Філософська розмова з MONATIK, не перша для «L’Officiel Україна», завжди вражає і спонукає до рефлексії: наскільки безмежним може бути талант людини, наскільки невичерпним буває креатив? Мультиартист MONATIK, безперечно, голос покоління, який знову і знову перестворює себе. Артист зазначає, що в часи війни позиції музикантів у чартах, гонитва за першістю і глядацькою любов’ю втратили будь-який сенс. Залишилася лише музика в чистому вигляді, творчість, любов до справи і до тих, хто з тобою назавжди.
Костюм, DOBROVA.BRAND. Сорочка, JIL SANDER
Як ви зараз живете?
Дуже хотілося, щоб діти хоч кілька ночей провели в ліжках, виспалися по-справжньому. Тому ми з Ірішею, скориставшись їхніми канікулами, відвезли їх на кілька днів до Львова – подарувати трохи тиші. У Києві нічні обстріли почастішали, але ми тримаємось. А загалом – усе нормально, як і всі українці, ми вже адаптувалися до реалій. Тому гріх скаржитися, особливо коли йдеться про творчість.
Ви нещодавно презентували частину нового альбому. Це перша в Україні концепція, коли альбом виходить поступово, дропами протягом року. Чому вирішили зробити так, а не випустили одразу повноцінний альбом?
Зараз альбоми загалом рідко випускають, роблячи ставку на сингли. А нам хотілося приділити увагу кожній пісні. Якби ми випустили весь альбом одразу, а він довгий – за хронометражем понад годину двадцять, – багато чого просто загубилося б у загальному потоці інформації. Тому ми вирішили підійти до цього точково – розкривати альбом поступово, як пазл. Це дає кожній пісні змогу зазвучати по-особливому, привернути до неї увагу, прожити її глибше.
Як за останні три роки переформатувався ваш бізнес?
Не можу сказати, що бізнес повністю переформатувався, але ми всі дуже змінилися. Багато людей із музичної індустрії, з якими ми співпрацювали, роз’їхалися, але основний кістяк моєї команди залишився. Перші місяці повномасштабного вторгнення було неймовірно важко. Я сам дуже сильно розвалився морально. Мені було складно усвідомити, що люди здатні на такі жахливі речі. Жити із цим розумінням виявилося непросто. Але потім прийшло усвідомлення: іншого виходу немає, і я зібрався з духом. Ми всі стали сильнішими, сміливішими, загартованішими.
Спочатку я був упевнений, що не перекладатиму своїх пісень, які полюбили слухачі. Але в якийсь момент зрозумів: моя творчість справді важлива для багатьох людей, пісні стали саундтреками важливих моментів. І «ремонт» композицій просто полився – природно, щиро. Разом із перекладами прийшли й нові пісні, відкрилося друге дихання. Я по-справжньому насолоджуюся цим процесом, радий, що слухачі приймають мої нові роботи. Це зовсім інша гра слів, інші акценти – і в цьому їхня особлива привабливість.
Пальто, NERSES.WORLD. Галстук, PRADA. Сорочка, MASSIMO DUTTI. Шапка, MY THEATRE BY DARIA BILA. Брюки, BAZHANE. Взуття, DR. MARTENS
Я часто наводжу приклад: Stromae вдалося співати французькою і бути почутим у всьому світі, Rosalía іспанською – також. Я щиро переконаний, що українська мова не менш прекрасна, а може, навіть ще більш виразна. Вона має звучати в усьому світі. І рано чи пізно так і буде.
Зараз, незважаючи на обставини, ви продовжуєте давати концерти. Наскільки це важливо для вас?
І не тільки концерти, навіть корпоративи, інколи. У всьому цьому пеклі ми всі навчилися знаходити для себе якесь маленьке місце для щастя: і далі святкувати весілля, дні народження і навіть дозволяти собі запрошувати артистів, за що я дуже вдячний. Це допомагає нашій команді зокрема й музичній індустрії загалом залишатися на плаву, допомагає далі донатити. Плюс концерти дають людям можливість хоча б ненадовго забутися. Ми робили тур Україною, час від часу їздимо містами. Скоро повеземо програму «Вічно танцююча людина». Зараз ми реалізуємо всі масштабні концерти, які запланували в Києві, а їх залишилося три (Український Дім, Палац спорту та Національна опера), і поїдемо в тур із новою програмою.
Пальто, NERSES.WORLD. Шапка, MY THEATRE BY DARIA BILA. Взуття, DR. MARTENS
Але є важливий момент: треба завжди бути готовим до того, що концерт може будь-якої миті перерватися. Ми вже забули, що таке вийти й відпрацювати концерт без пауз і тривог, які на невизначений час можуть затримати програму. І це трапляється часто. У Запоріжжі не було жодного концерту, котрий би пройшов без тривоги.
Це те, що ми прийняли і з чим живемо. І навіть навчилися із цим працювати. Зате коли тривога минає і всі люди повертаються на майданчик – продовження концерту стає ще драйвовішим. Ще більше енергії прокидається, адже музика завжди вміла об’єднувати людей. Це супервідчуття – віра в те, що коли ми разом, ми все подолаємо.
Люди за ці три роки все ж таки навчилися хоч ненадовго відпускати навколишню ситуацію. Концерт – це ніби телепортація в інший простір, більш безтурботний (але водночас такий, що приносить користь нашим захисникам). А після концерту виходиш і повертаєшся в реальність.
Чому ви навчилися за ці три роки? І де ви знайшли сили повернутися до діяльності? Тому що, пам’ятаю, перші пів року всі були в дуже складному емоційному стані. І я розумію, що досі ми всі у фоновому стресі. Що змусило вас зібратися?
Перший рік був неймовірно складним, тому що я був один. Родина була за кордоном, а я, як виявилось, дуже відвик від самотності. Навіть не думав, що цей домашній шум мені так необхідний і що без нього я буквально схожу з розуму. Тому почав малювати картини, якось відволікатися.
Рятувався, просто морально рятувався. А коли сім’я повернулася, якщо чесно, повернулося і життя. Ми постійно під обстрілами, щоразу спускаємося в укриття під час тривог. Але коли на тебе дивляться дитячі очі, ти чітко розумієш, що вони беруть із тебе приклад, з твоєї сміливості. Ти не можеш показати себе слабким. Ти починаєш діяти і пробуджувати в собі силу. І сім’я надихає. Вони ніби повернули на місце і голову, і розуміння потреби рухатися вперед, у жодному разі не здаватися.
Хлопці беруть із нас з Ірішею приклад. Ми маємо бути сильними, працювати, не покладаючи рук, щодня продовжувати, продовжувати, продовжувати. І коли ти не даєш собі зануритися у внутрішню трагедію, а навпаки намагаєшся її подолати, прокачуєш думки, прокачуєш ставлення до всього, що відбувається, – стає легше.
Пальто, NERSES.WORLD. Галстук, PRADA. Сорочка, MASSIMO DUTTI. Шапка, MY THEATRE BY DARIA BILA. Брюки, BAZHANE
А що вам допомагає прокачувати це все?
Розуміння, що треба подавати приклад. Ось це допомагає. Бути гарним прикладом для своїх дітей. Навіть у найскладніших, найболючіших ситуаціях, навіть під час війни. Це допомагає. Коли вони повернулися, якийсь потік прокинувся. І творчий також.
Війна якось позначається на синах? Чи намагаєтеся ви максимально берегти їх від інформації та всіх цих подій, коли є така можливість?
Війна, безперечно, морально впливає на дітей. Вона не може не впливати. Ми з Ірішею зі свого боку завжди намагаємося дуже спокійно ставитися до всього, що відбувається. Без зайвих нервів намагаємося все подати. Був один переломний момент. Ми якраз знімали кліп «А що?». І я пам’ятаю, тоді не оголосили тривогу, а просто надзвичайно сильно, на весь Київ, гримнуло. Вибух був дуже гучний, потужний. І мені почали телефонувати люди, яких я не чув 10 років. Такі дзвінки дуже лякають, чесно кажучи. Потім ми швидко дізналися з новин, що був приліт. Просто біля школи, де навчаються наші діти.
Друзі почали телефонувати, питати, чи все гаразд. Даня з Платоном бачили цей приліт у вікно. І це було неймовірно близько, за сто метрів від школи. Я пам’ятаю, у мене тоді серце просто в п’яти пішло. Я в паніці ледь не почав задихатися, але поруч була дружина, і я мусив показати, що взагалі не страшно, що все окей. Хоча всередині було дуже важко. Коли ввечері ми побачились, хлопчики все це розповідали в подробицях, ділилися пережитим. А ми з Ірішею тільки повторювали: «Хлопці, які ж ви в нас сильні, які сміливі, ви це бачили на власні очі! Ви наші герої!» Вони, звісно, злякалися, але кажуть: «Ми навіть не злякалися». У них, пам’ятаю, носи трохи задерлися від гордості. Але після цього, звісно, коли починається тривога, малі одразу встають і без зайвих питань біжать в укриття.
Але ви з Іриною теж виявилися сміливими й наважилися в цю пору на третю дитину.
Воно ж так буває. Ми й не старалися особливо. Просто так судилося, і ми приймаємо. Я був дуже радий. Ну, і плюс – третій син. Він прекрасний! Ось він зараз поряд спить, я на нього дивлюся і думаю, що він зараз живе у свої найкращі дні, коли нічого не розуміє з того, що відбувається. Тебе носять, тебе годують. Ти поспав, ти прокинувся. І жодної тривоги на душі немає. Батьки поруч.
Капелюх, ROAD N’DUSR. Костюм, ANDREAS MOSKIN. Сорочка, JIL SANDER. Kросівки, ADIDAS CLOT X SUPERSTAR BLACK
Леон теж дуже надихає, якщо чесно. Йому три з половиною місяці, він ще зовсім малюк, тільки почав більш-менш впізнавати нас. Я вже взагалі забув, якими маленькими були Платон і Даня. Коли з’явився Леон, вони вмить так подорослішали. І вони такі прямо «татусі»: допомагають підгузки змінити, коляску похитати. «Можна потримати? Можна його заколисати?» Хлопці дуже відповідальні. Гадаю, що це крутий досвід для них – на майбутнє розуміти, що батьківство, діти – це не страшно, а дуже класно. Дарувати життя в час, коли його масово відбирають у людей, – це великий подарунок для нашої сім’ї.
Що вам дала війна з погляду трансформації та нових творчих можливостей? І з погляду диверсифікації вашого глобального проєкту?
Війна, імовірніше, не дала, а забрала. Ось ця вся гонитва за нагородами, чартами, першими місцями… Вона стала настільки неважливою! Вона перестала чіпляти й мотивувати. Взагалі вона просто припинила існувати. Залишилася тільки музика в чистому вигляді, без «спорту». Коли ти собі дозволяєш абсолютно все у творчому плані. І тобі неважливо, зайде це чи ні, зрозуміють люди чи ні. А важливо, що ти в цій творчості чесний. Вона тобі дуже подобається. І зараз наше єдине завдання – знайти саме ту аудиторію, якій це теж сподобається.
Я зараз згадав ваш концерт на Олімпійському із цілими вагонами метро. Це було щось неймовірне з погляду сценографії та хореографії. Видовище світового рівня. Хто зараз вам допомагає робити шоу? Якщо говорити про якісь ідеї, що це буде?
Цього року ми розробили концепцію із чотирьох шоу-кейсів. Так, «I.V.» – це чотири унікальні шоупрограми в чотирьох різних локаціях, приурочені до четвертого альбому. Для мене завжди була важлива концептуальність, і ми продовжуємо її підтримувати.
Ми вже провели екскурсію альбомом – унікальний виступ на паркінгу КВЦ «Парковий». Локацію обирали з урахуванням того, щоб ніщо, навіть повітряна тривога, не могло зупинити музику. Попереду нас чекають Український Дім, Палац спорту та Національна опера України, де концерт відбудеться в супроводі Національного президентського оркестру. Ми з командою готуємо кожне шоу з особливою ретельністю, адже це будуть по-справжньому незабутні події.
Пальто, NERSES.WORLD. Галстук, PRADA. Сорочка, MASSIMO DUTTI. Шапка, MY THEATRE BY DARIA BILA
Я радий, що мої ідеї підтримав Сергій Картина та його креативна команда S’Event, які допомагають втілювати в життя всі задуми. Разом ми реалізували безліч проєктів – як на підтримку наших захисників і захисниць, так і для розвитку культури в Україні. Зокрема, саме з S’Event ми організували мою першу персональну виставку картин і артоб’єктів КОТО.
Що стосується майбутніх концертів, у Палаці спорту ми вже погодили сцену. Працюємо з неймовірно талановитими дівчатами з TRI Direction. Вони креативні, сміливі, з нестандартним баченням. Разом із ними ми створювали ART Оборону в Палаці «Україна» – вийшло дуже красиво. Тепер ми знову разом йдемо на Палац спорту.
Сцена буде 360 градусів, а це означає, що кожен глядач відчує себе ближче до того, що відбувається. Ми вже використовували цей формат у 2017 році на концерті «Вітамін D», але цього разу сцена буде ще більш продуманою, сучасною та інтерактивною. Коли сцена в центрі залу, люди навколо стають єдиним цілим із шоу – це неймовірне відчуття.
Раніше на концертах усе було традиційно: музиканти грали, бек-вокалісти співали, танцюристи танцювали. Тепер у себе в команді на сцені я побачив та втілив все по-іншому. Музиканти не лише грають, а й танцюють, читають вірші, вступають у поетичні діалоги. Беквокалісти стали частиною руху – вони брали уроки в хореографів, з якими я співпрацюю, і тепер танцюють нарівні з танцюристами. Мені хотілося, щоб уся команда стала єдиним творчим організмом, щоб кожен елемент шоу був не просто частиною виступу, а відображенням творчості MONATIK.
Ви знову винаходите себе наново і навіть привносите певні нові концепції в шоу. Ніколи не повторюєтесь.
Інакше було б нудно. Завжди хочеться якось здивувати самого себе також. Що ще ти можеш зробити? А що якщо… Є улюблені епізоди в цьому шоу, коли я собі уявляю: а що коли барабанщиця дійсно стомилася грати? Вона вже 40 хвилин барабанить, може, їй би було класно вийти і провести розминку і для себе, і для людей, які прийшли послухати? І наша Катя бере мікрофон і починає працювати із залом. Це супер круто, коли, здавалося б, людина просто на ударних грала, а тут – раз! – артист. Уже виступає, уже працює з аудиторією, римує, робить це красиво, вишукано. Ось такі прийоми ми будемо використовувати частіше. Це дуже класно працює.
Костюм, ANDREAS MOSKIN. Сорочка, UMA WANG. Взуття, MARNI
І все ж, зараз вся ваша діяльність і ваш внесок зчитуються як певна невід’ємна частина українського шоу-бізнесу. Незважаючи на те, що він такий різнорідний. І зараз він теж зазнає своєї трансформації. Якщо не помиляюсь, пісню «40 градусів» Лободі написали ви? Скільки років пісні? Більше десяти?
Так. Здається, це був 2012 чи 2013 рік, коли вона релізилась, точно більше 10 років тому.
Й ось тепер Світлана була в Парижі з концертом. Знаєте, в артиста є пісні, дві-три, які змушують зал вибухати. І на «40 градусах» мені здавалося, що балкони в Казино де Парі просто обваляться. І всі згадали, що це ж ваша пісня!
Ця пісня якраз і подарувала мені віру в те, що я вмію писати пісні.
У вас в альбомі кілька дуетів.
Так, там навіть є тріо з Дурнєвим і Дантесом. Такого ще не було.
Для вас це формат продюсування чи просто творча колаборація? Чому їх так багато й одночасно? Що ви заклали в цю ідею?
Мені дуже подобається, коли люди красиво це роблять у себе в альбомах. Забігти до когось на альбом чи запросити когось до себе, коли ти чітко чуєш і розумієш, що він чи вона цю пісню зробить ще кращою, додасть своїх барв. Якщо розглядати пісню як полотно, то воно буде наповненим. Я обожнюю дуетні історії. Мені завжди цікаво, у що вони перетворяться, куди вони перетечуть. Тому щоразу, коли я чую якогось артиста, який мені дуже подобається й надихає, я якось намагаюся з ним заколаборуватися. Ми всі одне одним надихаємося. Музика має об’єднувати людей, артистів.
Я безмежно вдячний кожному артистові, хто підключився до роботи над альбомом. Це була класна подорож. Усім було неймовірно легко. Є пісня «You know what I mean», і я чітко почув, що це пісня, яку Надя Дорофєєва суперкруто доповнить і своєю ритмікою, і тембром. І вона приїжджає наступного дня, записує, і ми розуміємо, що так, клас, усе працює. До речі, дует із Вєркою Сердючкою було б круто втілити. Я давно ношу це зерно, але досі до мене не прилетіла така пісня, де я чітко зрозумів би, що тут ми качнемо.
Про що вам мріється?
Глобально, як і всім, хто зараз в Україні, хочеться відчути якесь наближення миру. Щоб перестали лунати вистріли, щоб люди перестали вмирати.
Як то кажуть, плани навчимося будувати не на два дні, а на два роки. Дуже хочеться відчути світло. І завдяки ЗСУ це іноді відбувається. Я вірю, що все буде добре, що все буде дуже добре. Я оптимістично налаштований. Не на реалізмі, а на оптимізмі тримаюся.
А у творчому плані… Чесно кажучи, поки ми релізимо четвертий альбом, я себе зловив на думці, що вже написав п’ятий. Він реально готовий. Його тільки докрутити, допиляти, приперчити, присолити, і вже все готово – можна подавати.
Дуже хочу, щоб у ці складні часи альбом зайняв якесь особливе місце на музичних поличках серед вінілів і просто в музичній медіатеці. Це все одно містить історичну цінність. Це великий музичний альбом, що випускається в часи страшної війни. Доки є творчість, є життя.|
Інтерв’ю: ОЛЕКСІЙ НІЛОВ
Фотограф, креативний директор: ДМИТРО КОМІССАРЕНКО
Стилiст: ДМИТРО КЛЕМЕНКО
MUAH: ДМИТРО ГРУШКIВСЬКИЙ
Асистент фотографа: ПАВЛО МІШИН
Гаффер: ПАВЛО ГОРБАЧЕНКО
Продюсерка: ВЕРОНIКА МОЛЬ
Фотостудія: UNIVERSAL STUDIO