і Володимира Мельніченка на трьох поверхах автовокзалу. Поговоримо про синтез мистецтв у радянській повоєнній архітектурі, оздоблення центральної автостанції Києва та важливість збереження модерністської спадщини.
4 листопада 1955 року ЦК КПРС і Рада міністрів СРСР прийняли постанову № 1871 «Про усунення надмірностей у проєктуванні й будівництві». Цей документ позначив завершення епохи сталінської архітектури та зародження нового напрямку, який пізніше назвуть радянським модернізмом.
Урочистим сталінкам дорікали за «нічим не виправдані надмірності» — елементи декоративного оздоблення екстер’єрів та інтер’єрів, вежі, колони, декоративні колонади, портики, складні карнизи, аркади, ліпнину тощо. «Радянській архітектурі має бути властива простота, строгість форм і економічність рішень». Нові принципи архітектури й будівництва, проголошені постановою № 1871, орієнтувалися на повоєнні економічні реалії: необхідно було будувати більше, швидше й дешевше. Так у СРСР стартувала реформа М. Хрущова, внаслідок якої відбувся перехід до типової функціональної архітектури.
«При проєктуванні та будівництві вокзалів також має місце неправильний напрямок в архітектурі, що виражається у створенні вокзалів-палаців. Незважаючи на високу вартість цих вокзалів, у них не створено необхідних зручностей для пасажирів».
У 1957 році, за проєктом архітекторів А. Мілецького, І. Мельника та Е. Більського, у Києві розпочалося будівництво центральної автостанції нового покоління. Саме автовокзал на Комсомольській (зараз Деміївській) площі став одним із перших зразків столичного модернізму. Попри прагнення до «чистих» площин, нова архітектура потребувала певного художнього оформлення, і 1960-ті роки стали часом розквіту монументально-декоративного мистецтва.
Київський центральний автовокзал. 1960-ті. Фото надане ПАТ «Київпроєкт»
На завершальному етапі будівництва, влітку 1960-го, Авраам Мілецький запросив київських художників Аду Рибачук і Володимира Мельніченка (далі — АРВМ) розробити рішення інтер’єрів будівлі. Цей проєкт — перша масштабна спільна робота Ади й Володимира, а також їхня перша колаборація з Авраамом Мілецьким. Згодом вони співпрацювали над Республіканським палацом піонерів (1963–1968) та меморіально-обрядовим комплексом «Парк Пам’яті» на Байковій горі (1968–1981). Формування таких «союзів» між архітекторами та митцями-монументалістами стало поширеною практикою після реформи.
Панно «Дружба народів» в інтер’єрі київського Палацу дітей та юнацтва. Автор фото — Д. Соловйов (джерело Ukrainian Modernism)
Ада Рибачук і Володимир Мельніченко перед Залами прощання Київського крематорію. Фото надане Фондом АРВМ
Ада Рибачук і фрагмент стіни пам’яті «Оборона Вітчизни». [1977–1978]. Фото з сайту archive-uu.com
Над художнім оформленням Центрального автовокзалу АРВМ працювали пів року — з червня по грудень 1960-го. Оскільки фасад будівлі був виконаний зі скла і металу (в пресі її згадували як «потвору зі шкла й бетону»), роботи розгорнулися в інтер’єрах.
Художники запропонували сміливе кольорове рішення: чорний для стін, жовтий для стелі та бірюзовий для колон. На стінах третього поверху та сходових прогонах другого вони створили масштабну композицію під назвою «Рух», яка відтворювала атмосферу нічного міста: на чорній глазурованій плитці «кабанчик» білими, жовтими та бірюзовими контурами виклали силуети автомобілів та обриси вулиць. На площинах доволі схематичного «Руху» мали розташовуватися ще близько десяти невеликих сюжетних композицій, присвячених Києву та його дорогам.
Інтер’єр Київського центрального автовокзалу. 1960-ті. Фото надане ПАТ «Київпроєкт»
Третій поверх Київського центрального автовокзалу після реновації. Фото зі сторінки Фонду АРВМ
Фрагмент композиції «Рух» в інтер’єрі Київського центрального автовокзалу під час реновації. Автор фото — Михайло Кулівник
Фрагмент композиції «Рух» в інтер’єрі Київського центрального автовокзалу до реновації. Фото з сайту archive-uu.com
Сорок чотири шиферні колони, що простромлюють внутрішній простір автовокзалу від першого до останнього поверху, Рибачук і Мельніченко вкрили дрібною бірюзовою битою плиткою з керамічного заводу. Через стислі терміни та великі об’єми робіт митці потребували допомоги. І отримали: шість асфальтоукладальниць декорували колони за їхніми ескізами.
«Ми зробили багато ескізів, поїхали на керамічний завод. Нам там сказали, що цьогоріч блакитного кахлю не буде. Але на території в купу було звалено багато відбракованої битої плитки блакитного кольору. Завод не захотів її нам віддавати. Казали, що за документами вона значиться як ціла плитка. Авраам Мілецький переконав керівництво підприємства, і ми придбали цей бій мозаїки за ціною цілої плитки», — згадує Володимир Мельніченко.
Колони Київського центрального автовокзалу після реновації. Фото зі сторінки Фонду АРВМ
Колони в інтер’єрі Київського центрального автовокзалу до реновації. Фото зі сторінки Фонду АРВМ
Фрагмент колони Київського центрального автовокзалу після реновації. Фото зі сторінки Фонду АРВМ
Художниця Катя Бучацька реставрує колону на автовокзалі. Фото зі сторінки Фонду АРВМ
Крім цього, Ада з Володимиром розробили дев’ять ескізів інтер’єрної тканини, за двома з яких виготовили зразки на Дарницькому шовковому комбінаті.
Інтер’єр Київського центрального автовокзалу. 1960-ті. Фото надане ПАТ «Київпроєкт»
Блакитний автобус. Ескіз тканини для інтер’єру Київського центрального автовокзалу, 1960. Фото з сайту archive-uu.com
Ескіз тканини для інтер’єру Київського центрального автовокзалу в експозиції виставки «Наступна зупинка — автовокзал. Ада Рибачук та Володимир Мельніченко» в галереї «Дукат». Авторка фото — Катерина Вакулінська
За два тижні до Нового року АРВМ дізналися, що через брак часу Авраам Мілецький наказав будівельникам закласти плиткою пусті квадратні площини на стінах третього поверху, які художники залишили для сюжетних мозаїк. Проєкт необхідно було здати 31 грудня, і подружжя вирішило працювати цілодобово. Ввечері, коли будівельники йшли, вони збивали плитку зі стін і починали викладати мозаїки, а якщо не встигали — використовували техніку сграфіто (різьблення по багатошаровій штукатурці). Головним героєм цих композицій став блакитний автобус, який спершу з’явився у книжковій ілюстрації: Ада й Володимир розробили обкладинку до дитячого видання «Вірші про сонце», проте її не було затверджено, і митці втілили свою ідею на стінах автовокзалу.
До реставрації. Фрагмент композиції «Рух» та мозаїчне панно «Блакитний автобус. Юнні Моріц» в інтер’єрі Київського центрального автовокзалу
Після реставрації. Фрагмент композиції «Рух» та мозаїчне панно «Блакитний автобус. Юнні Моріц» в інтер’єрі Київського центрального автовокзалу. Фото зі сторінки Фонду АРВМ
Ескіз мозаїчного панно «Блакитний автобус. Юнні Моріц» для інтер’єру Київського центрального автовокзалу. 1960. Фото з сайту archive-uu.com
Володимир Мельніченко та Інга Леві оглядають відреставроване панно. Фото зі сторінки Фонду АРВМ
Панно «Перетин» в інтер’єрі Київського центрального автовокзалу до реновації. Автор фото — Д. Соловйов (джерело — Ukrainian Modernism)
Життєрадісна естетика дитячого малюнку проглядається і в ескізах-аплікаціях, розроблених АРВМ для оформлення автовокзалу. На них можна впізнати київські пейзажі, автотраси й мости. Зараз ескізи експонуються на виставці «Наступна зупинка — автовокзал. Ада Рибачук та Володимир Мельніченко» в галереї «Дукат». Проєкт здійснено Фондом збереження культурної спадщини Ади Рибачук і Володимира Мельніченка та Архівом українського неофіційного мистецтва Ukrainian Unofficial за підтримки KLO. Виставка триватиме до 16 серпня.
Творчість Ади Рибачук і Володимира Мельніченка, які працювали разом понад 50 років, стала знаковою у контексті українського мистецтва пізньорадянської епохи. Їхня перша робота у монументалістиці — оформлення київського автовокзалу — отримала Першу Всесоюзну премію молодих архітекторів за інтер’єри та відновила популярність мозаїк у повоєнному Києві.
У 2020 році новий власник автовокзалу оголосив намір реновувати будівлю. Фонд збереження культурної спадщини Ади Рибачук та Володимира Мельніченка запустив інформаційну кампанію з метою привернути увагу спільноти до модерністських мозаїк будівлі та їхнього ймовірного знищення. Приватний капітал пішов назустріч культурно-мистецькій спільноті: 60-річні мозаїки було інтегровано в осучаснений простір будівлі.
До реставраційних робіт, що тривали 162 дні, під керівництвом Володимира Мельніченка та художниць Інги Леві, Тамари Турлюн, Анастасії Лелюк і Юлії Ралюк, реставраторів GurinBrothers, долучилося близько 200 волонтерів. Їхніми зусиллями були повністю відновлені фрагменти мозаїк на колонах трьох поверхів будівлі, була очищена та відновлена пошкоджена плитка на стінах.
Реставрація Київського центрального автовокзалу. Фото зі сторінки Фонду АРВМ
Інга Леві та Володимир Мельніченко на Київському центральному автовокзалі. Фото зі сторінки Фонду АРВМ
Ця історія радше виняток зі справді щасливим (не)кінцем. Щотижня з’являються новини про руйнування радянських панно чи споруд. Ця спадщина не захищена законодавством, а стигматизація усього «радянського», підживлена декомунізаційними законами, не сприяє усвідомленню її як цінної. Так ми втрачаємо частину своєї історії та культури. Попри це, все частіше локальні спільноти консолідуються у прагненні довести необхідність порятунку творів монументально-декоративного мистецтва та архітектури. Такі ініціативи, як Ukrainian Modernism, SaveKyivModernism, Map of Renovation та інші, популяризують культурно-мистецькі надбання модернізму. Об’єднуючись, активісти й інші небайдужі створюють умови для появи успішних прецедентів їхнього збереження. Забуттям та запереченням свого минулого не проторувати шлях до світлого майбутнього.
Читайте також: Елена Добровольская об актуальном вопросе сохранения архитектуры модернизма